У ніч на 14 січня відзначають Новий рік за старим юліанським календарем, за яким Україна жила до 1918 року. 13-го православні й греко-католики вшановують преподобну Меланію Римлянку, а 14-го — святого Василія Великого — архієпископа, богослова, автора правил чернечого життя. Тому про день напередодні старого Нового року кажуть "на Маланки", а про саме свято — "на Василя".
— У нас у селі і сьогодні на Василя всі святкують Новий рік. Так здавна було і не переводиться, — каже 43-річна Оксана Самойленко із села Лісники Києво-Святошинського району Київщини. — Вечір на Маланку перед Василем називається Щедрий вечір або ще кажуть Щедра кутя. Справляють, щоб цілий рік у сім'ї все "щедрилося", щоб був достаток і щастя, щоб усе родилося та примножувалося.
На Щедрий вечір, як і на різдвяний Святвечір, готують кутю — кашу із цілих зерен обдертої пшениці, приправлену медом, горіхами, розтертим маком і родзинками. На стіл ставлять узвар із сушених яблук, груш і слив. Колись, взявши у миску кутю, підлиту узваром, господар виходив на поріг хати й гукав:
— Мороз, Мороз! Приходь до нас кутю їсти! А якщо не прийдеш, то влітку не приходь і не морозь нашу пшеницю і всяку пашницю!
— Сьогодні ми вже тільки відкриваєм форточку і кличемо Мороза приходити до нас на вечерю, перш ніж сісти до столу, — каже Оксана Самойленко. — А на столі має бути всього багато наготовлено, бо того й зветься Щедра або Багата кутя.
Святковий стіл слід накрити якомога пишніше, приготувати якнайбільше страв і якнайбільше подарунків, бо таким чином нібито можна забезпечити достаток у сім'ї протягом року. Колись напередодні хазяйка купувала нові горшки й миски, нові ложки й навіть нові коцюби та хлібні лопати, щоб наїдки й напої на Новий рік приготувати новим начинням у новому посуді. Основними стравами на святковому новорічному столі є пироги й вареники з різними начинками, а також м'ясні страви. У Лісниках обов'язково до столу подають голубці із пшоном і чорносливом. Готують також ковбаси, кров'янку із гречкою, буженину й холодець. На ніч усі страви й напої зі столу не прибирають. Їх залишають для душ померлих, які нібито приходять до рідні на святкову вечерю.
— Щедрий вечір треба обов'язково провести найвеселіше, щоб весь рік веселитися, — каже 64-річна Надія Ярошова, сусідка Оксани Самойленко. — Пам'ятаю, мої батьки, як були молодими, перевдягали якого-небудь чоловіка у вивернутого кожуха, робили йому морду кози з ріжками й бородою із соломи. І ходили з тою козою в гості по хатах — до сусідів, до рідні. Наряджалися циганами, перевдягали якого-небудь дядька на Маланку, запинали великою рясною хусткою і він робив усякі вибрики, щоб розсмішити всіх, повеселити.
За язичницьких часів такому-от святковому сміху приписували позитивний вплив на родючість землі, плодючість тварин і здатність до продовження роду людського.
— Звечора на Маланку до ночі ходять молоді дівчата й хлопці, щедрують. Щедрують під вікнами тільки, — розповідає Надія Ярошова. — В хату не заходять, а тільки у вікно постукали чи в хвіртку й начинають щедрувать.
Відвідини щедрувальників мали принести господарям щастя й добробут у новому році. Їх треба було обов'язково щедро обдарувати гостинцями: пирогами, ковбасами, ласощами. Якщо ж господарі не віддячили за щедрівку або гурт обійшов хату скупих хазяїнів, то це було поганою прикметою й віщувало збитки й негаразди в сім'ї протягом наступного року. Зібравши почастунки, молодь йшла на вечорниці, де гуляла до світанку.
— Після дванадцяти годин ночі аж до ранку ходять засівать зерном діти від 7 до 10 років, — додає Оксана Самойленко. — Коли ми були малими, — згадує, — то в школі нам заборонялося щедрувати й засівати на старий Новий рік. Та ми все одно ходили по сусідах, тільки не вулицею, а городами. А вранці у школі вчителі перевіряли кишені. Ящо знаходили зерно, то дуже сварили й зразу відправляли до директора.
Найкраще, як засівають житом. Воно уособлює родючість, багатство й благополуччя всієї родини. Його збирають і додають потім до посівного зерна — щоб був хороший врожай. Як символ життя, жито від посівальників використовували як оберіг від відьом, упирів і ходячих покійників. Вважається, що не можна засівати гречкою та горохом — вони принесуть сльози й бідність у наступному році.
Ходили ворожити до повітки зі свинями
Святого Василя вважали покровителем свиней. Він заступив слов'янського язичницького бога Велеса — опікуна й повелителя домашньої худоби. Плодючість свиней у народних віруваннях є символом благополуччя й багатства. За народними легендами, свиня разом із коровами та вівцями переховували Святу родину з малим Ісусом під час їхньої втечі до Єгипту. Мовляв, тому й чорт боїться свиней і ніколи не заходить у повітку, де їх утримують.
На Київському Поліссі ворожили про майбутнє. Дівка ставала під повіткою й запитувала:
— Свиня, свиня, чи тиха буде в мене сім'я?
Якщо свиня рохкала — це означало, що в родині будуть сварки й крики. Якщо поводилася тихо — майбутня сім'я буде дружною та спокійною.
3 
1
Коментарі