Найдоступнішим та найдешевшим інструментом надавання та отримання інформації протягом всієї радянської історії залишалося радіо.
Завданням для більшовиків у 1920-х рр. було проведення загальної радіофікації країни, так як радіоприймачі з технічної точки зору були недорогим та дієвим засобом поширення інформації.
Радянський Союз не надто й відставав від Заходу по темпам радіофікації, а дротове мовлення стало радянським винаходом, який повторили тільки в країнах з тоталітарними режимами. У 1922 р. у листах до членів Політбюро ЦК РКП(б) Ленін сформулював тезу про цілковиту радіофікацію країни. Постійне радіомовлення почалося з 1924 р. і швидко набирало обертів, і вже з 1920-х рр. постають наступні жанри: радіорепортаж, радіорозмова, радіогазета; швидко розвивалося й молодіжне, музичне та дитяче радіомовлення.
У 1928 р. справу радіофікації перевели у відання союзного Наркомату пошт і телеграфів, у 1933 р. створене окреме відомство – Всесоюзний комітет радіофікації та радіомовлення. За постановою ЦК ВКП(б) від 17 червня 1925 р. всі органи радіопропаганди переходили у відомство Наркомпросу. Розпорядження ЦК від 10 січня 1927 р. затверджує практику партійного контролю над радіо.
Таке активне намагання партійних функціонерів централізувати інформаційний поток свідчить про важливість радіомовлення як інструмент у подачі інформації. Декрети та спеціальні органи у справах радіомовлення були створені для монополізації інформації у руках влади. Таким чином, можливість диктувати інформацію населенню мала право лише держава.
Радіо посприяло зближенню населення: житель Полтави слухав таку ж саму радіопередачу, що й житель Хабаровська і це, в якійсь мірі, допомагало асимілювати населення в спільних рамках, використовуючи єдиний інструмент впливу. Окрім пропагандистської та інформаційної ролі, на радіо покладалися ще виховні функції, що мало на меті виховати "нову радянську людину".
Радянського радіо створило масове суспільство, де особистість губиться на загальному фоні. Карл Ясперс стверджує, що "масове суспільство" - хвороба XX ст., де людина постає частиною великого організму та потрапляє в руки опосередкованості. Масове суспільство однакове, воно не є свідомим, такому суспільству не властива відповідальність та критичне мислення. Суспільство, в якому відбувається стандартизація всіх суспільних форм існування, згідно з Ясперсом, неодмінно веде до творення тоталітарного режиму.
До 1950-х рр. радіо було найпоширенішим джерелом отримання інформації (телевізори масово почали купувати лише з другої половини 1950-х рр.). Тому ранок кожної радянської людини починався однаково: о 6-ій ранку звучало урочисте: "Говорит Москва", далі гімн та ранкова зарядка. Особливо чітке уявлення про "правильний день" "правильної радянської людини" дає аналіз часу радіоефіру 1920-1930-х рр. В останні роки першої та в роки другої п'ятирічок радіомовлення в Радянському Союзі проводилося зранку з 6 до 8 години ранку, з 10 до 12 години вдень та ввечері з 18 до 24 години. Таким чином можна зробити висновок про правильний розпорядок дня, коли радянська людина може слухати радіо: коли збирається на роботу, коли має робочу перерву та вільний час після роботи.
Формування змісту ефіру від самого початку радіомовлення відбувалося згідно із чітко прописаною методикою, яка мала дві мети – диференціацію аудиторії та її програмування. При цьому враховувалася специфіка слухачів відповідно до певних критеріїв: національно-мовний, соціальний, геополітичний.
Щоденне радіомовлення демонструвало розпорядок дня правильної радянської людини, щоденні радіо зарядки створювали людину з новою тілесністю. А от передача "В рабочий полдень", яка йшла з 10 до 12 дня, вказує на "правильний робочий день", що радянська людина повинна бути віддана роботі та трудовому колективу.
Якщо говорити про репертуар музичного радіомовлення, то найчастіше транслювали класичні твори. Так, о 15 годині за московським часом 17 жовтня 1922 р. відбулася трансляція першого радіоконцерту. У програму увійшли твори у виконанні Большого театру і солістів Н.А.Обухової , Р.Н.Венгерової та Б.М.Євлахова. Для радянської людини класичні твори у радіоконцертах стали звичною справою. Більше того, класична музика стала символом влади у широкому розумінні.
Втім, найбільшої популярності набула "вулична пісня", яка вважалася частиною радянської масової культури. Пісні із цього жанру говорили про суспільне життя та загальноприйняті норми і несли в собі виховні функції. Здебільшого їх тематика стосувалася сфер праці, а виконувалися,як правило, хорами. Підтримувалася ініціатива по збору пісень у новостворених колгоспах і радгоспах, а твори сільських діячів прирівнювалися до фольклору.
По відношенню до сприйняття художнього мовлення аудиторія радіослухачів розрізнялася організаторами за виробничо-побутовими показникам. Селянська група відрізнялася сприйняттям найбільш спрощеної художньої продукції: частушок, радіотеатру та вуличної пісні. Група робітників мала широке коло музичних вподобань: кіномузика, естрада, опера та оперета, а також музичні ансамблі. Інтелігенція за своїми музичними вподобаннями більш тяготіла до пролетарської групи.
Неймовірно виріс авторитет радіо у роки Великої Вітчизняної війни, коли люди збиралися біля радіоприймача, аби послухати останні новини з фронту. Однак, розквіт радянського радіо припадає на 1950-1970-ті рр. У 1959 р. СРСР займав перше місце у світі по потужності радіостанцій і друге по кількості радіоприймачів – на 4-х людей по одному радіоприймачу.
З 1957 р. виходило ранкове музичне шоу "Веселый спутник", яка часто своїми жартами виходила за межі дозволеного. У роки "відлиги" значно зросла кількість представників естради. Цьому сприяло проведення молодіжних конкурсів для талановитої молоді,а також міжнародних конкурів за кордоном в яких приймали участь радянські виконавці.
У зв'язку з потужним розвитком кіно у період "відлиги" стають популярними також і пісні із кінофільмів, які є частиною масової культури. Зірками тогочасної сцени були Людмила Гурченко, Гелена Веліканова, Клавдія Шульженко, Майя Крісталінська. "Правильна" радянська пісня повинна бути масовою та нести у собі зрозумілі для населення посили.
У 1960 р. була проведена реформа радіомовлення і телебачення. Віднині радіокомітет отримав риси не політичної, а творчої організації, що також вплинуло і на зміст радянських радіопередач. Мовлення радянського радіо до початку 60-х років велося цілодобово.
Тума Віолета
2 
1
Коментарі
1