"Ну поцілуйте, поцілуйте мене!" — упав на коліна польський композитор Фредерик Шопен перед своєю коханкою — французькою письменницею Жорж Санд. Та демонстративно відвернула голову й почала цілувати свого песика.
— Поцілую, якщо напишете якусь п"єсу на честь моєї собачки, — кокетує.
Шопен умить кидається до фортепіано й починає награвати мелодію.
— Чудово, назву це "Вальс маленького песика", — каже Санд і веде композитора до своєї спальні.
1836 рік. Париж. У салоні графині д"Аґу зібралися "вершки" французької знаті. Слухають гру 26-річного Шопена. Його руки вправно літають по клавішах рояля, видобуваючи з нього нові й нові гармонії. До Франції він перебрався п"ять років тому й уже здобув визнання генія та віртуоза. Дами тріпочуть віялами, чоловіки п"ють ром.
— Який збіса симпатичний музикант, — тихо зауважує жінка з низьким голосом та чоловічими рисами обличчя.
Це 32-річна Аврора Дюпен — письменниця, що друкується під псевдонімом Жорж Санд. Вона у строгому чоловічому костюмі, у руках цигарка. Від решти товариства тримається осторонь. Шляхетні мадам і месьє не спілкуються з нею кілька років. Лихої слави зажила через любов до всього чоловічого, інтимні зв"язки з жінками й численні амурні пригоди.
— Ви справжній талант, пане. Один ваш вальс вартий усіх моїх романів, — пускає хмару диму просто в обличчя Шопенові.
— А ви — справжній диявол, — відповідає той.
Згодом Шопен згадуватиме це знайомство як найбільше потрясіння у своєму житті. Скромний молодий чоловік зі знатного польського роду звик до інтелігентної публіки й терпіти не міг грубощів. Його батько — найкращий педагог Варшави — ніколи не підвищував голосу на сина. А мати непритомніла, коли чула, як хтось ужив грубе слівце.
— Не мине й року, як цей цнотливий поляк буде моїм, — випалила Жорж Санд й пішла геть.
І справді: через дев"ять місяців про їхній роман пліткувала вся Франція. Фредерик звик до різкої вдачі коханої, а вона тішила його око, міняючи чоловічі костюми на пишні сукні. У щоденнику Жорж Санд писала: "Наш союз виявився настільки ідеальним, що за рік ми жодного разу не посварилися".
У своєму будинку в Парижі вони відкрили домашній театр: розігрували сценки, танцювали комічні балети. Одного вечора Жорж Санд розповідала Шопенові про село, його тишу, природу, краєвиди.
— Яке прекрасне все, про що ви розказуєте! — не стримував емоцій Шопен.
— Невже? — відповіла. — Тоді перекладіть мої слова на музику.
Наступного ранку він створив "Симфонію пастуха".
Ідилію коханців зруйнувала хвороба Шопена. 1838-го йому поставили діагноз — сухоти.
— Іди геть! Я тебе не кохаю й не хочу бачити! Дай мені вмерти спокійно!— кричав коханій одразу після візиту лікаря.
Ковтаючи сльози, вона пакувала їхні валізи. Наступного ранку пара вирушила до Іспанії. Жорж Санд сподівалася, що сухий клімат та морське повітря врятують Фредерика.
Але хвороба прогресувала. Зі світської левиці Жорж Санд перетворилася на цілодобову няньку. Сама купала, годувала й переодягала хворого. Власник будинку, в якому пара винаймала кімнату, дізнався про сухоти Шопена й виселив їх. Знайти нове помешкання Санд не могла — господарі боялися заразитися. Письменниця вирішила повертатися до Франції, але жодне судно не хотіло везти сухотника. Жінці довелося переспати з капітаном, аби вмовити взяти її та Фредерика із собою. Парі виділили найгіршу з кают — хлівець, де моряки тримали свиней. Так Фредерик Шопен і Жорж Санд дісталися Парижа.
