На початку 1980-х, викладаючи українську, на уроці літератури якось запитав восьмикласників, чи вірив Тарас Шевченко в Бога. У класі гнітюча мовчанка. Справді: в його творах були біблійні мотиви, але — він же революціонер-демократ. А хіба можуть революціонери бути віруючими? Я пояснив так, як рекомендувала вчительська методичка. Мовляв, Бог для Великого Кобзаря був символом правди, добра, справедливості. Учні полегшено зітхнули.
Кожна доба творила свій образ Шевченка. За царських часів він був політично небезпечним. За радянських — канонізований як Кобзар-революціонер, співець знедолених, який мріяв про "сім"ю вольну, нову". Монументи поетові були — як нині політична реклама на біґбордах напередодні чергових виборів.
По селах погруддя Ілліча заміняють поетовим
Утім, ставлячи Шевченкові пам"ятники, більшовики 1933-го викидали його портрети з хат голодуючих. А тих, хто цитував його задля захисту перед репресіями, розстрілювали ще до Соловків. І водночас присвоювали ім"я Шевченка закладам, установам і вулицям. Київська "павлівка", до речі, — шпиталь для душевнохворих на вул. Фрунзе, 103 — до 1936-го була "Першою психоневрологічною лікарнею ім. Шевченка".
"Кобзаря" друкували багатьма мовами народів СРСР і світу. Але "відредагованого" — без, скажімо, "Розритої могили" чи "Якби то ти, Богдане п"яний". У шкільній програмі вірші добирали так, що із Шевченком могло бути дві асоціації — вусань у смушевій шапці і "Садок вишневий коло хати". Рятував тільки він сам, бо геній.
Нині в Україні за кількістю пам"ятників Тарас Шевченко, мабуть, уже випередив вождя світового пролетаріату. По селах часто-густо погруддя Ілліча просто заміняють поетовим. Квіти вже можна нести без остраху. Два рази в рік — на початку березня, коли народився й помер, та наприкінці травня — коли поетове тіло перепоховали на Батьківщині. До "Садка вишневого" таки додалася "Розрита могила". Здається, все.
Мазепинці, петлюрівці, бандерівці — по-всякому українців називали й називають недоброзичливі сусіди. Шевченківцями — ніколи. Бо ми ними й не стали.
Навесні 1939-го в СРСР прокотилася хвиля "шевченкоманії"
На місці київського пам"ятника поетові стояв цар Микола I
"Хочу поділитись з тобою враженнями про відкриття пам"ятника Т.Шевченку. Це було справді щось величне", — писав із Харкова до приятеля молодий Олесь Гончар 1935-го.
Закладка пам"ятника в міському парку Харкова відбулася рік до того — у березні 1934-го, — коли святкували 120-річчя від дня народження поета. А всесоюзний конкурс на пам"ятник для тодішньої столиці Української Соціялістичної Радянської Республіки — така тоді була її офійна назва — оголосили ще 1929-го. Перемогу здобув проект скульптора Матвія Манізера й архітектора Йосипа Лангбарда.
У спорудженні монумента задіяли понад 200 робітників різних професій. Використали 400 т — 25 вагонів — декоративного каменю лабрадориту і 30 т бронзи. При створенні скульптурних композицій, якими оточили постамент із Шевченком, позували актори театру "Березіль" Леся Курбаса. Наталія Ужвій з маленькою дитиною поета Михайля Семенка постала в образі Катерини. З Амвросія Бучми, Івана Мар"яненка, Олександра Сердюка скульптор ліпив запорожця, селянина-кріпака й солдата. Усього в композиції, крім поета, 16 фігур.
Скульптор Матвій Манізер також став автором пам"ятників Тарасові Шевченку в Києві — перед будинком університету та на могилі поета в Каневі на Черкащині. Обидва встановили 1939-го — до 125-річчя поета.
У парку перед університетом у Києві із 1886 року стояв пам"ятник імператорові Миколі І. 1918-го більшовики зняли статую з п"єдесталу, але гранітний постамент лишили. Коли помер Михайло Грушевський, його використали для надгробка на могилі історика.
Використали 30 тонн бронзи
Скульптор Матвій Манізер і архітектор Євген Левінсон обмежились 4-метровою бронзовою постаттю поета. Та коли вже готовий монумент привезли до університетського парку, виявилося, що він замалий для цього простору, та ще й на восьмиметровому постаменті з червоного граніту. Тож пам"ятник встановили в Каневі. А для Києва Манізер майже повторює скульптуру й робить постать на 2 м вищою.
Пам"ятник виготовили на Ленінградському заводі художнього литва. Відкриття монумента 6 березня 1939-го перетворили на політичний захід союзного масштабу. У ньому взяли участь делегації з усіх республік.
"Шевченкоманія" прокотилася по всьому Союзу. У Москві й Ленінграді пройшли виставки і літературні вечори. У Казахстані, де Шевченко відбував заслання у 1850–1857 роках, його ім"ям назвали місто, район, сільраду, три школи, вулицю і рибколгосп. У Тбілісі вперше видали "Кобзаря" грузинською. Поети Каракалпакії переклали 31 вірш й уривки з п"яти поем. "Правда" назвала Шевченка "великим сином українського народу, який підніс українську літературу до вершин, гідних народу з багатим історичним минулим".
У травні 1939-го в Києві відбувся "шевченківський" пленум Спілки письменників СРСР. його учасники надіслали телеграму Сталінові.
"Уci народи нашої Вiтчизни вiдзначали ювiлей Шевченка як велике свято соцiалiстичної культури, як свою рiдну кровну справу, — писали вони. — З величезною радiстю говоримо ми про це Вам, дорогий Йосипе Вiссарiоновичу, ми знаємо, з якою увагою i пiклуванням поставились Ви до справи пiдготовки й органiзацiї цього культурного свята народiв СРСР, — свята, в якому так яскраво втiлилась непорушна сталiнська дружба народiв".
"Сталинская бюрократия строит памятники Шевченко, однако лишь ради того, чтобы покрепче придавить тем памятником украинский народ и заставить его языком Кобзаря прославлять кремлевскую клику насильников". Це того ж 1939-го написав у Мексиці суперник Сталіна і вигнанець Лев Троцький.
70 років тому Київський університет отримав нове ім"я
Указ про відкриття у Києві "Императорского университета св. Владимира, составленного из 2-х факультетов: философского и юридического" цар Микола І підписав 1833 року. Тільки-но розгромлено Польське повстання 1830–1831 років, у якому брала участь сполонізована шляхта й інтелігенція Правобережної України. Тож завданням нового університету була русифікація "Юго-Западного края". Офіційно університет відкрили 27 липня 1834-го. Тарас Шевченко тут працював після закінчення Петербурзької академії мистецтв як співробітник археографічної комісії — у 1845–1846 роках.
1920-го більшовики всі університети перетворили на інститути народної освіти. Київському присвоїли ім"я Михайла Драгоманова. Університет знову став університетом 1933 року. 6 березня 1939-го під час святкувань 125-річчя від дня народження Тараса Шевченка Київському університетові присвоєно його ім"я.
3 
1
Коментарі
7