Євген Котельников, 71 рік, очолює службу управління футболом київського "Динамо". А за часів роботи Віктора Маслова в Києві працював у дитячій школі клубу.
— Маслов повністю віддавав себе роботі, — каже Котельников. — До Москви їздив лише під час відпустки або на ігри з місцевими командами. Весь інший час присвячував справам у "Динамо".
Кажуть, Маслов був тренером "від сохи", у нього не було спеціальної освіти.
— Свого часу він грав у чемпіонаті СРСР, навчався на тренерських курсах. Володів ґрунтовними знаннями з футболу, видавав наукові роботи, публікувався у пресі. Від природи він був багатогранною людиною, розумівся на людях. Пригадую, щоб "розкусити" співрозмовника, наливав йому повну чарку, а потім починав бесіду. Вважав, що таким чином людина стає більш відвертою, справжньою. Одного разу сидимо із тренерами школи, спілкуємося. Заходить Маслов. Подивився на нас, витягнув із кишені 50 карбованців. А в нього в "Динамо" зарплата була 250, із преміями за перемоги отримував десь 400. За півгодини із сусіднього магазину все найкраще було на нашому столі. Так від нас він дізнався про стан справ у дитячій школі — низьку зарплатню, проблеми з інвентарем та інше.
Як Маслова сприймали у владних кабінетах? Чи часто доводилося йому йти до начальства?
— Траплялося. Гравців потрібно було преміювати квартирами, машинами. Були й інші організаційні питання. Але дистанцію він завжди тримав. Одного разу в перерві матчу до роздягальні вирішили зайти відповідальні особи ЦК партії. Маслову, звичайно, таке не сподобалося. Він миттєво знайшов вихід із ситуації — щоб ніхто не образився. Почав голосно кричати на гравців далекими від літературних словами, емоційно поводився. Вони за мить зрозуміли, що тут зайві, й пішли. А коли двері зачинилися, тренер спокійно каже: "Ну що, хлопці, тепер про гру в другому таймі".
"Дід" любив театр. Через незнання української відвідував переважно оперу та театр російської драми імені Лесі Українки
Сім"я Маслова жила в Москві. Чим тренер займався у вільний час, на вихідних?
— "Дід", як усі називали його в Києві, був людяним. Любив театр, а через незнання української відвідував переважно оперу та театр російської драми імені Лесі Українки. Близько товаришував із лікарем команди Сергієм Поповим. Був радий, коли до нього, у квартиру на Печерську, він жив у Виноградному провулку, приїжджали дружина та син.
Дмитро ШАПОВАЛ
— Віктор Петрович був тренером-самоучкою, — розповідає колишній гравець московського "Торпедо" Геннадій Гусаров, 73 роки. — У перерві довго говорити не любив. Так, фішки трохи попересуває, і все. Зате прекрасно розумівся на психології гравців, умів завести команду. Пригадую, грали у Прибалтиці. Перший тайм програли місцевій команді. Маслов заходить у роздягальню і каже кілька слів. "Хто ви, а хто вони?". Другий тайм ми спокійно виграли.
Маслов — перший радянський тренер, який перейшов на тактичну схему 1-4-4-2. Потім її застосував сер Альф Рамсей, який 1966 року привів збірну Англії до звання чемпіона світу.
— Ви хочете дізнатися секрети нашої роботи? — запитував Маслов журналістів. — Усе просто — робота. Як у балерини, знаєте. Раз-два, раз-два.
Віктор Олександрович Маслов народився 27 квітня 1910 року в Москві. Слави гравця зажив у місцевому "Торпедо". Діяв на позиції півзахисника, відзначався витривалістю та широким діапазоном дій. Капітан "Торпедо" в 1936–1939 роках. У чемпіонатах СРСР зіграв шість матчів, забив один гол.
Тренерську кар"єру розпочав у своєму клубі 1945 року. 1960-го привів "Торпедо" до титулу чемпіона Радянського Союзу. 1964-го очолив київське "Динамо". Під його керівництвом команда тричі поспіль, із 1966 по 1968 рік, вигравала чемпіонат СРСР. Звільнений із "Динамо" у вересні 1970 року — тоді в команди почався спад, викликаний участю чималої кількості гравців у Кубку світу. Маслову невдалих результатів не пробачили.
