Кінець 1899-го: джинси відомі майже півстоліття. Але не те що в Європі — в Америці міщани середнього класу їх іще не носять. Лише фермери, ковбої та робітники. На вулицях міст майже всі чоловіки в брючних костюмах і капелюхах.
Париж був столицею жіночої моди. Для чоловіків такою столицею був Лондон.
— Європейських чоловіків із кінця XIX століття завоював стриманий, діловий англійський стиль, бо героєм став буржуа — ділова людина, яка багато працює і добре заробляє, — каже історик моди Галина Кокоріна, 51 рік. — Успішність чоловіка виявлялася тепер не в його костюмі, а у вбранні його жінки — дружини, полюбовниці. Його наряд, хоч був добротний, але стриманий.
Однакові фасони чоловічого вбрання публікують у європейських, американських і російських журналах. Так само не різняться й рекламні листівки. Одна з тодішніх реклам наголошує: "Задоволений покупець рекламує товар краще, ніж сторінки балаканини!". А далі таки йде сторінка "балаканини".
Пальта наприкінці 1899-го чоловіки носять прямі — до або за коліна, одно- чи двобортні, або з відкладним коміром, або лацканами. Прорізні кишені, як і в піджаку, часто закриті клапанами. На грудях ліворуч — додаткова кишеня. Ще одна — нижче праворуч — щоб класти залізничні квитки. Лінія плеча зазвичай пряма, як у піджаку.
Фасонам чоловічих пальт дають імена. Гевлок — пальто-накидка з довгою пелериною — названо на честь англійського генерала Генрі Гевлока. Честерфілд — однобортне з супатною застібкою — закритими планкою ґудзиками — і коміром із чорного оксамиту. Це на честь графа Честерфілда, який у XVIII ст. став відомим завдяки своїм виховним "Листам до сина". Макінтош — непромокальний плащ із вовни чи полотна, названий на честь шотландського хіміка Чарльза Макінтоша, який винайшов непромокальну тканину. Плащ із неї — вільного крою, однотонний. Згодом макінтошем назвуть саму модель верхнього одягу.
Повсякденний чоловічий одяг обмежується відтінками синього, коричневого, зеленого, чорного, подеколи сірого та кремового. Та контрастності додають сорочки, жилети і краватки. Останні 110 років тому носять яскраві — однотонні або в клітинку, в косу смужку чи дрібний візерунок. Краватки зазвичай оздоблюють декоративною, часто коштовною булавкою. Можуть бути з головкою у вигляді кінської голови, підкови тощо.
Пристібні накрохмалені коміри 1899 року мали 6–7,7 см заввишки, із відворотами — відгорнутими біля підборіддя кутками. Високі, накрохмалені до стану твердого крейдяного паперу, вони впивалися в шию. Манжети також крохмалили так туго, що на них можна було писати.
Замість ціпка почали використовувати парасольку
"На балу рукавичок не знімайте, навіть якщо лопнула. Будьте завбачливими і, збираючись на бал, покладіть собі в кишеню запасну пару. Під час вечері та гри в карти рукавички слід знімати", — радять чоловікам у книжці "Хороший тон", виданій наприкінці XIX ст. Рукавички вдягають на прогулянку до парку, в неділю чи на свято до церкви, до вечірнього балу й театру. Роблять їх із тонкої лайки — сірої, брунатної або чорної. Для весняно-осінніх додають натуральну замшу.
Джентльмен наприкінці XIX ст. також носить ціпок — легкий, зі срібним, іноді фігурним набалдашником — у руках чи під пахвою. Ціпок роблять із гнучкого дерева, тому спиратися на нього не можна. Замість нього починають використовувати й парасольку.
4 
1
Коментарі