Ексклюзиви
Пʼятниця, 12 жовтня 2007 17:23

На Покрову починалися вечорниці

Автор: фото: Олена ЧЕБАНЮК
  ”Покрова накріває траву лістком, зємлю сніжком, воду льодком, а дєвку вєнцом”, — каже Серафима Охрімчук, 1908 року народження, із села Сущани Олевського району Житомирської області. Фото 2002 року
”Покрова накріває траву лістком, зємлю сніжком, воду льодком, а дєвку вєнцом”, — каже Серафима Охрімчук, 1908 року народження, із села Сущани Олевського району Житомирської області. Фото 2002 року

Свято Покрови Пресвятої Богородиці припадає на 14 жовтня. За переказами, цього дня 910 року Божа Матір своєю хустою-омофором накрила оточений сарацинами Константинополь, і вороги відступили від міста.

— Покрова — це самий большой празник на усю восень, — розповідає 77-річна Галина Потапчук із села Обиходи Коростенського району Житомирської області. — До Покрови все треба поробіть, утепліти вокна й двєрі, поліпити припічок й призьбу, помазати долівку й вибілити все. Колісь до Покрови загати обкладали навкуоло хати, щоб холодно не було. Баба моя казалі: "Як прийде Покрова — зима готова".

Щоб тепло трималося в оселі протягом усієї зими, у ніч перед Покровою господиня тричі вставала й топила в хаті і примовляла: "Покров, натопи хату без дров!". Або: "Заганяю тепло в хату, щоб нам всім не хорувати!". Ще досі, коли будують нове житло, намагаються вправитися з цим до 14 жовтня. Бо тоді Покрова покриє всю сім"ю добром, злагодою та статками.

Від цього свята молодь в українських селах колись починала сходитися на вечорниці.

—  Замолоду-то мі до Покрови на вуліце гулялі, на колодках, а пусля Покрови-то уже до когось у хату просілісь, — згадувала 94-річна Серафима Охрімчук із села Сущани Олевського району Житомирської області 2002-го.— Хату вінаймалі вєліку у вдови або у бездієтних й тамачки щитай каждого вієчора збіраліся на вієчуркі.

Розраховувалися хлібом, борошном, полотном або допомагали по господарству. Грошима не годилося. Обов"язком хлопців було забезпечення господарів дровами.

Вечорниці тривали цілу зиму аж до Великого посту. Разом збиралася молодь тільки однієї вулиці або кутка. Чужі могли приєднатися лише з дозволу всієї молодіжної громади. Дівчата починали ходити на вечорниці років із 14–16, як навчаться прясти, шити й вишивати. З-поміж себе вони вибирали отаманшу — дівчину, що керувала вечорницями й яку всі мусили слухатися.

— На вечурках ми пряли починки, — продовжує баба Серафима. — Кажда дієвка несла свого гребіня, веретено й коловоротку. Кружева плелі до рушніков, до настульніков (скатертин. — "ГПУ"), до простінь. Да вішівалі рушнікі — хто хрестом, хто гладдю. Ну всяке робілі, так нє гулялі.

Дієвкі гріха бояліса, бо й ворота знімали таким, і дьогтьом хатні стіни мазалі

Кожна дівчина мусила приготувати посаг: запаски, сорочки для себе й майбутнього чоловіка, хустки, скатертини, постільну білизну. Тільки весільних рушників мало бути декілька десятків.

Хлопці починали ходити на вечорниці років із 16–19. Плели з лика постоли й рукавиці, зі шкіри робили пояси й батоги. І залицялися до дівчат.

— Як хлопці приходілі до нас, то вани шкоду робілі. То котюшку одберуть, то одберуть мулєне, шо вішіваєш — шо-небудь да зроблять. Та з німі вієселєє бульо. Пієсні спієвалі, гралі ігри всякіє — в "краскі", "булавочку" там, "жмуркі, — сміється баба Серафима.

Такі молодіжні збірки ще кількадесят років тому заміняли клуби й дискотеки. Тут молодь мала змогу познайомитися і краще пізнати одне одного. Рідні сестри й брати ніколи не були в одному гурті — щоб не було між ними суперництва за пару.

— Вечурки — це до півночі, а досвітки — то це вже до ранку, — пояснює 95-річна Устиня Курта, родом із села Копачі Чорнобильського району Київської області. — Дієвки й хлопци куля (соломи. — "ГПУ") розстелять й ночують. А хто з дієвок ніє схоче, то втієкає на пієч до хазяйкі або додому біжить. Та тульки хто ж там спав? Через хлопцув все одно не можна спать. І усю ноч регочуть, не дають спать. Хазяйка бува кричить-кричить на їх, а вони регочуть. Дак пуйдє й порозгонить часом їх. Дієвкі гріха бояліса, бо й ворота знімали таким, і дьогтьом хатні стіни мазалі. А спати на куля все одно хаділі. Бо маладиє ж булі.

Існували ще й оденки, клаки, капусники. На них для спільної роботи збиралися дівчата й заміжні жінки. Тривали вони тільки до десятої години вечора. Парубки в таких посиденьках участі не брали — щоб не заважали працювати.

Особливо веселими були "складки" — вечорниці, приурочені до новорічно-різдвяних свят, Масниць, Андрія або Кузьми й Дем"яна. Таких складок протягом зими було від чотирьох до восьми. На них молодь не працювала, а влаштовувала "балі". Дівчата приносили з дому продукти й готували святковий стіл. Хлопці наймали музику, й танці тривали всю ніч.

— У нас танцувалі кадріль, ойру, кроков"як, польку, козачок і гопак, — згадує 73-річна Світлана Цалко з села Думінське Овруцького району Житомирської області. — А ще "вальс поза грубою". Тепер такого вже й не чулі. Стає один, а за ним набираються за руки усє, хто токі є. І он начне кругом отак віводити по-під рукі, всіх закрутіть. А потом усіх і виведе.

Усіє хлопці у нас гралі на гармошку. Була скріпка, мандоліна й бухало. Танцувалі всю ноч. Таку куряву пуднімалі, шо ніє відно було нічого. Далівкі ж булі гліняниє, то полівалі вадою разов зо трі.

Після вечорниць і досвітків хлопці й дівчата розходилися додому окремо. Проводжати дівчину можна було, лише якщо молоді освідчилися одне одному й одержали від батьків згоду на шлюб. Тоді хлопцеві дозволялося при людях тримати дівчину за руку. А про дівчину односельці казали: "Вона вже водить парубка". Тобто громада визнає майбутню подружню пару.

Зараз ви читаєте новину «На Покрову починалися вечорниці». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1383
Голосування Хто нині найкращий футбольний тренер світу?
  • 1) Хосеп Гвардіола
  • 2) Юрген Клопп
  • 3) Максиміліано Аллегрі
  • 4) Дієго Сімеоне
  • 5) Дідьє Дешам
Переглянути
Погода