1975-го привів єреванський "Арарат" до звання чемпіона Радянського Союзу.
Помер від серцевого нападу 11 травня 1977-го на дачі. Похований на цвинтарі в Долгопрудному під Москвою.
У тренера залишився син Віктор. Під час розпаду СРСР емігрував до Канади. Там живе й досі.
Справжнє значення тренера Віктора Маслова для нашого футболу вже ніколи по-справжньому не оцінять. У нас склалася тренерська міфологія, яка виключає наявність двох видатних тренерів. Такий в Україні один — Валерій Лобановський. І нема на це ради. Бо Лобановський умів і перемагати, і утримувати здобуте впродовж років. Маслову таке було не до снаги.
Тренер не мав навіть середньої освіти — його дитинство припало на часи Громадянської війни. Він працював виключно на інтуїції. Спочатку зробив практично заводську команду — московське "Торпедо" — чемпіоном СРСР. Потім Віктор Маслов, якого торпедівці звали позаочі "проф", вивів провінційну команду із Ростова на четверте місце в Союзі. Коли Маслова призначили тренером київського "Динамо", він насамперед позбувся трьох найкращих нападаючих команди — Валерія Лобановського, Віктора Каневського та Олега Базилевича. Футболісти, тоді 26–27-річні, були у розквіті сил. Після того як вони пішли, Віктор Олександрович тричі поспіль виграв із "Динамо" чемпіонат СРСР. Цього досягнення ніхто не зміг повторити.
За шість років Маслов підняв київську команду на таку висоту, про яку доти не могли навіть мріяти
За часів Маслова у Києві почали вважати чемпіонат країни другорядним турніром. Наставник прагнув європейських перемог. Команда обіграла 1967-го в Кубку чемпіонів тодішнього володаря трофея, шотландський "Селтік". Але наступного року "Динамо" в турнірі не зіграло. У тому не було вини тренера. Влада змусила команду відмовилися від участі у відповідь на протести європейців із приводу радянської окупації Чехословаччини.
А потім був 1970-й. "Динамо" посіло шосте місце. Його вважали цілком звичним до Маслова, а при ньому воно стало провальним. Тренер, якого динамівці позаочі звали "Дідом", залишив Київ без подяки.
За шість років Віктор Маслов підняв київську команду на таку висоту, про яку доти не могли навіть мріяти. За цей час футбол став для Києва і всієї України своєрідною релігією. І ніхто не міг заборонити сповідувати її. Досить згадати, що "футбольна" версія пісні "Черемшина", в якій оспівувалося "Динамо", була за тих часів популярнішою за офіційний варіант. Ніколи ні до того, ні після народ пісень про команду не складав.
Микола НЕСЕНЮК
Лобановський відмовився випити
Аркадій Галинський, радянський спортивний журналіст, у вересні 1991 року згадував таку історію:
— На початку 1964-го київські динамівці проводили передсезонний тренувальний збір на Чорноморському узбережжі Кавказу. Усе йшло як треба. Нового тренера футболісти любили, до першості країни команда готувалася дружно, а Лобановський-гравець цілком улаштовував Маслова. Коли збір закінчився, динамівці поверталися додому літаком. Рейс був прямий — Адлер–Київ. Але через погану погоду літак приземлився у Сімферополі. Відліт до Києва відкладався. Тоді Маслов попросив адміністратора команди замовити обід у ресторані аеропорту і подати горілку. Коли футболісти побачили запітнілі графинчики з 40-градусною, очам не повірили. У київському "Динамо" раніше такого не бувало.
Маслов підняв тост за удачу в наступному сезоні. Випили усі, крім Лобановського. Тренер попросив таки випити за успіх команди. Валерій відмовився. Тоді Маслов вилаявся на його адресу. Лобановський теж щось відповів.
1964 року "Динамо" здобула Кубок Радянського Союзу. У чемпіонаті країни команда фінішувала на шостому місці.
Олексій ПАВЛЮЧЕНКО
3 
1
Коментарі
1