5 грудня 1878 року на Сумщині побачив світ Олександр Кандиба. Його батько був із діда-прадіда чумаком, батько матері орендував маєток у поміщика Башкирцева (батька знаменитої художниці). Саме у Верхосуллі пройшли найкращі дні життя майбутнього поета.
Батько Саші завідував рибними промислами в Астрахані, тому дома бував рідко. Він ніжно любив молоденьку дружину, яка виховувала сина і двох дочок. До маєтку діда приїздило немало родичів, тому час проходив весело та безжурно.
Коли Сашкові було 11 років, його батько збанкрутував і утопився. 27-літня мати зосталася з трьома дітлахами. Вона ніколи не виходила заміж, хоча її врода приваблювала чоловіків. Робила усе, щоб дати дітям освіту освіту.
Дівчата закінчили Бестужевські курси, а Сашко - хліборобську школу. Він згадував: "Наукою не захоплювався, учився мало, аби скінчити. Перебував великі злидні. Мусив бути письменником. Товаришував зі селянськими хлопцями, прислухався до мови, записував пісні. Скінчивши школу, поступив до Київського політехнічного інституту вільним слухачем, але, не маючи змоги заплатити за право слухання лекцій, кинув інститут і поступив практикантом у маєток Харитоненка."
Згодом став студентом Харківського ветеринарного інституту, де не треба було платити. У Харкові Сашко бував у родині Алчевських. Перша у царській Росії жінка-професор Олександра Єфименко дала високу оцінку творам молодого поета.
1903 р. О. Кандибі пощастило потрапити на відкриття пам'ятника І.Котляревському у Полтаві, поспілкуватися з метрами культури, після чого почав писати українською. Того ж року зустрілися Олександр Кандиба й Віра Свадковська. Сашко у Харкові мешкав у одній кімнаті з Віриним братом.
Якось пізно увечері Віра приїхала до брата та вперше побачила Кандибу. "Ви надовго приїхали?" - запитав він. "Це залежить від того, як мене будуть приймати", - почув у відповідь. Наступного ранку він запитав, чи не кликала його Віра вночі. Сашкові снилося, що дівчина відходить від нього, а він її кличе... А їй снилося, що він просив вийти за нього заміж. Так Віра Свадковська повірила у Боже передбачення і ніколи не мислила себе без Кандиби. Тоді ж О. Кандиба підготував до друку свою першу збірочку "З журбою радість обнялась" і підписав її Олесь.
У Петербурзі молоді тихо повінчалися. А збірочка викликала захоплення читачів, прославила поета: "Чи ти думала, що наша книжка буде мати такий успіх, а ім'я, дане Тобою, зробиться символом кохання?" Того ж року народився син Олег Кандиба, відомий як Олег Ольжич. Лелеченька, так батько називав нащадка. Пройде час і псевдонімом Лелека Олег буде підписувати твори.
Коли замайорів небесно-золотий прапор державності, Олесь гаряче в неї повірив і на сторожі поставив слово. Олександр Іванович ніколи не був партійною людиною, але кожна з українських партій прислухалася до нього, зважала на його думку. Уряд УНР призначив Олеся культурним аташе. І почалася еміграція: Будапешт, Відень, Прага...
Тут були свіжі газети, журнали, енциклопедії, які поет вивчав із олівцем у руках за філіжанкою кави. Здоровий, дужий Олесь сипав жартами, дотепами, як іскри з багаття, що горить повним вогнем. І поряд записи із щоденника В. Винниченка: "Жахливий вигляд Олеся. Старе босяцьке пальто, яке ніколи не скидає, бо під ним ще гірше вбрання. Очі у спухлих зморшках. П'яний і амбітний." Сім'я Кандиби у цей час бідувала в Пущі Водиці: Віра Антонівна працювала викладачем, а Олег після школи ходив по селах і міняв речі на продукти.
1923 року вони нарешті об'єдналися. Віра Антонівна викладала в гімназії, Олег учився в Карловому університеті. Гонорари поета явно не рятували... Потай від Олеся йому допомагали читачі: пані Вірі приносили гроші то інженер Назар Гнатюк, то студенти після щедрих колядок... Незабутнім був приїзд до Праги Павла Тичини, який подарував Олесеві свій збірник із написом: "Великому поетові й моєму вчителеві".
Яким щастям сяяв батько, коли син у 22 роки став наймолодшим у світі доктором археології! У цей час поета часто можна було побачити в центрі Праги у винарні "У ведмедиків". Друзі й знайомі навіть приходили в гості до Олеся саме туди. Серед гостей були професори Дмитро Дорошенко і Дмитро Антонович, професор живопису Роберт Лісовський.
5 грудня 1943 року всі українці Праги відзначали 40-літній ювілей творчості Олеся у міському театрі на Виноградах. В останні роки поглибилася пристрасть до рибальства, поет багато палив, схуд на 40 кг. Він поїхав у Ледеч до свого друга-агронома, де Олеся догнала звістка про смерть Олега у німецькому концтаборі. Олесь втратив свідомість. Швидка забрала його до лікарні, але Олександр Іванович попросився додому. Помер Олесь 22 липня від цирозу печінки. Помираючи, Олесь просив принести на могилу, хоч жменю землі з Байкового.
29 липня зранку було похмуро, потім шаленіла буря, а коли виносили труну поета, заясніло сонце. Хор Олекси Приходька виводив "Чуєш, брате мій". Через два роки тихо згасла Віра Антонівна. Один дубовий хрест стоїть над ними.
2 
1
Коментарі