"У тебе більше немає батька"

Увечері 27 червня 1938-го 30-річна хірург Ксенія Вінцентіні поверталася з роботи. Біля свого будинку побачила двох незнайомців, які прогулювалися вулицею й придивлялися до перехожих. Жінка стрімголов побігла додому й затарабанила у двері. Відчинив її чоловік — авіаконструктор 31-річний Сергій Корольов. Побачив перелякану дружину й усе зрозумів.

— Це вже, мабуть, по мене прийшли, — тихо сказав, обійнявши Ксенію.

1937-го за обвинуваченням в антирадянській змові та шкідництві арештували керівників і кількох працівників науково-дослідного інституту, де він працював. Тепер хвиля репресій докотилася і до Корольова. О пів на дванадцяту ночі постукали. Увійшли ті двоє, котрих Ксенія бачила на вулиці, і пред'явили ордер на арешт. Обшук тривав усю ніч. Енкаведисти скидали на підлогу речі із шафи, рилися в білизні, книжках і посуді. Конфіскували паспорт, гроші й ощадні книжки. На світанку Сергієві Корольову наказали збиратися.

Ксенія у вікно бачила, як чоловіка посадили в чорний "воронок". Оговтавшись від шоку, зателефонувала свекрусі — Марії Миколаївні, в якої гостювала їхня дочка 3-річна Наталія.

— Сергія більше немає, — сказала.

— Як немає? Він помер? Живий? Ну, слава Богу.

— Ви, напевно, не зрозуміли. Сергія заарештували. Його більше немає.

— Він живий, будемо боротися.

Корольова відвезли до Бутирської в'язниці. Звинувачення: шкідництво — безглузда витрата коштів на ракетобудування — й участь у антирадянській троцькістській організації. На допитах, які тривали цілодобово, його жорстоко катували. Сергій своєї провини не визнавав.

— Якщо ти не зізнаєшся, — врешті-решт пригрозив слідчий, — ми заарештуємо твою дружину, а дитину відправимо до сиротинця.

І Корольов підписав зізнання. Йому дали 10 років каторги. На золотих копальнях на Колимі захворів на цингу. У Сергія почали кровоточити ясна та випадати зуби, розпух язик, дуже набрякали ноги. Тим часом Марія Миколаївна оббивала які тільки могла пороги, щоб домогтися перегляду синової справи.

На початку 1940-го Корольова повернули до Москви. Нове слідство тривало півроку. Сергієві скоротили термін на два роки й перевели до спецв'язниці НКВД — "туполєвської шараги". Це було конструкторське бюро Андрія Туполєва, де ув'язнені інженери розробляли проект пікірувального бомбардувальника Ту-2. "Скільки разів за ці довгі роки нашої розлуки, моїх блукань і поневірянь я згадував тебе! — писав Корольов дружині 1942-го на клаптику газети, в одному з потай переданих листів. — Ці спогади давали мені силу жити далі й боротися за життя. Уособленням світла й щастя була ти в моєму житті. Усе це я пам'ятаю і ніколи не забуду". У серпні 1944-го його достроково звільнили — "за сумлінну роботу". Зі зняттям судимості, але без реабілітації. Він доб'ється її лише 1957-го.

Наприкінці листопада Сергієві Корольову вдалося ненадовго приїхати до Москви й зустрітися з рідними. Цілу ніч він розповідав дружині та матері про свої зеківські роки. А коли виговорився, попросив:

— Більше ніколи не запитуйте. Хочу все забути, як страшний сон.

У вересні 1945-го Корольова відрядили до Німеччини вивчати досвід гітлерівських інженерів. Через рік дозволили приїхати до нього дружині з донькою. Щасливий Корольов увесь вільний час проводив із Наталкою. Але Ксенії зустріч із чоловіком після шестирічної розлуки не принесла радості: Сергій мав багато роботи, приходив додому стомлений. Дружину ображали його холодність і байдужість. "Я так жадала тепла, турботи про себе, моральної підтримки, — писала вона згодом свекрусі. — Не могла зрозуміти Сергієвої поведінки. Я відчувала, щось погане відбувається у наших стосунках".

У січні 1947-го родина повернулася до Москви. Сергія Корольова відразу ж відправили працювати до новоствореного центру розробки ракетної техніки в підмосковному Калінінграді (тепер місто Корольов). Його відділ проектував балістичні ракети далекої дії. Навесні конструкторові дали однокімнатну квартиру, і він запропонував дружині їхати з ним. Та Ксенія вагалася. У Москві вона працювала в Боткінській лікарні й не хотіла кидати роботу. Зрештою Сергій перебрався сам.

Невдовзі у своєму інституті він познайомився з перекладачкою 27-річною Ніною Єрмолаєвою. У них почався роман. Корольов сказав дружині, що більше до неї не повернеться. Розлучення Сергія та Ксенії стало потрясінням для всієї родини.

— 24 червня 1949-го — один із найчорніших днів у моєму календарі, — згадує донька конструктора Наталія Корольова. — Мене викликали з дачі. Мама була в жахливому стані, сказала: "У тебе більше немає батька". Я запитала: "Він що, помер?" — "Ні, він не помер, але покинув нас".

Ксенія через два з половиною роки вийшла за давнього товариша Сергія Корольова — Євгена Щетинкова. "12 лютого 1952-го Євген Сергійович і мама стали чоловіком і дружиною, — згадує Наталія Корольова. — Вони купили двокімнатну кооперативну квартиру біля станції метро Сокіл, і влітку 1952-го мама, Євген Сергійович, мамині батьки і я перебралися туди. Євген Сергійович обожнював маму. Вони прожили 24 роки до його смерті 1976-го від інфаркту. Стосунки в них були чудові, але мама навіть поруч із ним так і не змогла забути своє перше кохання".

×