"Стара Танашевич 19 січня ворожила по руці Леонтовичу, херомантичним способом вгадувала довжину життя. Але в цей момент надійшла до них донька Надія. Вона подивилась і сказала: "Ох, мамо! Та лінія життя зовсім скінчилась, нащо ж ти неправдиво кажеш". А Микола Дмитрович зареготався, та й каже: "Значить, коли я буду від вас іти, і з лісу вийде бандит мене вбивати, той йому скажу: Е, ні! Стій. Матушка Танашевич мені ще вгадувала довго жити", - читаємо у книзі спогадів Володимира Дяченка про Миколу Леонтовича.
За чотири дні, 23 січня 1921 року, композитора вбив агент Гайсинського повітового ЧК Афанасій Грищенко. Сталося це у батьківському домі в селі Марківка нинішнього Теплицького району на Вінниччині.
У Державному архіві Вінницької області зберігся документ, виданий тоді в ЧК. "Убывшему в служебную командировку районного информатора Грищенко полагать в таковой и исключить с провиантского и чайного довольствия с 12 сего декабря. Выданные ему 5000 аванса на секретные расходы, выписать в расход по приходно-расходному журналу".
Ввечері вбивця попросився переночувати у будинку Леонтовичів. Під ранок застрелив талановитого сина господарів.
- Вбили, вбили... - повторював, ридаючи, старий. Ще нічого до ладу не розуміючи. Сусід завів його назад до хати, розв'язав. І тільки тут дінався, що скоїлось.
Тоді кинулись навздогін за підводою.
Підводу майже зараз і затримали. Виявилось, що за наказом Гріщенка, фурман попетляв трохи вулицями села, а вже тоді виїхали на дорогу. Гріщенка не було. Як почув крики, миттю зіскочив з воза і десь зник.
- Води… - попросив Микола Дмитрович доживаючи останні хвилини. Але напитися вже не стало сил, вода розхлюпалась.
- Світла. Дайте світла! Тату, вмираю...
Була восьма година ранку 23 січня.
Багато людей зібралося біля хати Леонтовичів. Селяни обурювалися вбивством, співчували рідним небіжчика.
Наступного дня з Тульчина приїхали на похорон дружина Миколи Дмитровича і друга дочка його - Євгенія Миколаївна. Ледве добилися крізь заметіль вони сюди. Шаленіла така хурде¬лиця, що за кілька кроків нічого вже не було видно. Його поклали у нефарбовану, білу труну, зроблену з осоко¬ра. Провести небіжчика в останню путь зібралося багато людей. 25 січня о п'ятій годині вечора труну опустили в могилу.
4 
1
Коментарі
2