Ексклюзиви
Вівторок, 20 травня 2014 10:26

Десята частина народу живе на своїй батьківщині, решта – в діаспорі
3

"У поході" - картина сучасного черкеського художника Мухамеда Хахандукова. Один із вершників тримає прапор Черкесії, що з'явився під час Кавказької війни. Його 1836 року пошила й передала на батьківщину османська султанша, яка була черкешенкою за походженням. 12 зірок на зеленому полотнищі означають 12 провінцій Черкесії, а три стріли - три найдавніших княжих роди. Те, що вони перехрещені, символізує єдність
Фото: adigasite.com
Черкес у святковій одежі, Стамбул, 1865 рік. Сьогодні нащадки вигнаних із батьківщини черкесів живуть у Туреччині, Йорданії, Сирії та інших країнах, що постали після розпаду Османської імперії. У середині ХХ століття йорданські черкеси стали однією з найвпливовіших груп у державі, їхні представники обіймали високі посади в уряді країни. Серед черкесів Туреччини досі не заведено їсти рибу з Чорного моря. Бо в нього із суден викидали тіла їхніх предків, що масово помирали під час примусового переселення із Західного Кавказу до Оттоманської Порти
Художник Петро Грузинський картину ”Горці залишають аул при наближенні російських військ” створив 1872-го – через вісім років після вигнання черкесів із їхньої батьківщини

150 РОКІВ ТОМУ ЗАКІНЧИЛАСЯ КАВКАЗЬКА ВІЙНА, ЩО ТРИВАЛА СТОЛІТТЯ. РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ ОСТАТОЧНО ПІДКОРИЛА ЧЕРКЕСІЮ – НАЙБІЛЬШУ КРАЇНУ ЗАХІДНОГО КАВКАЗУ, А МАЙЖЕ МІЛЬЙОН ЧЕРКЕСІВ ВИГНАЛИ З БАТЬКІВЩИНИ ДО ОСМАНСЬКОЇ ІМПЕРІЇ. НИНІШНЄ СОЧІ СТОЇТЬ НА ЇХНІХ ЗЕМЛЯХ

"Черкеси, яких знали греки ще 25 століть тому, укладені на цвинтарі народів", – писав один дослідник у другій половині ХІХ століття. Цей народ доти жив на північно-західному Кавказі – нинішній Краснодарський край Росії та прилеглі гірські автономні республіки. Що сталося з черкесами?

– 21 травня 1864-го закінчилася Кавказька війна: Російська імперія завоювала землі черкесів. Протистояння з ними тривало ціле століття – із 1763 року. Того дня в Красній Поляні біля Сочі – це місто стоїть на землі черкесів – з нагоди перемоги відбувся парад. Його приймав брат імператора Олександра?II – великий князь Михайло, який командував російськими військами.

Черкесія – найбільша тоді країна Кавказу, що простягнулася від Чорного моря на 500 км на схід – того дня остаточно зникла з карти світу. А від черкесів залишилися відірвані один від одного етнічні "острівці". Переважну більшість корінного населення переможці змусили покинути свої землі. Близько мільйона осіб, за приблизними підрахунками. Зараз лише 10-та частина народу живе на своїй батьківщині, решта – в діаспорі.

Які це були країна й народ до поразки у Кавказькій війні?

– Черкесія не була централізованою державою з єдиним правителем, валютою та армією. Тут жили до двох десятків субетносів. Однак усі спілкувалися однією мовою, що мала два діалекти – східний і західний. Вони називали себе адигами, а сусіди з ХІІІ століття казали на них "черкеси".

Соціальну структуру очолювали "пши" – можновладні князі. Потім ішли "уорки" – лицарі. У багатьох областях Черкесії вони становили до третини населення. Найнижчий щабель займали домашні слуги. Панівною ідеологією була філософсько-релігійна система "Хабз" і її "військова квінтесенція" "Уорк Хабза" – філософія лицарства. В умовах перманентних воєн черкеське суспільство довело до досконалості систему підготовки воїнів. Кіннота, зброя, військова форма, структура суспільства, його ідеологія зі своїми інститутами й побут – усе це дозволяє історикам говорити про "культуру війни" Черкесії. Це не означало відсутність демократичних процедур. У центральному законодавчому органі Черкесії – Хаса – були представлені всі стани від усіх територій. Питання вирішували не більшістю голосів, а, як сказали б сьогодні, досягненням консенсусу.

Елементи "загальнокавказької" культури – музика, пісні, танці, вбрання – багато в чому є саме черкеськими з походження. Але на схід Кавказу і в Закавказзі вони поступово наповнюються передньоазіатськими або перськими мотивами. Черкеси ж зберігали свою специфіку. Наприклад, у танці дівчина не може піднімати руки вище пояса, а хлопець не повинен танцювати "пальцями", як це роблять на сході Кавказу.

