Четвер, 18 вересня 2008 18:56

Великим Князівством Руським Україна побула півроку

"Ми народженні у свободі, виховані у свободі, і як вільні люди нині повертаємося до неї", — виголошував у квітні 1659-го перед депутатами сейму у Варшаві 47-річний Юрій Немирич — канцлер новоствореного Великого князівства Руського. 350 років тому, 16 вересня 1658-го, на козацькій раді в Гадячі на Полтавщині було укладено договір, що під такою назвою Україна стає третьою рівноправною складовою Речі Посполитої. Поряд із Королівством Польським та Великим князівством Литовським.

Після смерті Богдана Хмельницького в серпні 1657-го на час до повноліття його сина Юрася гетьманом обрано генерального писаря Війська Запорозького Івана Виговського. Москва, під зверхністю якої Україна перебувала третій рік, від Переяславської ради в січні 1654-го, формально визнає обрання Виговського. Насправді ж підтримує більш лояльного до неї полтавського полковника Мартина Пушкаря, який повстав проти нового гетьмана. У травні 1658-го Виговський із допомогою кримськотатарської орди здобуває Полтаву і винищує прихильників свого конкурента. Розправа була прямою конфронтацією з Москвою.

Після тривалих переговорів гетьман у вересні збирає в Гадячі козацьку раду. Прибувають на неї й польські дипломати. Повернутися Війську Запорозькому до складу Речі Посполитої переконують козаків не так Виговський чи полковники, як посланець польського короля — волинський шляхтич Станіслав-Казимир Беньовський. Промовляючи на раді, він "бранил Москву, уверял, что у москалей другая вера, чем у казаков, что москали не дозволят им свободно приготовлять водку, мед и пиво, прикажут надевать московские зипуны и лапти, запретят носить сапоги и впоследствии станут переселять казаков за Белоозеро, — пише історик Микола Костомаров. — А с другой стороны, обещал им счастье в союзе с Польшей. Теперь, — говорил он, — не будет более рабства: строгий закон не допустит панам своевольствовать над подданными".

— Вітчизна озивається до вас: я вас породила, не москалі! — завершив свою промову Беньовський. — Схаменіться, будьте рідними дітьми, а не виродками!

Представники Війська Запорозького підписують договір про входження до Речі Посполитої, який згодом в істориків отримає назву Гадяцької угоди.

На початку 1659-го оприлюднено царську грамоту. Виговського в ній названо зрадником, а народ закликано до повстання. Гетьман відповідає універсалом, де звинувачує царя в намаганні ліквідувати козацькі права та вольності. Починається війна. У липні в битві під Конотопом царське військо зазнає поразки від козацько-татарської армії.

Московські воєводи заходять із тилу: шукають спільної мови з тими в Україні, хто незадоволений умовами Гадяцького договору, грають на антипольских настроях. Кошовий Іван Сірко, із яким Виговський давно не міг порозумітися, із Січі завдає татарам удару в тил. Тож орда полишає гетьмана сам на сам із ворогами як усередині України, так і на її північно-східному кордоні. "Підставили" й поляки: при ратифікації обмежили Гадяцькі статті. Зокрема, королеві на затвердження мали подавати не одну кандидатуру гетьмана, а чотири. У вересні 1659 року Виговський складає булаву. Обраний гетьманом Юрій Хмельницький заявляє про вірність цареві. Але вже наступної осені й він переходить на бік поляків. Коли старшина знову ставить перед ними питання про "Гадяцькі комісії", поляки його відкидають.

Велике князівство Руське не проіснувало й півроку — якщо рахувати від моменту ратифікації угоди на сеймі у Варшаві. Та ідея Гадяцького договору — побудови Речі Посполитої як польсько-литовсько-української федерації оживала і згодом. Через півстоліття Генеральний суддя Василь Кочубей у доносі цареві Петрові І на гетьмана Івана Мазепу писав: "Октоврія 10 дня (1707 року. — "ГПУ"), ку вечеру, були замкнені двері у избі пана гетмана, а он, писар, в синех будучи хотив биті для свого діла у пана гетмана, але не могл допустити. И когда з той изби вийшол покоевий Дмитро, питал его писар, кто есть у пана, и что диется? Он сказал, же "есть панове полковники, а діло у їх такое, жи читают пакта Комиссии Гадяцкое".



