На початку жовтня львів"яни відзначатимуть ювілей свого міста. Бо Львів, на відміну від Києва, має більш-менш точну вказівку на роки, коли його почали закладали. Але є принаймні чотири версії про те, коли достеменно це відбулося. І кожна з них варта уваги.
У тій частині "Галицько-Волинського літопису", що нас цікавить, записи спочатку не були датованими. То вже потому до розповіді про заснування Львова літописець підставив рік — 1259-й.
Михайло Грушевський схилявся до іншої дати — 1255 року, бо саме тоді сталася страшна пожежа в місті Холмі, де була резиденція короля Данила Галицького. А сходознавець Леонід Махновець пише про листопад 1257-го. Він опирається на вірменські джерела. А саме того року вірмени прийшли проситися під оруду галицьких князів.
Воювати тоді було так само звично, як щороку орати та сіяти
Олександр Білецький у дослідженнях з давньоукраїнської літератури вказує четверту дату — ранню весну 1256-го. Але цьогорічне святкування проходитиме восени, бо навесні в міській скарбниці на нього не було коштів.
Кого увінчувати лавровим вінком засновника Львова? Стара легенда переповідає про грізного лева, що нібито тероризував ліси, від яких, до слова, тепер нічого не лишилося. Але то всього лише легенда...
Життя князя Лева Даниловича було сповнене стресів. Приблизно у рік його народження, зі смертю малопольського князя Лєшка, починається боротьба галицьких князів з родичами небіжчика, що тривала майже ціле Левове життя.
А це — щорічні походи з перервою на весняні розливи рік та зимові заметілі. Неспокійно було й на угорському пограниччі. Потому прийшли орди Батия. З півночі докучали ятвяги та литва, яких ще король Данило не встигав виганяти за Німан...
Не давали спокою і кревняки. Коли Левові було років три, почалася 15-річна боротьба його батька за Галич. Бояри то запрошували Данила, то виганяли. Битви й облоги — одна за одною. Нині про це писали б як про безперервну громадянську війну. Але для людини тієї доби воювати було так само звично, як щороку орати та сіяти.
Коли посунули монголи, Данило Романович, як не дивно, вступив у найщасливішу пору. Бо з"явилася ще одна сила, якою можна було маніпулювати. А до того Данило Романович мав золоту голову.
Розвиднілося тоді й у житті Лева. Татар він, здається, остерігався менше, аніж власних дядьків та кузенів. Від ординців принаймні було відомо, чого сподіватися. Лев, можна здогадуватися, вільно володів мовою завойовників. А з дружиною, дочкою угорського короля Бели IV Констанцією, спілкувався в ліжку латиною, бо її рідна угорська мала аж двадцять два відмінки.
У Галичі не втихали боярські інтриги. У Холмі Левові, як і його батькові, спалося спокійніше. Але його душа прагнула власного гнізда, де все можна почати з чистого аркуша.
З дружиною, дочкою угорського короля, спілкувався в ліжку латиною
Ще за життя Данила Романовича, у другій половині 1240-х, Лев отримав три землі — Галицьку, Перемишльську та Белзьку. Гніздо собі вирішив побудувати в якнайзручнішому місці: до Перемишля та Галича по 90 з чимось кілометрів, а до Белза — шістдесят. Заснований Левом город — Львів — був трохи більшим, ніж теперішня площа Ринок у центрі міста.
Той час добре описав у своєму щоденнику францисканський чернець Плано Карпінні, що їхав до великого хана. Київ тоді лежав у руїнах після Батия. Про це італієць не написав ані слова. Зате про безпечне пересування землями Данила Галицького розповів. Галичина та Волинь лишалися єдиними острівцями незалежної Русі.
По смерті Данила Романовича його королівство розпалося на уділи. Головою всіх Романовичів став Левів дядько Василько.
І йому, а не Левові, дісталася левова частка держави — від Володимира до Кам"янця і далі Дніпром. Лев задовольнився Галичем, Дорогичином, Перемишлем та Мельником. Його брат Шварн узяв Холм, Белз та Червен, а ще один брат Мстислав — Луцьк, Дубно та Стожок.
Лев тримався осторонь дядька та братів. Гарячково-завзятої вдачі не мав. Але 1267 року під час учти у Володимирі не втримався від п"яної бійки з литовським князем Войшелком. Не подарував йому Лев, що той віддав свою частину литовської спадщини не йому, а братові Шварну. Не вийшов Войшелк живим із тієї учти. Через його смерть Литва, перед тим мало не ввійшовши до Галицько-Волинської Русі, знову набула самостійності. Згодом помер Шварн. Літопис замовчує, чи своєю смертю, чи допомогла братова агентура. І Лев Данилович прибрав до рук братові володіння.
Щедрістю Лев, схоже, теж не вирізнявся. Під час великого голоду 1279 року балтське плем"я ятвягів, конаючи, звернулося по поміч не до нього, а до його кузена Володимира.
Лев мав правити з Галича. Але не всидів там, бо відчув, що нове місто над Полтвою — таке саме його дитя, як і сини во плоті. Тож повернувся до Львова і правив звідти до 1299 року.
Лев затіяв п"яну бійку з литовським князем Войшелком
Краківський князь Болеслав начебто заповів Левові Краків. Той прийшов із сином Юрієм під міські стіни чекати, що вирішать краківські пани та як спрацює "партія Лева" на чолі з Мартином Бохеньським. Пани сказали: не хочемо тебе, Леве. "Ну, не хочете, так ми із сином мечем візьмемо спадщину". Не взяли. Обмежилися прикордонними містами. Тоді новообраний князь малопольський Лєшко зробив "зустрічний візит": забрав у Лева місто Преворськ, побив людей...
Пізніші хроніки твердять, що Лев відійшов до ліпших світів 1301 року в монастирі села Спас (тепер — Старосамбірського району Львівської області). Згодом його перепоховали у церкві святого Онуфрія в селі Лаврів — того ж таки району.
Синові Юрію Лев залишив усе, що треба для відновлення Руського королівства. Але ніколи потому місто Лева не піднімалося так високо на міжнародній арені. У тогочасній іспанській анонімній "Книзі знань про всі королівства, землі і володіння, які є у світі" написано: "Залишивши Польське королівство, прибув я до королівства Лева, яке німці називають Лемберґ, у якому є п"ять великих міст. Перше називається Львів, друге Київ, інше Володимир, інше Пінськ, інше Сівер".
Це — не тільки Галицько-Волинська, але й Київська та Турово-Пінська Русь перших років ХІV століття. Держава зі столицею у Львові простяглася тоді від Дунаю до Балтики, від Ворскли до Вісли.
1227 (за іншою версією, 1229) — народився у Галичі
1248 — одружився з Констанцією Угорською
1255–1257 — заснування Львова (за оцінками різних учених)
1259 — похід монголо-татарського воєводи Бурундая на Польщу, Лев змушений знищити львівські укріплення в районі сучасного Ринку
1264 — ділить з дядьком та братами державу батька — короля Данила Галицького
1272 — переносить столицю з Галича до Львова
1287 — ординський воєвода Телебуга тримає Львів в облозі та спустошує його околиці
1299 — остання достовірна згадка про князя Лева
1301 — помер у монастирі села Спас, тепер — Старосамбірського району Львівської області
2 
1
Коментарі
1