"Ватажки козаків мовчки і переважно поодинці бажали дізнатися, хто є найбільш прийнятним на гетьманство для генералісимуса (командувача московським військом у Кримському поході московського князя Василя Голіцина. — ГПУ). Діставши натяк, що — Мазепа, усі вони того ж вечора таємно підписали папір щодо тієї справи. Поділили між собою полковничі та інші головні посади і вирішили відсторонити всіх представників попереднього гетьмана. Були відряджені дворяни для поїздки в Батурин й інші міста, де гетьман і його діти мали майно, аби здійснити опис усього", — записав у своєму щоденнику 3 серпня 1687 року шотландець-найманець московського царя генерал Патрик Гордон. Був очевидцем арешту гетьмана Івана Самойловича і його меншого сина Якова в козацькому таборі, розташованому на річці Коломак біля Полтави.
Наступного дня на тому ж місці обрали нового гетьмана 48-річного Івана Мазепу. Він походив із сім'ї українського шляхтича Адама-Степана Мазепи і Марини Мокієвської. Після навчання в Києво-Могилянському колегіумі Івана влаштували до двору короля Речі Посполитої Яна ІІ Казимира.
"Аби я навчався поводженню з людьми поряд із королівською персоною, а не де-небудь по корчмах, вдавався до усілякого бешкетування", — пояснював пізніше Іван Мазепа. Став королівським покоєвим (посада з особливих доручень для шляхти. — ГПУ). 1663 року завіз владні атрибути гетьману Павлові Тетері. Службу в короля залишив через потребу доглядати за хворим батьком.
Влаштовується до чигиринського двору правобережного гетьмана Петра Дорошенка. 1674-го їде з дипломатичною місією у Кримське ханство. Там стає бранцем кошового Івана Сірка, який відправляє його в Москву. Лівобережний гетьман Іван Самойлович звертається до царя з проханням відпустити полоненого. Той погодився, за умови проживання на Лівобережжі разом із дружиною і дітьми.
Повертається й починає службу в Івана Самойловича — як гетьманський дворянин. 1676-го стає значним військовим товаришем, а за п'ять років — військовим осавулом і входить до кола генеральної старшини лівобережної Гетьманщини. Бере участь у перемовинах у Москві про приєднання Слобідських полків до Гетьманщини, у посольствах — щодо шлюбу доньки гетьмана. Налагоджує контакти з наближеними до царя родинами Милославських та Наришкіних.
1687 року знайомства відіграють у житті генерального осавула визначну роль. Провину за невдалий кримський похід московсько-козацького війська Голіцин покладає на гетьмана Самойловича. Дає згоду старшині на його усунення. Наступником називає Івана Мазепу.
"Грошей червоних золотих копійками і єфімками 11 тис. рублів, — перераховував пізніше Мазепа віддане князю Голіцину. — Срібного посуду 3 пуди 12 фунтів. Сережки алмазні, браслет алмазний, перстень алмазний, перстень яхонтовий (рубіновий. — ГПУ), ківш золотий, ложка золота, пара ножів яхонтових, 3 шаблі турецькі, з них 2 зі смарагдами".
На відміну від керівників змови проти гетьмана — Василя Кочубея, Василя Борковського чи Сави Прокоповича — позиції Мазепи у старшинській спільності були набагато слабші. Голіцин це враховує, бо хоче мати маріонеткового гетьмана.
Московити і старшина поспішали з проведенням ради, бо серед козаків Гадяцького полку стався бунт. Загинув колишній полковник Іван Кияшко. Табір полку оточила кінна варта. Козаки з інших полків почали масово розбігатися.
"Поставили церковний шатер, який московські елітні війська оточили строєм на глибину 6 чоловік, приблизно за 100 сажень від шатра, — пише про вибори гетьмана Патрик Гордон. — Кавалерія вилаштувалася навколо на більшій відлеглості. Близько 10 години генералісимус у супроводі бояр і начальних осіб армії прибув до церковного шатра. Наказав покласти усі знаки гетьманського сану, що були урочисто принесені, на невеличкий стіл перед шатром, що був вкритий розкішним килимом. Навколо поставили стільці й лавки. Головні козаки разом із боярами увійшли до церкви. Знаки несли перед ними. Близько чверті години провели в молитві, після чого усі вийшли, і знаки знов поклали на стіл".