Композиторові дедалі гіршало, почалися напади астми.
— Раніше в мене було двоє дітей, — казала Жорж Санд, маючи на увазі доньку Соланж і сина Моріса. — Тепер є й третє дитя — Фредерик. Я опікуюся ним, наче матір. Любові й пристрасті, які були раніше, вже немає.
Шопен відчував: її почуття до нього охололи. Постійно плакав, ревнував і скандалив. Через 10 років спільного життя композитор дізнався про зраду коханої й перестав із нею спілкуватися. Жорж Санд переїхала до вілли за містом, а музикант залишився зі служницею в задушливій квартирі в Парижі.
— Вона була коханням усього мого життя, — казав. — Але це кохання принесло мені більше горя, ніж щастя.
Йому ставало все важче давати концерти, приймати друзів і виходити на вулицю. Називав себе жертвою туги. Сумував за батьківщиною, сестрами і Жорж Санд. Уночі 17 жовтня 1849-го помер від сильного кашлю. Самотнім, за чотири місяці до 40-річчя.
— Обіцяла, що я помру в її обіймах, а сама навіть не прийшла провідати, — такі були його останні слова.
Уперше за фортепіано Фредерик Шопен сів у три роки. Пізно вночі він пробрався до кімнати, де стояв рояль, і почав грати мелодію, яку почув напередодні від своєї матері. Вправно натискав на клавіші й не фальшивив.
— Мамусю, не сердься, — відповів Фредерик, коли перелякані та вражені батьки звеліли йому йти спати. — Я грав, щоб тебе замінити, коли ти втомишся.
У 5 років Шопен уже знав нотну грамоту й легко повторював за матір"ю етюди й п"єси. А в 7 створив свій перший полонез. Про маленького генія з Варшави написали в газетах, і Шопена запросили виступити на концерті в Радзивиллівському палаці. Він вийшов на сцену в оксамитовому костюмі з великим білим мережаним комірцем. Грав складний концерт. Зала аплодувала стоячи.
Їм просто сподобався мій святковий комірець
— Ти такий молодець, — цілувала мати сина. — Ти просто зачарував публіку.
— Та це не я. Їм просто сподобався мій святковий комірець. Знаєш, мамо, на нього всі так дивилися!
Музикою займався щодня. Але дитячі руки ще не могли брати всіх акордів. Тоді він придумав чіпляти до пальців дерев"яні прищіпки. Через годину гри руки синіли та кривавили. "Моя мама щоразу плакала, обробляючи рани, — писав у щоденнику композитор, — але ніколи не забороняла мені застосовувати мій винахід. Вона любила музику так само, як і я".
1810, 1 березня — Фредерик Шопен народився в селі Желязова Воля під Варшавою
1818, січень — у варшавській газеті вийшла замітка про музичну п"єсу, яку написав Шопен. "Автор цього полонезу — учень початкової школи, якому ще не виповнилося 8 років. Він — справжній геній музики, що з легкістю й винятковим смаком виконує найскладніші фортепіанні п"єси й пише варіації, які викликають захват у знавців"
1820 — італійська оперна співачка Анжеліка Каталані відвідала концерт юного Шопена. Вражена, подарувала йому годинника з написом французькою: "Мадам Каталані для 10-річного Фредерика Шопена"
1824–1825 — пише мазурки. Називає їх маленькими замальовками із сільського життя Польщі
1831 — переїздить до Парижа. Грає в салонах польської колонії й французької аристократії. Наступного року дає в Парижі перший великий концерт. Зала аплодувала йому стоячи 15 хв.
1838 — захоплюється великими музичними жанрами, пише три балади, дві сонати й скерцо
1848, 16 листопада — дає останній публічний концерт
1849, 5 жовтня — Фредерик Шопен помер від сухот. Його тіло поховане на паризькому цвинтарі Пер-Лашез, а серце замуроване в колоні церкви Святого Хреста у Варшаві
2 
1
Коментарі