Улітку 1941-го Вікторові Нацевичу з Ворзеля під Києвом не було й 14. Він навчався в школі, жив із матір"ю, старшою сестрою та вітчимом. 22 серпня німці підійшли до селища. У жовтні підліток створив підпільну групу зі своїх товаришів.
Окупаційна влада оголосила, що всі мають здати радіоприлади й деталі до них. На облік узяли тих, хто викладав фізику, радіосправу. Хлопці про око здали кілька радіодеталей. І потай склали радіоприймач — один із них до війни відвідував гурток. Отримавши перше повідомлення Радінформбюро, випустили листівку. Розповіли, що Червону армію не розгромлено, як казали німці. Пізніше листівки починали так: "Український народе! Дорогі брати і сестри...".
Восени 1943-го до Києва наближався фронт. У район Ворзеля прибули власівці. Готувалася "зачистка" території: вранці 5 листопада все збиралися спалити — будівлі, дерева. Нацевич зібрав зо 20 хлопців — усім було від 13 до 19 років. Засідку зробили в ліску на підході. Удосвіта загін із двох сотень власівців рушив колоною на Ворзель. Коли ввійшли в лісок, їх зустрів шквал вогню: хлопці мали німецькі станкові кулемети, пару "максимів", гвинтівки. У цей час у небі з"явилися два радянські літаки-розвідники. Льотчики побачили, як із лісу вискакують військові в якійсь незрозумілій формі, й обстріляли їх. Тим часом наспіла допомога з Київського партизанського загону. Уціліли лише семеро карателів. Усі хлопці лишилися живі.
Німці, почувши кулеметні черги, вибухи гранат і побачивши радянські літаки, подумали, що почався прорив. У паніці тікали центральною вулицею Ворзеля, дехто навіть у кальсонах. Наступного дня радянські війська зайняли місто без жодного опору.
— Коли прийшли наші, Віктор став командиром винищувального батальйону НКВС, — розповідає 80-річний Володимир Терехов, колишній підпільник. Він єдиний іще живий із групи Нацевича. — Ловили дезертирів і шпигунів, боролися із самогоноварінням. Уночі чергували, вдень ходили до школи.
Віктор Нацевич закінчив технікум, працював слідчим, юристом, завідував кадрами в Міністерстві житлово-комунального господарства. Жив у Києві.
— Коли Вітя вийшов на пенсію, працював сторожем, купив хату в селі, робив табуретки. Помер на початку 1980-х.
1 
1
Коментарі
3