Середа, 20 жовтня 2010 18:54

У житті Івана Буніна було п'ять жінок

"Ми збігли до моря і побачили, як невміло вилазить із води невисокий, злегка повний і рожевий тілом чоловік років 30, стрижений каштановим їжачком, короткозоро роздивляється нас вузькими очима. "Купрін?" — "Так, а ви?" Ми назвали себе, і він одразу засяяв дружньою усмішкою, енергійно потис наші руки своєю невеликою рукою". Так згадував російський письменник Іван Бунін про своє знайомство 1899-го під Одесою з іншим письменником — Олександром Купріним.

Вони легко зійшлися. "У південні теплі зоряні ночі ми з ним без кінця блукали й сиділи на обривах над блідим летаргічним морем, і я все приставав до нього, щоб він що-небудь написав, хоч би просто для заробітку, — продовжує Бунін. — "Та мене ж нікуди не приймуть", — жалісливо скиглив він у відповідь. — "Але ж ви вже друкувалися!" — "Так, а тепер, відчуваю, напишу таку дурницю, що не приймуть". — "Я добре знайомий із Давидовою, видавцем "Світу Божого", — ручаюся, що там приймуть".

Марія Львівна Давидова мала яскраву "циганську" вроду і твердий характер. Бунін хотів із нею одружитися. Але Купрін, якого він увів у петербурзьке літературне коло, несподівано першим зробив їй пропозицію. І "відбив" наречену у друга. Став господарем журналу "Світ Божий", набув замашок пана — "майже татарського хана", як підсміювалися знайомі.

Бунін став замкнутим, холодним. Але все це було бронею, захистом для людини пристрасної та ніжної.


Йому не щастило із жінками. Перший шлюб із Варварою Пащенко, донькою лікаря, був невдалим. Вони жили невінчані, бо батьки дівчини не хотіли видавати дочку за злиденного поета. Урешті-решт Варвара пішла від Івана до його друга Арсенія Бібікова.

Не склалося життя і з юною донькою одеського багатія, гречанкою Ганною Цакні. Розійшлися, проживши два роки. Утім, Іван сам зізнався, що ніколи не любив Ганну. А за п'ять років помер їхній син Микола, єдина дитина письменника — більше в нього не було.

Пощастило йому з Вірою Муpомцевою, племінницею голови Державної думи. Навесні 1907 року вони відправилися з Москви в країни Сходу — Єгипет, Сирію, Палестину. Через місяць зійшли на берег в Одесі. Із цієї подорожі почалося їхнє спільне життя.

У середині 1920-х Буніни переїхали в невелике курортне містечко Ґрас на півдні Франції. Тут провели велику частину свого життя, пережили Другу світову війну. 1927 року Бунін познайомився з російською поетесою Галиною Кузнецовою, яка з чоловіком проводила в Ґрасі відпустку. Іван Бунін був зачарований молодою жінкою. Вона захопилася ним.

Їхній роман набув широкого розголосу. Ображений чоловік Кузнецової виїхав, страждала від ревнощів і Віра Миколаївна. Та Іван Олексійович зумів переконати дружину, що його почуття до Галини платонічні. Мовляв, нічого, окрім стосунків учителя й учениці, у них немає. Віра Миколаївна повірила, бо без "свого Яна" не уявляла життя. Галина оселилася в Буніних і стала "членом сім'ї", майже 15 років граючи роль прийомної доньки.

Галина переписує начисто роман Буніна "Життя Арсеньєва". Читає відібрані ним книги. Бере участь у нескінченних бесідах про літературу. Старанно виконує всі доручення. Веде листування поета. Приймає гостей у відсутність хазяйки. Складає подружжю компанію на прогулянках. "Ми такі бідні, як, я думаю, дуже мало хто з наших знайомих. У мене всього дві сорочки, наволочки всі штопані, простирадл всього вісім, а міцних лише два, останні в латках. Ян не може купити собі теплої білизни. Я переважно ходжу в Галиних речах", — занотовує Віра Миколаївна в щоденнику напередодні 1933 року.

