10 жовтня 1932 року на Дніпровській гідроелектростанції відбувся урочистий мітинг з приводу пуску першої черги станції — п"яти енергоблоків.
Дніпрогес був побудований згідно з ленінським планом державної електрифікації. У його розробці брали участь понад 200 інженерів та вчених на чолі з Глібом Кржижанівським. Планувалося спорудити 30 електростанцій загальною потужністю 1,5 млн квт.
Після смерті Леніна гарячим прихильником будівництва Дніпровської ГЕС став Лев Троцький. Сталін любив висміювати "фантазії" свого головного конкурента в боротьбі за владу.
— Збудувати Дніпрогес, — казав він, — це все одно, що дати селянину голку від патефона без самого патефона.
Утім, чимало ідей Троцького пізніше Сталін втілював у життя як свої власні. Так сталося й з Дніпрогесом. 1925 року професор Іван Александров розробив технічний проект електростанції. Автором архітектурного проекту був Віктор Веснін. 15 березня 1927-го біля Запоріжжя замайорів червоний прапор зі словами "Дніпробуд розпочато".
Крім вироблення дешевої електроенергії, станція мала вирішити проблему судноплавства Дніпра. Адже його русло перетинали дев"ять порогів. Нижче були унікальні історичні місця — Запорізька Січ і фортеця Кодак. Під затоплення потрапляли 22 населені пункти. Саме через велику кількість пам"яток історії, архітектури та культури електростанцію на Дніпрі не наважилися будувати царські інженери. Та більшовиків це не зупинило.
Будівництво супроводжувалося величезною пропагандистською кампанією. По всій країні відбувалися збори й мітинги. Трудящі перераховували до фонду будівництва частину заробітку. Уже 1 квітня 1927 року у фонді Дніпрогесу був 1 млн руб. Однак лише імпортне обладнання для ГЕС коштувало 30 млн. Тому більшовики вдалися до масових поборів із селян: відбирали худобу, зерно та іншу сільгосппродукцію. Спорудження велося під егідою ОГПУ. Наймасовішою робсилою стали "зеки". Поруч із ними працювали молодь із села, колишні білі офіцери, анархісти та священики, куркулі й аристократи. Наприклад, у земельно-скельному відділі трудилися сини двох царських адміралів та колишня графиня. Завідував складом полковник-денікінець, а медичну частину очолювала дружина адвоката екс-керівника Тимчасового уряду Олександра Керенського.
Землекопи, чорнороби й грабарі були переважно з місцевого населення. Чимало людей наймалися заради номерка в їдальню та місця на нічліг у бараку. Дня не минало без бійок, крадіжок, пиятик. Міліція ночами влаштовувала облави. Порушників дисципліни вивозили за 40–50 км від будови й там залишали.
Основними знаряддями праці були лопата, кайло, тачка та грабарка — підвода, якою вивозився ґрунт і доправлялися будматеріали. Люди вгризалися в землю, довбали кам"яні глиби, і метр за метром відвойовували місце для ГЕС.
Технікою безпеки ніхто не переймався, тому робітники часто гинули, отримували травми, невиліковні хвороби. Якось на укладку бетону поставили 16–20-річних дівчат. Вони мусили втоптувати його босими ногами. А щоб збільшити вагу "топтунів", їм на плечі клали мішки з камінням.
Будь-хто міг випити й закусити, скільки душі завгодно
Часто траплялися аварії. Одна з найкрупніших сталася навесні 1928-го: упав паркан із металевих шпунтів. Пішли чутки про диверсію. Але з"ясувалося, що аварію спричинило розкрадання кріпильних тросів. Через 18 днів шпунти встановили на місце, а будівництво не припинялося ні на годину. Обіг робочої сили теж не кінчався. Протягом 1932 року на будову прийняли 90 тис. осіб, а звільнили — 60 тис.
Репресії, що прокотилися країною, не оминули й Дніпрогесу.
Наприкінці 1930-го вибухнув "процес Промпартії". Газети повідомляли про розкриття підпільної шпигунсько-диверсійної організації, що нібито діяла з 1926 року. Після суду над "промпартійцями" на Дніпробуді пройшла хвиля мітингів. Виступаючі дякували "пильним чекістам", таврували "злочинну банду" та клялися ще краще працювати на благо Батьківщини.
Утім, начальник будови Олександр Вінтер намагався дбати про людей. Паралельно з ГЕС споруджувалися житлові будинки, кухні, хлібозаводи, дитячі садки, їдальні, лазні. Було проведено водопровід і каналізацію.
