"На Петра й Павла, кажуть стариє люди, обязатєльна треба пуйті зрабіть перший зажин. Хто зажне жменьку жита, хто — пшениці чи ячменю. Зажали і приносили в хату, ставили на покуті. Стоїт целую зиму. А тоді його берем да обомнем, да як сієш жито, дак береш і перший раз ним засієш", — розповідає 72-річна Анастасія Вінниченко із села Потіївка Радомишльського району на Житомирщині.
У це свято конче треба було спекти "новий" хліб, навіть із борошна з недоспілого зерна. Також перший раз копали картоплю.
— Ранньої ж картошкі люди ще не зналі і не чулі. До Петра єлі стару, а на Петра накопают вже нову, — пояснювала 2003-го тоді 77-річна Марія Гошко із села Жовтневе Попільнянського району Житомирської області. — І борщ нови варілі на Петра. Підут вщипнут капустяного листка, бурака якого, моркви з картоплєю ну й ізварат. Не так, як тепер, що іще холодно, а рання капуста вже в парниках, і люде вже їдят. А раньше на Петра жонкі робілі "первіни" — обієд такий із усього новєнького. Петро без нового хлєба і без картоплі не сідає ні снєдат, ні обєдат. А ще й без гріба. Всієгда на Петра був уже гріб в лєсє.
На Полтавщині й Сумщині петрівські обіди, на які збиралися тільки жінки, називалися "брикси". Влаштовували їх, аби корови не брикалися й не билися, щоб добре "відбігали" й привели здорових телят. Щоб вдало злучити корову, дорогою до бугая через неї треба було перекинути знайдену на дорозі палицю або хлоп'ячі штани. На Поділлі жінки цього дня "замочували дійниці" — гуртом обідали, а потім травами жовтого кольору загодовували корів, "щоб жовте молоко було". А на Харківщині такі обіди готували наступного дня по святі. Називається він Полупетра або Петрового батька. Різали трьох півників і варили у трьох горнятах три борщі, бо "святий Петро до третіх півнів три рази відрікався від Христа".
Як по Петрі, то й по теплі — жара буде вже спадати
На Петра закінчується Петрівський піст. Розговлялися молочними стравами, сиром і маслом, які хазяйки збирали протягом усієї Петрівки. Варили вареники з сиром, готували сирні бабки й налисники.
— А то на Петра мама пекла такіє оладі з сиру, муки і яєць — такіє наче сирникі. Казали на них мандрики, — згадує Анастасія Вінниченко. — Їх заливали сметанкою, масла туди укінут і в піч. Там воно пріє мо' часов два. Ну дуже вже вкусне. У нас ще кажут, шо зазулька вдавитса вже цими мандриками, і куват не буде по Петрі.
Легенда переповідає, що апостоли Петро й Павло мандрують в цей час по землі й харчуються тільки сирниками-мандриками. Колись зозуля вкрала у святого Петра одну мандрику. За це її Бог покарав, і вона щороку на Петра-Павла давиться нею й перестає кувати. Якщо ж кує і після Петра — на довгу й теплу осінь.
Громадські пастухи колись не стригли волосся до Петра, і цього дня тримали піст, щоб випас худоби минув без втрат в отарі й череді. Увечері їх господарі частували горілкою й мандриками, обдаровували грудкою масла й сиру.
На Петра й Павла настає маківка літа — період найбільшого тепла. Із цього дня починали готуватися до осені.
— Сонце вже поверта на зіму і відна, шо день менчає, — розповідала Марія Гошко. — Мама моя казали, шо прійшов Петро й ущіпнув лісток — ліст перші пада з дєрєва. Ну, і як по Петрі, то й по теплі — жара буде вже спадати.
Святий Петро зробив чоловіка сильнішим за жінку
Колись жінки мали більшу силу над чоловіками, переповідає давня народна легенда. Якось Бог, Петро й Павло ходили по землі й зайшли до однієї хати попроситися на нічліг. Хазяїн пустив їх, але попередив, що жінка в нього люта й може їх побити спересердя.
Уночі приходить із шинку п'яна жінка, побачила подорожніх і давай їх лаяти ледацюгами. Як ударить кулаком Петра, що лежав із краю. Пересунувся той під стіну. А жінка й далі лютує:
— Цього, що з краю, я вже набила, наб'ю тепер того, що під стінкою.
Знову Петрові дісталося. І зробив ображений Петро так, щоб чоловік був сильнішим і верховодив жінкою. Тому на Петра чоловіки й жінки святкують окремо.
Кружляла в українських селах легенда й про те, як Бог із Петром і Павлом ходили по світу, а колосся ж тоді росло не на кінці стебла, як тепер, а майже від самої землі. Зайшли до одного села й попросилися до хати скраю на ніч. Господиня саме спекла хліб. Помітила раптом, що дитина вимазалася. За той хліб і давай її витирати. Бог, побачивши це, розсердився й пішов із хати зі своїми учнями. На полі взяв за колосся та й так потягнув колосок, що зерно з нього стягнув мало не до кінця. Петро з Павлом ледь встигли схопити його за руки й давай благати:
— Схаменіться, Боженьку, не губіть на світі всього живого. Бо без хліба світ пропаде, лишіть хоч собачу і котячу пайку.
Відтоді нібито колоски на збіжжі такі малі. А Петра і Павла святкують як переджнивне свято. Бо врятували людям хліб.
— Гойдалки у нас ставили на Петра й Павла — орелі звалися, — згадує 82-річна Марія Войтенко із села Велика Рача Радомишльського району Житомирської області. — Один зробить коло себе коло двору, і ходили дівчата з хлопцями, носили яйця, щоб погойдатися на цій орелі.
— Орелю робили надьожну, шоб не вповбивалися ніхто, — додає її сусідка, 65-річна Юлія Стадченко. — Ставили стовпи закопани. А тоді поперечина — турніка такого наче робили. І не верьовки чіпляли, а із дерева оце такі доскі тута прибиті. Да кольца брали вверху, шоб воно не обірвалося. А тута дерев'яна лавочка. І за це хазяїнові давай яйця. А покачатися ж так хочеться! Ну, й приносили, у матері виклянчувалі.
Увечері біля гойдалок молодь співала "орельні" петрівки, як-от:
Ой у лісі, у лісі на кленку,
Там поставив Іванко гойдалку,
Та колише Голяну-коханку.
Він її гойдає високо,
Шоб було її видненько далеко,
Щоб її биндочки маяли,
Щоб її перстені сіяли.
За язичницьких часів гойданням на деревах люди сприймали як спосіб очиститися повітрям — однією з чотирьох стихій. Це мало додати здоров'я, зняти вроки із людини перед жнивами. На Поліссі раніше петропавлівські гойдалки ставили поблизу кладовищ. Гойдатися на них мали всі: і молоді, і старі. Чим вище буде злітати гойдалка, вважали, тим вищими виростуть льон і коноплі. А колос жита та пшениці наллється більшою силою.
7 
35413
Коментарі
3