Після цього Голіцин оголосив, що царі дарували козакам вільне право обрати собі гетьмана — за давнім звичаєм.
"Спершу було нетривале мовчання, — продовжує Гордон. — Потім хтось назвав ім'я Мазепи, що було підхоплено і ширилося далі, так що наче всі кричали: "Мазепу — в гетьмани!" Тих, хто закликав за Борковського, швидко заглушили. Крики повторювались, і на питання генералісимуса головним козакам, кого вони бажають собі гетьманом, була одностайна відповідь: "Мазепу!".
Новий гетьман підписує Коломацькі статті, що суттєво урізають його повноваження і посилюють московські позиції. Відтепер він не міг самостійно ставити і знімати генеральну старшину. Заохочувалися доноси. На козаків покладались обов'язки з будівництва на запорізьких землях Новобогородицької фортеці. Це погіршило взаємини між Мазепою і Січчю.
"Почавсь у Прилуцькому полку бунт, через що тамтешні полчани через якісь причини забили свого полковника Лазаря Горленка ще з кількома особами, — йдеться в літописі Самійла Величка. — Після таких подій миргородський полковник рушив од Кодака з усім козацьким городовим та охотницьким військом до Переволочної. Переправився через Дніпро і розпустив військо. Сам прибув до Сорочинець у свій дім. Головні козацькі війська, що були на Коломаку, кілька тижнів і трохи були побунтувалися".
У перші дні на посаді Іван Мазепа складає новий список старшини, видає універсали, якими роздає землі полковникам і монастирям. Зміцнити свої позиції Мазепа зміг лише через два роки — після палацового перевороту 1689-го в Москві до влади прийшло угруповання Наришкіних на чолі з Петром І.
2 000 козаків взяли участь у Коломацькій раді — 800 кінних і 1200 піших воїнів. До голосування допустили лише вибраних представників від кожного полку.
Будував церкви за кошти попереднього гетьмана
"Гетьман колишній Іван Самойлович від ворожих наклепів і брехні постраждав. Але ми тоді в уряді військовому і старшина з полковниками на нього били чолом про його відставку. Він тоді хворів і став погано бачити. Щоб його розоряти, садибу його грабувати і в заслання в Сибір його відправляти, про це ми ніколи не просили", — розповідав Іван Мазепа московському посланцеві Андрієві Вініусові через п'ять років після обрання гетьманом.
Козацька старшина оцінювала конфісковане 1687 року майно Самойловичів на кілька мільйонів рублів. У його маєтках було повно коштовних речей — зброя, посуд, одяг. Срібні тарілки і столові набори з гербом Самойловича вивезли до Москви. На початку XX ст. вони зберігалися в Кремлі в "Оружейній палаті".
"Із цих Самойловичевих скарбів Мазепа черпав кошти і на свої величні церковні будівлі 1690-х, — вважав історик Олександр Оглоблин. — Добудував соборну церкву Мгарського монастиря й Успенську церкву в Глухові, що розпочав ще Самойлович. 1696-го Мазепа звів у Києво-Печерській лаврі башту з церквою в ім'я преподобного Івана Кущника — патрона покійного гетьмана Самойловича".
Івана Самойловича заслали у Тобольськ, помер там 1690 року. Разом із ним жили син Яків із дружиною. Він помер 1695-го, дружина повернулася в Гетьманщину. Одразу після ради на Коломаку його сина Григорія, полковника чернігівського, стратили у Севську — тепер райцентр Брянської області в Росії. Дружину гетьмана Марію з донькою Анастасією поселили у Седневі — тепер селище на Чернігівщині. Мазепа доручив чернігівському полковнику Якову Лизогубу наглядати за нею.
Невелику частину конфіскованого майна гетьман повертає Самойловичам у вигляді подарунків і пожертв. Його донька Анастасія отримує тисячу рублів, онука Параска — "декілька штук срібного посуду, намиста й маленьку частину дорогих каменів". За 3 тис. золотих викуповує з татарського полону зятя Івана Самойловича Юрія Четвертинського.
3 
1
Коментарі