Пʼятниця, 15 лютого 2008 14:33

Володимир Щербицький любив Залізну Бабу і голубів

Автор: фото з сімейного архіву Щербицьких
  Володимир Щербицький з донькою Ольгою, сином Валерієм і дружиною Радою Гаврилівною
Володимир Щербицький з донькою Ольгою, сином Валерієм і дружиною Радою Гаврилівною

Коли 1988-го з"явився знаменитий гурт "ВВ", ця назва здавалася вільнодумством. Адже тоді в Україні був лиш один ВВ — так казали на Володимира Васильовича Щербицького. У пам"яті сучасників він залишився як останній "справжній" лідер Радянської України — імпозантний, суворий і справедливий.

П"ять років тому вийшла гарно видана (за державною програмою соціально значимих видань) майже 600-сторінкова книга спогадів про нього. Згадують переважно соратники-однопартійці, хоч є й кілька поетів, як-от Л. Татаренко, який колись написав пісню про Щербицького. Інших письменників (хоча б Стуса, погубленого в його епоху) важко уявити в цій книжці. Із неї постає образ безкорисливого можновладця. Справді, у заповіті ВВ згадані лише 60 тис. карбованців заощаджень. Для людини його рангу — мало, стільки міг назбирати й хитрий колгоспний комірник. Нині таких керівників просто нема, кажуть мемуаристи. Це спекулятивний висновок — адже в системі, якій служив Щербицький, сама влада й була багатством. Сталін, зрештою, теж не був "багатієм".

На посту першого секретаря ЦК КПУ Володимир Щербицький змінив Петра Шелеста, якого вважали селюком. Той мав сентимент до всього українського й 1965 року навіть наказав вузам України перейти на українську мову. Епоха ВВ була іншою: "добровільний вибір батьками мови навчання для дітей" за кілька літ призвів до скорочення кількості українських шкіл на 10%. Щербицький, сам українець, знав про це, але "принципу добровільності" не чіпав. Утім, як нардеп він дисципліновано голосував 1988 року за Закон про мови в Українській СРСР — коли українська стала державною. Соратники виправдовують Щербицького тим, що він був технарем, не знав тонкощів ідеологічної роботи. Тому різні пройдисвіти керували ідеологією — як-от секретар ЦК Маланчук, за роки правління якого в Україні панувало мракобісся "боротьби з націоналізмом". А коли, мовляв, зрозумів це, то відразу звільнив Маланчука. Щоправда, "зрозумів" це літ за десять, коли той уже задавив усе, що ще могло дихати. Пам"ятники епохи ВВ ще стоять — зокрема його улюблена Залізна Баба на березі Дніпра в Києві. Для нього як фронтовика-капітана пам"ять війни була особлива. У тому-таки заповіті він просив зберегти як сімейні реліквії ордени, медалі, воєнний ремінь, польову сумку й кашкет.

Під час війни він познайомився із майбутньою дружиною Аріадною (Радою), а одружилися 1945 року.

Рада Гаврилівна працювала вчителькою російської мови та літератури у 57-й київській школі. У них було двоє дітей. Син Валерій закінчив КПІ, кандидат технічних наук, працював у системі АН УРСР, пішов з життя через рік по смерті батька. Віку йому вкоротив алкоголь. Донька Ольга закінчила університет, філолог. Онуки — Радослава й Володимир. З останнім Щербицькі були на першотравневій демонстрації 1986-го, відразу після Чорнобильської катастрофи.

Треба було частіше цілуватися!

Володимир Щербицький мав зріст 183 см, умів елегантно вдягатися, дбав про фігуру — в обід їв лише першу (чи тільки другу) страву, а на вечерю — чай із бутербродом. Випити вмів, але не зловживав. Музикою займався ще в шкільному оркестрі — любив трубу, на ній колись міг зіграти "Чардаш" Монті. Пізніше спробував, але губи були вже "розтреновані". "Треба було частіше цілуватися!" — сказав.

ВВ спробував учитися їздити на "жигулях", але водійські права так і не одержав. Мав службову машину — спершу "чайку", потім ЗИЛ-115. Його водієм довго був Олександр Кабанов, фронтовик, який колись возив генерала Ватутіна. Щербицький, завзятий курець, ніколи не палив у машині, бо знав, що Кабанов некурящий.

Жили Щербицькі на Десятинній, потім — на Карла Лібкнехта (нині Шовковична) в номенклатурному будинку, де займали частину 5-го поверху. Із двору через хвіртку зручно було переходити на територію ЦК, де тепер Секретаріат президента. Поряд був голубник з улюбленими птахами ВВ.

Коли його везли на Байкове кладовище й процесія виїхала на Хрещатик, у небо здійнялася хмара голубів — їх спеціально випустили київські голуб"ятники, знаючи про пристрасть покійного до цих птахів.

1918, 16 лютого — Володимир Щербицький народився у Верхньодніпровську
1941 — закінчив Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут (інженер-механік); вступає до ВКП(б). Під час війни — начальник хімслужби полку, штабіст Закавказького військового округу
1946 — розпочинає партійну кар"єру на Дніпропетровщині
1955 — секретар Дніпропетровського обкому партії
1961–1963 — голова Ради Міністрів УРСР (удруге — 1965)
1972–1989 — перший секретар ЦК КПУ
1990, 17 лютого — помер, похований на Байковому кладовищі
Донька Ольга вийшла заміж за болгарина, якийсь час жила на батьківщині чоловіка, згодом повернулася до Києва

Зараз ви читаєте новину «Володимир Щербицький любив Залізну Бабу і голубів». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

3

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода