"У жовтні 1942 року на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Української повстанської армії. Для зафіксування цього історичного моменту визначається 14 жовтня 1942-го Днем повстання УПА. Для вшанування цього моменту 14 жовтня, що збігається з історичним козацьким святом Покрови, запроваджується як святковий день УПА", — йшлося в постанові Української головної визвольної ради, яку прийняли 1947 року. Відтоді 14 жовтня відзначають День УПА.
Ініціатива створення військового формування для боротьби за незалежність України під час Другої світової війни належить членам Організації українських націоналістів із Волині. Найактивніше ідею власного війська відстоював Василь Івахів із псевдо "Сом". Він закликав діяти не лише переконаннями й агітацією, а й за допомогою сили.
"Мусіли ми це робити з двох причин, — згадував виникнення повстанського руху член ОУН Василь Макар. — Перша: терен виривався нам із рук. З одного боку — почали множитися отаманчики, як Бульба-Боровець, а з іншого — червона партизанка стала заливати край. Друге: ще тоді, коли ми не починали повстанчої акції, німота вже масово винищувала села. У зв'язку з тим маса людей утікали в ліси. Отже, ми мусіли організаційно охоплювати тих людей. Є ще і третя, морального характеру. Почулися голоси: "Де ж наші провідники? Чому не дають зарядження бити німців?" Тепер ми тим балакунам заткали роти, а революцію усуспільнили".
На мобілізацію та підготовку витрачають кілька місяців. Перші відділи УПА постають на початку 1943 року. Очолює армію Василь Івахів. Починають боротися з окупантами, беруть села під свій контроль. Керівник округу на Волині Генріх Шене у травні повідомляв штаб, що в руках німців тільки територія уздовж шосе та залізниць.
Тоді ж Івахів разом із частиною штабу потрапляє в засідку німців під селом Черниш на Волині й гине. У серпні того ж року УПА очолює Роман Шухевич, який із грудня працював над розгортанням збройної боротьби проти нацистів.
Ще влітку 1941-го, під час відступу Червоної армії, оунівці зібрали на західноукраїнських землях багато радянської зброї — гвинтівки, кулемети, автомати, гармати. Частина членів ОУН служила в німецькій поліції й передавали зброю в підпілля. Складували в потаємних схронах.
Зброю роздають селянам, які виявляють бажання воювати проти окупантів. Мета повстанців — самостійна Україна. Оунівці проводять із вояками заняття, розповідають про минуле України, становище на фронті та про ворогів. УПА організовують за зразком регулярних армій, має стати основою збройних сил самостійної України.
Із вояків організовують рої по 10–12 осіб. Три рої формують чоту, а три чоти — сотню. Із них утворюють сотні, які об'єднують курені. Живуть у криївках, пересуваються малими з'єднаннями. Формують оперативну групу для здійснення масштабних завдань.
Створюють майстерні, де ремонтують чи переробляють зброю. У одній із таких біля Володимира-Волинського складають танк. Для нього беруть корпус Т-26 і ставлять на шасі гусеничного трактора СТЗ-5. Використовують у грудні 1943-го. Покидають на полі бою, бо закінчується пальне.
Розгортають боротьбу на території сучасних Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Черкаської, Хмельницької, Вінницької, Тернопільської, Івано-Франківської, Львівської, Закарпатської областей, східних землях Підкарпатського та Люблінського воєводств Польщі.
Навесні-влітку 1944-го на Галичині й Волині німці відступають і намагаються уникати боїв з УПА. Командири домовляються з повстанцями про припинення вогню. За це німці віддячують зброєю чи боєприпасами.
1944-го в Івано-Франківській області бійці УПА підняли в небо трофейний німецький літак Messerschmitt. Намалювали на ньому тризуби й розкидали листівки.
Після загибелі Шухевича 1950 року повстанців очолив Василь Кук. Спротив пішов на спад після полонення командира 1954-го.
34 національності були представлені в загонах Української повстанської армії. Крім місцевих меншин — євреїв, чехів, поляків, ромів, разом з українськими повстанцями воювали вихідці з республік Радянського Союзу — білоруси, казахи, таджики, вірмени, грузини, азербайджанці. Найбільшу частку становили росіяни. Вони служили в радянській армії, потрапляли в оточення і залишалися проживати на західноукраїнських землях. Або тікали з таборів для військовополонених.
Заохочували виголювати козацькі вуса й оселедці
Покрова — свято, яке особливо шанували запорожці. Ідеологія УПА приділяла багато уваги періоду козаччини. Ймовірно через це й визначила 14 жовтня Днем УПА.
Підрозділам УПА давали імена полковника Івана Богуна, гетьманів Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи. Вояки брали псевдо пов'язані з козацькими часами — Байда, Гамалія, Гонта, Голуб, Залізняк, Запорожець, Наливайко, Сірко, Шабля.
У повстанських газетах публікували інформацію про перемоги козаків. Одна з бригад УПА носила назву "Жовті Води" — на честь битви 1647-го під проводом Богдана Хмельницького.
Простежувалася аналогія із запорожцями і в документах УПА. На Волині назвою для рядового солдата був козак. Ця традиція перейшла від Армії УНР з періоду Української революції 1917–1921 років. Багато командирів УПА забороняли носити бороди, але заохочували виголювати козацькі вуса й оселедці.
"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
3 
1
Коментарі