150 років тому Російська Імперія остаточно підкорила Черкесію - найбільшу країну Західного Кавказу, а майже мільйон черкесів вигнали з Батьківщини до Османської Імперії. Нинішнє Сочі стоїть на їхніх землях.
"Черкеси, яких знали греки ще 25 століть тому, укладені на цвинтарі народів", – писав один дослідник у другій половині ХІХ століття. Цей народ доти жив на північно-західному Кавказі – нинішній Краснодарський край Росії та прилеглі гірські автономні республіки.
– 21 травня 1864-го закінчилася Кавказька війна: Російська імперія завоювала землі черкесів. Протистояння з ними тривало ціле століття – із 1763 року. Того дня в Красній Поляні біля Сочі – це місто стоїть на землі черкесів – з нагоди перемоги відбувся парад. Його приймав брат імператора Олександра II – великий князь Михайло, який командував російськими військами, - відзначив історик Руслан Кєш.
До поразки у Кавказькій війні Черкесія не була централізованою державою з єдиним правителем, валютою та армією. Тут жили до двох десятків субетносів. Однак усі спілкувалися однією мовою, що мала два діалекти – східний і західний. Вони називали себе адигами, а сусіди з ХІІІ століття казали на них "черкеси".
Соціальну структуру очолювали "пши" – можновладні князі. Потім ішли "уорки" – лицарі. У багатьох областях Черкесії вони становили до третини населення. Найнижчий щабель займали домашні слуги. Панівною ідеологією була філософсько-релігійна система "Хабз" і її "військова квінтесенція" "Уорк Хабза" – філософія лицарства.
Причини конфлікту між черкесами й Російською імперією полягають в тому, що імперія прагнула розширення своїх кордонів. Приєднала Південний Кавказ – Грузію, виношувала плани із завоювання Персії. Тож не могла залишати в себе "в тилу" Черкесію. Почали будувати лінії укріплень, що глибоко прорізали черкеські території. Це не могло не викликати ворожу реакцію черкесів, які перебували на вершині своєї лицарсько-мілітаристської могутності.
"Жоден народ не представляв такого розвитку особистості, як Адиге, - писав російський публіцист Василь Немирович-Данченко. - Там були герої з простими і наївними душами, люди не надавали ніякої ціни ні своїм мукам, ні своїм подвигам. У звичайний час свобода для них була вища за всякі блага у світі. Нею не поступалися ні за що. Невідомо звідки вони налітали, і Бог знає, куди зникали!
У жовтні 2006 року 20 адигських громадських організацій з Росії (зокрема "Черкеського конгресу"), Туреччини, Ізраїлю, Йорданії, Сирії, США, Бельгії, Канади і Німеччини звернулися в Європарламент з проханням про визнання геноциду адигів у XVIII—XIX століттях.
У зверненні підкреслюється, що "війну, яку вела російська держава в XVIII—XIX століттях проти адигів (черкесів) на їхній історичній території, не можна розглядати як звичайні військові дії": "Росія ставила за мету не тільки загарбування території, але і повне знищення або виселення корінного народу зі своїх історичних земель. Інакше не можна пояснити причини нелюдської жорстокості, виявленої російськими військами на Північно-Західному Кавказі".
Повне інтерв'ю з Русланом Кєшом читайте в журналі "Країна" від 22 травня 2014 року і на нашому сайті.
1 
1
Коментарі
1