1942-го Кузнецова покинула Буніна, захопившись оперною співачкою Марґо Степун. Іван Олексійович був приголомшений — не лише зрадою коханої жінки, але й тим, із ким вона зрадила.


Закохався в Україну під час перших мандрів нею


До Росії — тоді ще Московії — рід Буніних (Бунікевських) переселився з Волині у XV ст.

"Не можу спокійно чути слів: Чигирин, Черкаси, Хорол, Лубни, Чортомлик, Дике Поле. Не можу без хвилювання бачити очеретяні дахи, стрижені селянські голови, жінок у жовтих і червоних чоботях, плетених кошиків, у яких вони носять на коромислах вишні та сливи… "Чайка скиглить, літаючи, мов за дітьми плаче, сонце гріє, вітер віє на степу козачім…" Це Шевченко — цілком геніальний поет!" — писав Іван Бунін.

1890 року він мандрує Дніпром. Побував у Каневі на могилі Тараса Шевченка. Дружина письменника Віра Муромцева-Буніна згадувала:

— Він говорив мені, що ці перші мандри Україною були для нього найяскравішими, що ось тоді він остаточно закохався в неї.

1891 року Бунін надрукував статтю "Пам'яті Т.Г. Шевченка". Йому належать переклади Шевченкових віршів "Закувала зозуленька" та "Заповіт". Вплив українського фольклору відчувається в його оповіданнях "На край світу" та "Лірник Родіон", а також у багатьох віршах — "Мушкет", "Уже підсихає хміль на тині…" тощо. У нарисі "На "Чайці", а особливо в романі "Життя Арсеньєва" Україна подана як місце на землі, де письменник знайшов гармонію між вічністю та красою.


1870, 22 жовтня — Іван Бунін народився у Воронежі в збіднілій дворянській сім'ї. Дитинство проводить на хуторі Бутирки Орловської губернії

1881 — вступає в Єлецьку гімназію. 1889-го починає працювати коректором, статистиком, бібліотекарем, газетним репортером в "Орловському віснику". За два роки в Орлі виходить збірка "Вірші 1887–1891 рр."

1892 — переїхав до Полтави, працював у земській управі статистиком. Подовгу жив у Харкові, Полтаві, Одесі, бував у Києві. "Я в ті роки, — згадував, — був закоханий у Малоросію, в її села і степи, жадібно шукав зближення з її народом, жадібно слухав пісні, душу його"

1920 — не прийнявши більшовицької влади, емігрує до Франції. Пише спогади "Окаянні дні" — про революцію, більшовиків у ній називає "бісами"

1933 — Нобелівська премія "за правдивий артистичний талант, з яким він відтворив у художній прозі типовий російський характер"

1943 — у Нью-Йорку виходить книга "Темні алеї" — вершина ліричної прози письменника. Деякі критики звинуватили письменника в порнографії та старечій хтивості. Івана Олексійовича це ображало: "Я вважаю "Темні алеї" кращим, що я написав, а вони, ідіоти, вважають, що я ними зганьбив свою сивину... Не розуміють, фарисеї, що це нове слово, новий підхід до життя", — скаржився він

1953, у ніч на 8 листопада — помер на руках дружини в страшних злиднях.  Похований на кладовищі у склепі Сент-Женев'єв-де-Буа під Парижем, у цинковій труні. Через сім років поруч поховають Віру Буніну

Зараз ви читаєте новину «У житті Івана Буніна було п'ять жінок». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1090
Голосування Скільки часу Олексій Михайличенко протримається на посаді головного тренера київського "Динамо"?
  • 1) до зими
  • 2) до літа
  • 3) два роки
  • 4) повністю відпрацює трирічний контракт
Переглянути
Погода