З початком Кавказької війни черкеська мода проникає до Росії і Європи. Черкеску носять не лише найближчі сусіди – кубанські козаки, а й навіть російські імператори. Дуже цінується черкеська зброя. Історик Василь Потто писав: "Восточное оружие издревле славилось в Европе, но с тех пор как русские начали войну на Кавказе, стали приобретать известность черкесские шашки, удары которых, нередко перерубавшие ружейные стволы и даже рассекавшие панцири, приводили всех в изумление". Слово "шашка" в російську потрапило з черкеської, де "сашхен" – довгий ніж.

Які причини конфлікту між черкесами й Російською імперією?

– Імперія прагнула розширення своїх кордонів. Приєднала Південний Кавказ – Грузію, виношувала плани із завоювання Персії. Тож не могла залишати в себе "в тилу" Черкесію. Почали будувати лінії укріплень, що глибоко прорізали черкеські території. Це не могло не викликати ворожу реакцію черкесів, які перебували на вершині своєї лицарсько-мілітаристської могутності.

У Черкесії війна, нехай навіть і з дуже сильним супротивником, не вважалася чимось катастрофічним. Навпаки – це була можливість проявити свої військові чесноти. Відкритий бій був для черкесів як свято. Воїни одягали найкраще вбрання: лицарі – червоні черкески, князі – білі. Описувати битву вибиралися народні співці – у сірих черкесках, верхи на сірих конях. Крім відкритого бою – ударів багатотисячної кінноти, – застосовували й інші тактики: засідку, набіг, диверсійну вилазку. Тоді вдягали чорні черкески.

"Ни один народ не представлял такого развития личности, как Адыге, – писав російський публіцист Василь Немирович-Данченко. – Там были герои с простыми и наивными душами, люди не придававшие никакой цены ни своим мукам, ни своим подвигам. В обыкновенное время свобода для них была выше всяких благ в мире. Ею не поступались ни за что. Неведомо откуда они налетали, и Бог весть, куда исчезали! Безмолвный лес, когда в него вступали наши, вдруг оживлялся и оказывался полным врагов. Часто неприятеля здесь не видели, но от него гибли целыми отрядами… По черкесскому взгляду на дело – всадник, потерявший лошадь, уже не принадлежит этому свету. Он будет биться пеший до последней возможности и с таким ожесточением, что, наконец, заставит убить себя. Черкесы с попавшими к ним в руки русскими обращались хорошо и никогда не оскорбляли врага. "Только трус обижает пленного", – говорили они. "Бей вооруженного, щади сдающегося", "­Оскорблять пленного недостойно свободного человека".

Після бою було заведено вітати супротивника з виявленою хоробрістю. Є свідчення, як у першій половині Кавказької війни після однієї з битв до російського генерала у шпиталь приїхали черкеси, щоб привітати з пораненням. ­Звичайно, така тривала війна вносила корективи у військову етику. Зокрема, неможливість протистояти артилерії і "нелицарський" спосіб її використання росіянами змусили й черкесів змінювати свої прийоми. Вони фактично воювали без союзників.

У війні з Російською імперією брала участь не лише Черкесія, а й Чечня і гірський Дагестан. Чому на сході Кавказу Російська імперія обмежилася підкоренням тамтешніх народів, а черкесів вирішили вигнати з батьківщини до Османської імперії?

– "Не было другого средства укрепить эту землю за Россией бесспорно, как сделать ее действительной русской землей", – зазначав генерал Ростислав Фадєєв у "Письмах с Кавказа". А петербурзький "Вестник Европы" за 30 років надрукував спогади очевидця вигнання черкесів: "Мы решились изгнать их, вероятно, в виду затруднений или неуменья устроить дело так, чтобы, продолжая по-прежнему жить в горах, вдоль берега Черного моря, они могли стать полезными или, по крайней мере, безвредными для государства. Изгнание их было решено в качестве государственной необходимости. В перевозке на турецких фелюгах усмотрен самый удобный или даже единственно возможный способ исполнения. Так совершался разгром, разгром полный и бесповоротный – того, что строилось и крепло веками. Сотнями и тысячами приходилось считать погибающих в этом катаклизме. Болезни и всякие невзгоды унесли многих еще до посадки на суда. Скольких не досчитались при высадке на турецкий берег, после 15 и более дней плавания в самых ужасных условиях – это никогда не было выяснено".

Виселення черкесів із батьківщини в останні роки Кавказької війни – це була справжня гуманітарна катастрофа. Уявіть, як це – перевезти майже мільйон людей. Уряд Османської імперії не очікував таких масштабів, не міг забезпечити продовольством усі табори переселенців. Наприклад, у таборі Ачи-кале від голоду та хвороб помирали близько 250 людей на день. А такі табори були розташовані по всьому турецькому узбережжі Чорного моря.

Де зараз живуть черкеси і скільки їх? Ким заселили землі черкесів по закінченні Кавказької війни?

– Османська влада розселила черкесів у малопридатних для життя, а тому рідкозаселених доти гористих районах теперішньої центральної Туреччини. А також на прикордоннях імперії – на Балканах і Близькому Сході, де військову вправність черкесів використовували для придушення національно-визвольних рухів слов'ян і арабів. Після розпаду Османської імперії черкеси опинилися на території нових держав. Із Балкан їх знову переселили – до Сирії та Лівану.