Вінтер мав прямолінійний і різкий характер. Ходив у високих чоботах, усюди заглядав, мацав усе руками, давав вказівки щодо найменших дрібниць. Учиняв скандали, коли бачив якесь неподобство. Вимагав від місцевого виконкому заборонити продаж горілки. Коли ж по неї їхали в навколишні села, Вінтер відправив телеграму уряду УРСР: "Прошу заборонити продаж горілки в усьому районі". Він не мав сім"ї, а на Дніпрогесі посивів.
Якщо місце під станцію готувалося практично вручну, то пізніше з"явилися механічні майстерні, лісопильний, бетонний, компресорний і кисневий заводи, транспортне господарство. За роки спорудження ГЕС робітники витягли й перемістили 8 млн кубометрів ґрунту, уклали 1,2 млн кубів бетону.
Вінтер запропонував скоротити кількість гідроагрегатів з 13 до 9, але збільшити їхню потужність. Так і зробили. Використали американські турбіни по 60 тис. квт.
Урочисте відкриття Дніпрогесу призначили на 1 жовтня 1932 року. Чекали приїзду керівника держави Йосипа Сталіна. Однак він порадив об"єднати пуск об"єкта з днем народження начальника будови — 10 жовтня.
— Я ніколи не забуду хвилини, коли монтаж машин Дніпрогесу був закінчений і Вінтер узяв рубильник, щоб увімкнути перший струм, — згадував американський консультант Х"ю Томпсон. — Я сказав йому: "Містере Вінтер, суп готовий". На очах у нього були сльози. Ми розцілувалися за російським звичаєм.
На пуск прибули голова Всесоюзного центрального виконавчого комітету Михайло Калінін, нарком промисловості Серго Орджонікідзе, перший секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор, французький письменник Анрі Барбюс. Зі спогадів свідка, "два дні тривали банкети в ресторанах на правому й лівому березі. На столах — великий вибір страв, вина з підвалів Массандри. Демократія була повна: поруч із прославленим комбригом сидів рядовий колгоспник, з академіком чаркувався монтажник. У конторах відділів стояли столи з горілкою, м"ясом, хлібом. Будь-хто міг випити й закусити, скільки душі завгодно?"
Після завершення будівництва Вінтера обрали академіком АН СРСР, хоча він не мав опублікованих наукових робіт. У поданні академіки Кржижанівський та Крилов написали: "Достатньо того, що він збудував Дніпрогес".
Станція була найбільшою в Європі. Довжина дамби 760 м, висота — 60 м, радіус дуги — 600 м. "Побудова Дніпровської станції є тріумфом техніки, яким могла б пишатися кожна країна", — писала американська газета "Нью-Йорк івнінґ пост".
На базі Дніпровської ГЕС виросли заводи "Комунар", листової сталі, інструментальних сталей, алюмінієвий, магнієвий, феросплавний, коксохімічний, електродний. 1939 року станція вийшла на проектну потужність, а Запоріжжя стало обласним центром.
У серпні 1941-го Дніпрогес підірвали
18 серпня 1941 року гітлерівці кинули на прорив біля Запоріжжя танки й мотопіхоту. Мостом через старе русло Дніпра вони прорвалися на острів Хортицю й почали обстріл захисників Дніпрогесу.
Сталін наказав вивести з ладу обладнання станції й дамбу. Тому працівники ГЕС перемкнули генератори на самоспалення й затопили машинний зал. Підривом дамби керував присланий із Москви заступник наркома Михайло Первухін.
Військовий транспорт і люди, які перебували на дамбі, загинули. Через утворену прірву хлинула вода. Майже 30-метрова лавина змивала все на своєму шляху: кілька ворожих переправ, фашистські підрозділи, що знаходилися в плавнях. Також знайшли смерть понад 20 тис. червоноармійців, мирні жителі.
Німці пізніше полагодили дамбу, встановили свої турбіни й виробляли струм. А відступаючи в грудні 1943 року, намагалися підірвати ГЕС, заклавши 66 т вибухівки. Та їм перешкодили швидкий наступ радянських військ і група саперів. Вони вирізали кілька метрів кабелю, що вів до вибухового пристрою.
На Нюрнберзькому процесі представники СРСР стверджували, що Дніпрогес підірвали гітлерівці.
3 
35413
Коментарі
2