Володимир Заболотний, автор будинку Верховної Ради України, народився в селі Трубайлівка під Переяславом на Київщині. Згодом батько, Гнат Заболотний, майстер золотих справ, перебирається із сім"єю до Переяслава.
Тут майбутній архітектор 1919 року закінчив гімназію. Змалку оформляв аматорські вистави, грав на скрипці, ліпив, малював. Потім виготовляв гасла та плакати — як інструктор з образотворчого мистецтва при військкоматі, який 1921 року і дав йому рекомендацію для вступу до Київського інституту архітектури.
В інституті тоді сповідували стиль необароко, що спирався на будівельні традиції ще козацьких — мазепинських — часів. Архітектурне проектування викладав Павло Альошин — вихованець петербурзької Академії мистецтв, послідовник класицизму. Коли ж Заболотний прийшов у "велику архітектуру", в ній панували вже нові форми й новий стиль — конструктивізм. Жодних барокових витрибеньок, жодної аристократичної надмірності — усе раціонально, доцільно, функціонально. І будівельні матеріали теж нові — не глина чи мармур, а бетон, скло і метал. Заболотний віддає данину й цій моді. Його дипломний проект — профілакторій "Кинь-Грусть" на 500 ліжок був виконаний саме за канонами конструктивізму. Після захисту цього проекту 1927 року Заболотного залишили викладати в інституті.
Спроектований пізніше архітектором житловий комплекс для соціалістичного міста Комітернівська нагадував великий морський катамаран: прямокутний блок для дітей, такий самий — для дорослих, а між блоками — критий перехід зі спортзалом та їдальнею. Таких "катамаранів", цілком однакових, заселених людьми, в Комінтернівську мусило бути багато. Ця досконала і "правильна" архітектура невловимо чимось нагадувала концтабори, які теж були на диво функціонально досконалими — і в СРСР, і в Німеччині — країнах, де взялися "правильно" перебудувати світ.
1934-го столицю Української РСР переносять із Харкова до Києва. Місто вважали провінційним і старомодним, тож надати йому вигляду соціалістичної столиці мусили передусім нові урядові споруди. Тоді-то й постав тут страхітливий чорно-сірий монстр нинішнього будинку Кабміну. Спершу він призначався для НКВД. З"явилася й важка сіра "підкова" на Михайлівській площі, де нині МЗС. А Михайлівський золотоверхий собор знесли, щоб поставити ще одну таку "підкову". Але не встигли. У тому деформованому просторі Заболотний зумів створити щось цілком гармонійне — будинок Верховної Ради. Він постав між монстром Кабміну і Маріїнським палацом і так вписався в простір, ніби завжди там був. У ньому є все: і традиційна білостінність української хати, і доцільність та простота конструктивізму, і розкіш класичних інтер"єрів — золото, мідь, бронза, нікель, коштовне дерево, скло, мозаїка і мармур. 1941-го Заболотний отримує за нього Сталінську премію.
По війні він бере участь у відбудові та оновленні Хрещатика. Його "будинки-торти", та й узагалі, повоєнну забудову головної вулиці столиці, й досі іноді критикують. Автор тієї веселої облицювальної "кондитерської" кераміки — Заболотний. Тут озвалася його цікавість до старовинних, зокрема барокових, архітектурних фантазій.
Він цінував старовину. У колекції мав античні амфори, венеційське скло, картини старих майстрів і навіть польову сумку фельдмаршала Суворова. Дружив із іншими аматорами антикваріату — Максимом Рильським і Гнатом Юрою.
Дружив із Максимом Рильським і Гнатом Юрою
Також любив повертати собі власне минуле. Приміром, Академію архітектури заклав саме там, де колись навчався — у дворі Софії Київської. І жив неподалік, на нинішній Софійській площі. А дім, поставлений батьком у Переяславі 1911 року, архітектор також зберіг за собою як пам"ять про дитинство. У тому самому домі нині є музей Заболотного. Там шість кімнат, спланованих батьком архітектора досить вигадливо. Отже, талант зодчого Володимирові Гнатовичу дістався від нього. Як і сестрі Варварі — вона теж була архітектором, досліджувала давні фрески Софійського та Михайлівського соборів.
До музею в Переяславі вдова архітектора, Зінаїда Миколаївна, передала колекцію та бібліотеку свого чоловіка. Є в музеї й малюнки та акварелі Заболотного. А одна з вулиць у Переяславі-Хмельницькому названа на його честь.
Архітекторові Гітлера сподобався будинок парламенту
Будинок Верховної Ради України на нинішній вул. Грушевського, 5 в Києві будували три роки — із 1936-го до літа 1939-го. А Верховна Рада УРСР розпочала роботу за рік до того й засідала по міських театрах. Так сталося, що і Заболотний, і його вчитель Альошин стали причетними до створення двох українських парламентів. Адже Альошин ще до революції спроектував Педагогічний музей, де потім засідала Центральна Рада. Обидві ці споруди у вересні 1941 року мали злетіти в повітря — при відступі Червоної Армії з Києва їх замінували, як і Хрещатик. Але німці встигли розмінувати.
У листопаді 1941 року, в ті дні, коли радянські підпільники підірвали Успенський собор Києво-Печерської лаври, підпалили й Верховну Раду. Урятували її київські пожежники з команди бранд-майора Цапка, якого німці пізніше розстріляли за симпатії до ОУН-мельниківців. Споруда стояла обгоріла й занедбана. Але навіть така вона вражала досконалістю форм. 1942-го в Києві побував Альберт Шпеєр — головний архітектор Третього рейху й міністр військової промисловості. Побачивши нашу Верховну Раду, він оцінив її "гідною Паризької виставки" й хотів навіть забрати з собою до Берліна "цього талановитого архітектора". Заболотний у той час перебував далеко від Києва в евакуації в Уфі.
1898, 13 серпня — Володимир Заболотний народився в селі Трубайлівка під Переяславом на Київщині
1921–1927 — навчається в Київському архітектурному інституті (з 1923 року — Художній інститут)
Кінець 1920-х –початок 1930-х — викладач архітектурного проектування Київського інженерно-будівельного інституту, головний архітектор інституту ДІПРОМІСТО
1936–39 — проектування та створення будинку Верховноі Ради УРСР
1945–1956 — президент Академії Архітектури УРСР
1956–1962 — завідувач відділу історії українського мистецтва при Академії будівництва і архітектури УРСР
1962, 3 серпня — захворівши на рак, помер у Києві, похований на Байковому кладовищі
До кінця життя Володимир Заболотний працював над створенням ілюстрованої 6-томної "Історії українського мистецтва". Державну премію УРСР за цю роботу Заболотний одержав посмертно 1971 року
2 
1
Коментарі