Зараз налічують до 8 мільйонів черкесів. 6,4 мільйона живуть в Туреччині, за останніми даними. У Росії – близько 750 тисяч. Черкеські діаспори є в Йорданії, Ізраїлі. Ще на початку Кавказької війни, після вигнання ногайців із земель на північ від річки Кубань, туди переселили залишки Війська Запорозького. Вони утворили "Чорноморію" й мали пильнувати кордон із черкесами. У міру їх витіснення російськими військами, козаки, яких із чорноморських згодом перейменували на кубанських, просувалися на південь.

Вже по війні на чорноморське узбережжя переселяли молдаван, понтійських греків із Туреччини. Були й естонські переселенці. До нащадків запорожців додалися російські лінійні козаки. Наприкінці XІX – початку?XX століття з Османської імперії прибули вірмени. Південні території черкесів передали карачаєвцям, балкарцям, осетинам. Цей процес тривав і в перші роки радянської влади. Частина колишньої Черкесії – між річками Бзиб і Псоу – нині входить до Абхазії.

 

 

Руслан КЕШ, 37 років,
координатор громадського руху "Черкеський союз". Народився й живе в Нальчику - столиці Кабардино-Балкарії. Неодружений.
- У 1763-1864 роках Черкесія боролася проти агресії Російської імперії, - каже. - У ході цієї війни черкеський народ зазнав геноциду. Щодо нього здійснювали заздалегідь сплановані широкомасштабні каральні операції зі знищення населення, позбавлення його засобів до життя. У результаті переважна більшість черкесів уже 150 років живе у вигнанні. Тих же, що вціліли на батьківщині - 1/10 від усього народу, попри єдину самоназву "адиге" та спільну мову, за радянських часів оголосили різними народами - "адигейцями", "кабардинцями", "черкесами", "шапсугами". Територія Черкесії нині розділена між шістьма регіонами - Краснодарським краєм, Адигеєю, Ставропольським краєм, Кабардино-Балкарією, Карачаєво-Черкесією та Північною Осетією.
Торік у грудні Руслана Кеша, серед інших черкеських діячів, було заарештовано й відправлено до Краснодара для слідчих дій, у його будинку провели трус. Невдовзі випустили. Річ у тім, що черкеські організації по всьому світу виступали проти проведення зимової Олімпіади в Сочі в лютому 2014-го. Місто розташоване на території історичної Черкесії. Неподалік від нього, в урочищі Къуэбыдэ - Красна Поляна, парадом царських військ 21 травня 1864 року завершилося завоювання Черкесії Російською імперією. Тому ігри в Сочі, землі геноциду, черкеські організації світу назвали "Олімпіадою на кістках".

 

 

"Черкесы, когда уже совсем растерялись и пали духом, в большинстве пассивно смотрели на совершающееся, не сопротивляясь, но и не уходя. Не сразу можно было подняться, не сразу можно было даже сообразить, что делать, куда уходить. Но размышлять долго им не давали. Во все районы посылали небольшие команды, и эти в свою очередь разбивались на группы по нескольку человек. Эти группки рассеивались по всей округе, разыскивая, нет ли где аулов, или хоть отдельных саклей, или хоть простых шалашей, в которых укрывались разогнанные черкесы. Все эти аулы, сакли, шалаши сжигались дотла, имущество уничтожалось или разграблялось, скот захватывался, жители разгонялись – мужики, женщины, дети – куда глаза глядят. В ужасе они разбегались, прятались по лесам, укрывались в еще не разграбленных аулах. Но истребительная гроза надвигалась далее и далее, настигала их и в новых убежищах.

Обездоленные толпы, все более возрастая в числе, бежали дальше и дальше на запад, а неумолимая метла выметала их также дальше и дальше, и сметала в огромные кучи на берегу Черного моря. Отсюда все еще оставшиеся в живых нагружались на пароходы и простые кочермы и выбрасывались в Турцию. Это пребывание на берегу было не менее ужасно, потому что пароходов и кочерм было мало.

Вся эта дикая травля – не умею найти другого слова – тянулась около четырех лет, достигши своего апогея в 1863 году. Бедствия черкесов не поддаются описанию. Убегая от преследований, они скитались без крова и пищи, зимой – при 20-градусном морозе. Зимы, как нарочно, были необычайно холодные. Среди черкесов стали развиваться опустошительные болезни, особенно тиф. Семьи разрознялись, отцы и матери растеривали детей. Умирали под открытым небом и в норах", –

описував вигнання черкесів із батьківщини російський громадський діяч Лев ТИХОМИРОВ (1852–1923)

Зараз ви читаєте новину «Десята частина народу живе на своїй батьківщині, решта – в діаспорі». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 133
Голосування Чому "Шахтар" слабко грає в обороні?
  • 1) продали Ракицького
  • 2) неуміння тренерів вирішити цю проблему
  • 3) недопрацьовує опорна зона
Переглянути
Погода