Болгарська провидиця Ванга осліпла, коли їй було 12 років. Потрапила в ураган. Вихор підхопив дівчину й відніс за 2 км від дому. Знайшли її присипану піском і гіллям. Ванга не могла розплющити очей. Промивання й мазі не допомагали, а на операцію родина не мала грошей.
— Бог позбавив мене людського зору, але дав мені інші очі, щоб я бачила світ видимий і невидимий, — казала Ванга згодом.
Якось із отари, яку пас її батько, пропала вівця. Донька сказала, що її вкрав чоловік із сусіднього села, й описала, який він на вигляд. Звідки про це знає? Бачила вві сні. Батько пішов у те село і справді знайшов описаного чоловіка, а в нього свою вівцю. Чи часто вона стала бачити віщі сни, Ванга тоді ще не зізнавалася — боялася, що її визнають божевільною. Слава провидиці до неї прийшла під час Другої світової війни. Сусідка поділилася, що не має жодних звісток від чоловіка.
— Не переживай, а краще наготуй вечерю, — відповіла на те Ванга. — Сьогодні твій чоловік вернеться. Бачу: він ховається недалеко звідси в самому спідньому.
Посеред ночі до сусідки у вікно хтось тихо постукав. Це був її чоловік — справді лише в білизні, бо втік із полону. Потім було ще кілька випадків такого віщування. Звістка про Вангу вмить розлетілася Болгарією. Провидиця могла сказати, який солдат живий чи виживе, який поліг або поляже. До її будинку юрбами пішли охочі довідатися про зниклих безвісти родичів, порадитися, як побороти недугу. Ванга відповідала всім. 8 квітня 1942-го її відвідав тодішній болгарський цар Борис III. Згодом політики та знаменитості з усього світу стануть частими гостями в її домі.
Вангу часто запитували, як вона віщує. Провидиця не таїлася:
— Коли переді мною стоїть людина, довкола неї збираються всі її померлі родичі. Вони самі ставлять мені запитання й охоче відповідають на мої. Те, що я чую від них, я переказую живим.
Розказувала, що духи померлих іноді не давали їй спокою. Коли повідомляли погані звістки, як-от про чиюсь смерть, ставали настирливі.
— Скажи йому, скажи, скажи! — наказували їй.
Тоді вона відверталася й говорила отриману інформацію пошепки, щоб відвідувач не почув лихого віщування.
— Якби я не викинула із себе страшних звісток, могла би померти.
Узагалі ж із тими, на кого невдовзі чекала смерть, говорити зазвичай відмовлялася. Як і з тими, хто приходив лише з цікавості. У повоєнні десятиліття Ванга щодня приймала понад сотню людей. На схилі років — лише кільканадцять. Приділяла кожному 3–5 хв. і відповідала на три запитання. Якось прийшов до неї офіцер-прикордонник — загубив пістолета. Ванга сказала йому, аби попошукав у тому місці в лісі, де недавно справляв потребу. Пішов, глянув — онде його зброя лежить.
За свої віщування Ванга нічого не просила — люди самі залишали їй подарунки чи гроші. Та з 1967-го влада соціалістичної Болгарії взяла провидицю на державну службу. Міліція вдень і вночі стерегла її дім та реєструвала охочих зустрітися з віщункою. Встановили офіційну таксу за візит: для громадян соціалістичних країн — 100 левів (десь $20), капіталістичних — $50. Гроші йшли державі. Ванга отримувала фіксовану зарплатню — 200 левів на місяць. За 55 років віщування прийняла понад мільйон відвідувачів.
Та відвідувачі й від себе давали віщунці гроші. Найбільшу суму подарував циганський барон Цветелін Кінчев — 1,5 млн марок. Їх вона віддала на побудову церкви. Один ревнивий чоловік, дізнавшись від Ванги, що дружина йому не зраджує, на радощах виклав перед нею віялом пачку 100-доларових купюр. Коли здійнявся вітер, гроші розлетілися. Їх усі позбирати не вдалося.
— Наприкінці століття, в серпні 1999-го або 2000 року, Курськ опиниться під водою, і весь світ його оплакуватиме, — сказала Ванга 1980-го.
Тоді це здалося нісенітницею: від російського Курська до найближчої великої водойми сотні кілометрів. Та йшлося не про місто, а про атомний підводний човен "Курськ" — він затонув через 20 років.
— Страх, страх! Брати американські попадають, закльовані птахами залізними, і кров безневинна проллється рікою, — передрікала 1989-го.
Про що йшлося, збагнули, коли 11 вересня 2001 року після повітряної атаки терористів звалилися вежі-близнюки Всесвітнього торговельного центру в Нью-Йорку.
За тиждень до своєї смерті Ванга зібрала рідню — мала названих сина й доньку, племінників, які нею опікувалися.
— Я хвора і скоро піду від вас, — сказала. — Не сваріться без мене, помиріться. Не заздріть мені ні в чому, а оплакуйте моє життя, бо його тягар був нестерпний. Якби ж ви знали, що діється в моїй голові. Заздрю вам, що ви нічого не бачите й не чуєте.
7000
СТІЛЬКИ пророцтв Ванги справдилися, за приблизними підрахунками болгарського вченого Георгія Лозанова. Він спостерігав за провидицею чверть століття й дійшов висновку, що "впізнавання" виходить у Ванги за межі випадкових збігів і сягає 80%.
Із чоловіком прожила 20 років
Якось до Ванги прийшов солдат Димитр Гуштеров. Його брата обікрали й убили, залишилися вдова та троє дітей. Він хотів дізнатися про вбивць.
— Я скажу тобі про них, але не зараз, — відповіла вона. — Ти маєш пообіцяти мені, що не мститимешся, та цього й не треба: ти доживеш до того дня, коли на власні очі побачиш їхню кончину.
Солдат унадився до провидиці і врешті-решт запропонував побратися. 10 травня 1942-го вони взяли шлюб. Прожили разом два десятиліття. В останні роки чоловік багато пив. Ванга казала, що зарадити не може:
— Запобігти тому, що написано на роду, я неспроможна. Доля в нього така. Згорить, як вулкан, — сказала вона за кілька років до його смерті.
Коли 1962-го чоловік помирав від цирозу печінки, Ванга стояла на колінах біля його ліжка, і з її сліпих очей без упину текли сльози. А коли Димитр перестав дихати, раптом затихла й заснула. Спала аж до похорону. Тоді прокинулася і сказала:
— Я провела його до того місця, яке йому було приготоване.
2 
35413
Коментарі
11