Юрій Немирич загинув від рук своїх

Творцем концепції Великого князівства Руського вважають його першого й останнього канцлера Юрія Немирича (1612–1659). Він походив зі старовинного шляхетського роду, що перейшов на протестантство. Здобув вищу освіту в університетах Лейдена, Амстердама, Оксфорда й Кембриджа. Завершував освіту у паризькій Сорбонні. У Парижі видав латиною політологічний трактат "Розвідка про московитську війну" і богословський "Опис і виклад духовного арсеналу християн".

Повернувшись до Речі Посполитої, у 1648–1654 роках воював у польському війську проти Богдана Хмельницького. 1657-го, незадовго до смерті гетьмана, перейшов на його бік і повернувся до віри предків — православ"я. На початку серпня 1659-го Немирич загинув у сутичці з козаками переяславського полковника Тимоша Цецюри, що воювали на московському боці.





Про що Україна й Польща домовилися в Гадячі 350 років тому

 Велике Князівство Руське (ВКР) охоплювало територію Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств і входило на рівних правах із Польщею і Литвою до складу Речі Посполитої.

 Виконавчу владу і командування військом здійснював гетьман, який обирався довічно й затверджувався королем. Обирали гетьмана козацтво, шляхта та духовенство.

 Вища законодавча влада належала Національним зборам. У ВКР запроваджувалися посади канцлера (прем"єр), маршалка (спікер), підскарбія (віце-прем"єр і міністр фінансів) і вищий судовий трибунал. Усе діловодство мало вестися руською (староукраїнською) мовою.

 ВКР мало право створити монетний двір для карбування власної монети.

 Збройні сили ВКР: 30 тис. реєстрових козаків і 10 тис. постійного найманого війська. Польським військам заборонялося перебувати на території ВКР. У разі воєнних дій, перебуваючи на територіях ВКР, вони переходили під командування гетьмана.

 Гарантувалися права та привілеї козацтва. На подання гетьмана щороку до ста козаків із кожного полку мали приймати до шляхетського стану.

 Православні зрівнювались у правах із католиками. Греко-католицька (уніатська) церква зберігалася лише поза межами ВКР. У сенаті Речі Посполитої мали надати місце православному митрополитові київському і п"ятьом православним єпископам.

 ВКР мало право на два університети (Києво-Могилянська колегія отримувала такі ж права, як і Краківський університет, а другий вуз мали заснувати в іншому місті), а також відкривати гімназії, колегії (середні навчальні заклади) та друкарні "скільки буде потрібно".

 Землі шляхти, конфісковані після 1648 року, поверталися попереднім власникам. Питання селян та козаків, що вже мешкали на цих ґрунтах, не врегульовувалося. Обумовлювалося лише, що шляхтичам заборонено тримати приватні збройні загони.

Саме останній пункт значною мірою пояснює несприйняття Гадяцького договору значною частиною козацтва і старшини.

Зараз ви читаєте новину «Великим Князівством Руським Україна побула півроку». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

6

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1851
Голосування Чому не можна розпускати Верховну Раду?
  • Це суперечить Конституції
  • Хай знімуть недоторканість, ухвалять закони про імпічмент, про кримінальну відповідальність за незаконне збагачення і новий Виборчий кодекс і можуть йти
  • За нинішніх умов на дострокових виборах у ВР не пройдуть нові партії
  • Мені байдуже до їхньої роботи. Їхні обіцянки на хліб не намастиш
  • Я не проти розпуску. Владу в країні треба перезавантажити повністю
  • Я проти будь-яких ініціатив президента
Переглянути
Погода