"Свій мозок я віддаю вам. Тільки помістіть його в чисту красиву посудину"

 

"На жаль, під час лікування пацієнтка закохалася в мене. Тепер вона демонстративно розповідає про свої почуття матері. Водночас радіє від того жаху, який відчує мати, коли прочитає ці листи", — пише психіатр Карл Юнґ своєму наставнику Зіґмунду Фройду 1907 року.

Дівчину звати Сабіна Шпільрейн. Вона — єврейка, родом з Варшави. У дитинстві батько часто бив її. Через це з 3 років Сабіна страждає від психічних розладів. Посеред обіду може почати нестримно сміятися, показувати людям язик. Хвороба загострюється після смерті від тифу її молодшої сестри Емілії. Дівчину лікують у санаторії Інтерлакена, Швейцарія. Там жбурляє в персонал усім, що трапляється під руку. Їде у Цюрих на огляд до невропатолога Костянтина Монакова. Той відмовляється її лікувати. В готелі влаштовує скандал. 1904-го Сабіну примусово везуть до приватної клініки "Бург­хельцлі".

На той момент 29-річний Юнґ нещодавно закінчив Базельський університет, одружився. На 10 років молодша Сабіна — його перша пацієнтка. За рік до їхнього знайомства він нотує у щоденнику: "Я дуже щасливий у шлюбі разом зі своєю дружиною. Ще жодного разу її не зраджував". Хоч мав можливості. Юнґ був красивим чоловіком — 185 см зросту, міцна статура. ­Разом з тим — дикий темперамент і схильність до грубощів.

Він ухиляється від її залицянь. Дівчина не відступає. Юнґ скаржиться Фройду: "Одна істерична пацієнтка прочитала мені вірші про в'язня, єдиним товаришем якого є пташка у клітці. Якось в'язень відкриває клітку і випускає пташку на волю. Яким же є головне бажання пацієнтки. "Колись я хочу сама допомогти людині досягти свободи завдяки психоаналізу". У всіх своїх мріях вона бачить себе поруч зі мною. Одного разу вона сказала, що хоче народити від мене дитину, яка втілила б її нездійсненні мрії. Для цього, на її думку, я маю "випустити пташку".

Врешті-решт він здається. У серпні 1908-го Сабіна отримує листа, що починається зі слова "Кохана". У наступному посланні психоаналітик виправдовується: "Чи зможете вибачити мене за те, що я є такий, який є? Що я ображаю вас своїми почуттями і занедбав обов'язки лікаря?".

Шпільрейн отримує величезне задоволення від стосунків. "Минулої середи у нас із моїм другом була найніжніша поезія", — нотує якось. "­Поезією" називає їхні побачення. Після кожного пише вірші. А ще складає заповіт. Там зокрема є такі слова: "Після моєї смерті свій мозок я даю вам. Тільки помістіть його в чисту красиву посудину і напишіть на ньому такі слова: "І нехай при вході в труну грає молоде життя, і байдужа природа нехай пишається своєю красою".

Та у них не лише фізичні стосунки. Дівчина береться сама вивчати психоаналіз. Вступає на медичний факультет Цюрихського університету. Згодом захищає докторську роботу. Об'єкт її дослідження — шизофренія.

Та в процесі того, як Сабіна одужує, її кохання слабне. ­1909-го пише матері: "Те, що я його кохаю, правильно, як і його кохання до мене. Для мене він як батько, а я для нього як матір. Або жінка, яка змогла замінити йому матір". Мати ­відповідає: "Він весь час говорить про дружбу, але з домішками чогось іншого. Напевне, він зараз перебуває на роздоріжжі. Тому раджу вам обом: не дозволяйте коханню захопити владу над вами, придушуйте його, щоб воно не загорілося з новою силою".

У грудні того ж року Юнґ закохується у нову пацієнтку — 21-річну Тоні Вольф. Згодом називатиме її своєю другою дружиною, хоч офіційно вони так і не поберуться. Сабіна вийшла заміж за іншого лікаря — Павла Штефтеля. Переїхала до Ростова. 1942-го її разом з 15 тис. євреїв розстріляли нацисти. Карл Юнґ про це так і не дізнався.

13 годин спілкувалися Карл Юнґ і Зіґмунд Фройд у перший день знайомства у лютому 1907-го у Відні. Товаришували шість років. Припинили спілкуватися після виходу книжки Юнґа "Психологія несвідомого". У ній автор розкритикував деякі тези психо­аналізу Фройда.

1875, 26 липня — Карл Ґустав Юнґ народився в родині пастора реформаторської церкви у Кесвілі, Швейцарія. Був наймолодшим із чотирьох дітей у родині, єдиний дожив до повноліття. Мати страждала від психічного захворювання, що і вплинуло на вибір його професії.

1900 — закінчив Базельський університет, почав працювати в психіатричній клініці Цюриха.

1903, 14 лютого — одружився з Еммою Раушенбах (1882–1955), молодшою на сім років. "Вона була княгинею!" — говорив про неї. Мали п'ятеро дітей.

1913–1929 — працював над своєю працею — "Червоною книгою". Згадує: "У "Червоній книзі" я спробував втілити мої фантазії в певну естетичну форму, але до кінця цю роботу не довів". Довгий час нащадки Юнґа були проти видання праці. Вперше її опублікували 2009-го.

1933 — почав редагувати "Журнал з психотерапії та суміжних галузей", що виходив у Берліні. Захоплений ідеями нацистів як вступ до кожної статті подавав цитату з "Майн Кампф" Адольфа Гітлера.

1961, 6 червня — помер у Кюснахті, Швейцарія. Поховали на місцевому протестантському цвинтарі.

Уявляв себе 11-річним хлопчиком, який будує замки з каміння і бруду

"Діалог з несвідомим" — так називає Карл Юнґ період свого життя у 1912–1917 роках. У цей час розриває стосунки із Зіґ­мундом Фройдом, якого вважав своїм наставником. Пише: "Після нашого розриву всі друзі відвернулися від мене. Мою книжку оголосили позбавленою змісту, а мене — містиком. Для мене настав період внутрішніх вагань. Я ніби втратив ґрунт під ногами".

Аби подолати душевний біль, купує ділянку землі біля містечка Боллінген на березі Цюрихського озера. Хоче побудувати невеликий дім, щоб усамітнитися. Та з часом там буде замок — з чотирма баштами, обгородженим подвір'ям і пристанню для човнів.

Якраз там Юнґ починає активно вивчати новий напрям психоаналітики — колективне несвідоме. Намагається, наче шаман, підкоритися власним психічним станам. "Я їх любив і водночас ненавидів, але в цей час вони були моїм єдиним багатством. Я розумів, що лише так зможу усвідомити себе як частину чогось більшого", — згадує. Уявляє себе 11-річним хлопчиком, який будує замки з каміння і бруду. Усю фантазію спрямовує на будівництво маєтку: "Що ж я роблю? Будую вежу, ніби здійснюю якийсь ритуал".

1950-го, до свого 75-ліття, встановив у Боллінгені кам'яний куб. На одній стороні написано: "Тут лежить камінь. На перший погляд, у ньому немає нічого. Лише мудрий зможе помітити, що сховане в ньому".

×