— Закінчується Зелений тиждень у неділю, коли всіх святих згадують. А в понеділок справляли жінки так звану Зелену траву, — розповідає 82-річна Ксенія Вітвіцька з села Бокове Любашівського району на Одещині. — То вже якби заговини на Петрівочку: на закуску обязатєльно зелень до "сороковки" (сороковка — старовинна міра рідини, дорівнює 1/40 відра або 0,31 л. — ГПУ) горілки.
24 червня розпочинається піст, встановлений на честь апостолів Петра і Павла. Його називають Петровим або Апостольським. Це восьмий день після Трійці. Триває до 12 липня — Дня пам'яті святих Петра й Павла. Залежно від дати проведення Великодня, тривалість Петрівського посту щороку різна. Коливається від тижня до 42 днів.
З чотирьох багатоденних постів він найменш суворий. За церковними переказами, святі Петро й Павло були рибалками, тому протягом посту дозволяється їсти рибу. Щонеділі можна вживати вино.
Традиційно українці називали цей піст "Петрівкою". Вважали його важким, бо припаси минулого врожаю закінчувалися, а нового ще не зібрали. Тому в народі казали: "Петрівка — на все голодівка".
У перший день посту на півдні Вінницької області й північно-східних районах Одещини спеціально готують круглі й трикутні пироги з начинкою із посоленого сиру й дрібно посіченого кропу й цибулі. Їх називають "паланиці" або "мазарі". З ними жінки йдуть на кладовище й поминають мертвонароджених, неохрещених і померлих маленькими дітей.
— Стелять довгі скатертини й сідають усі разом на зеленій травичці на кладовищі, — розповідає 69-річна Юлія Пасешнюк із села Троїцьке Любашівського району. — Жінки робили спільний обід і частувалися. А дітки, яких із собою на могилки брали, отримували баньочку з підсолодженою водою — на спомин про померлих братиків і сестричок.
— Прабабця на початку 1970-х брала мене на цвинтар у перший день Петрівки, — розповідає 56-річна Любов Лебедєва із села Петрівка Любашівського району. — Туди жінки в гарних горщиках приносили коливо і вгощали одні других. Потім виставляли за кладовищем під ворітьми — щоб шуліку пригостити. І нам малим дітлахам кричали: "Ідіть гоніть шуліка". Тоді ми бігали і кричали — ніби ганяємо пташок.
Шуліка — птах із родини яструбових. У народній традиції символізує смерть і потойбіччя. Задобрення жінками шуліки поминальним коливом поширене на Поділлі й Поліссі. Має давнє походження.
— Це тільки жінки шуліка гонили на кладовищі, чоловіків туди не пускали, — згадує 82-річний Іван Грималюк із села Бокове. — Могли й побити або й штані подерти, якщо ти туди до них потикнувся. То мужики жінок цього дня побоювалися й обходили стороною.
Дослідники припускають, що такий звичай походить від жіночих таємних святкувань відомих ще давнім грекам під назвою Тесмофорій. Присвячували їх богині землеробства Деметрі. Пов'язували з плодючістю землі й родинним житям. Чоловіків до святкування не допускали, а порушників убивали.
"Гонити шуліку" молоді жінки сходяться в шинок. Там вони п'ють горілку, танцюють і співають соромницьких пісень, чого в інший час жінки ніколи не роблять. У цій забаві беруть участь тільки жінки. Вдовиці й самітні жінки "на шуліку" не допускаються", — пише фольклорист Олекса Воропай у дослідженні "Звичаї нашого народу".
У селі Ясенове Любашівського району на перший день Петрівки жінки збираються не на кладовищі, а біля криниці.
— Перед тим її чистять, щоб на Зелену траву чиста вода була, — розповідає місцева 56-річна Любов Бабіченко. — Запрошують батюшку, щоб посвятив її. Рано стелять біля криниці на травиці пілки (саморобні ткані картаті доріжки — ГПУ). Усіх запрошують: "Гайда, ідіть до нас на обід!"
Обід готують пісний: фруктовий кисіль, капусняк, молоду картоплю з кропом, вареники з вишнями або картоплею, мащені олією.
— Треба всім випити свіжої криничної води. Її витягують і підсолоджують. Жінки одна одну пригощають, — каже 65-річна Ольга Гогулинська, господиня етносадиби "Медові роси" в Ясеновому. — Обов'язково треба випити, бо це дається за мершого. Колись воду наливали у спеціально до цього дня придбані "банєчки" — маленькі глиняні горщики. Нині купують нові чашки. У них кладують цукерки, зверху прикрашають вишнями й дарують на знак приязні й дружніх стосунків.
Тиждень не дозволяли купатися
Тиждень після Трійці у селах Троїцьке і Петрівці Любашівського району на Одещині називався Русали. Вірили, що душі утоплених дівчат весь цей час перебувають поряд із живими. Тому заборонялося ввечері й вночі виходити з хати, щоб русалки не залоскотали й не забрали із собою на той світ.
— Мама моя приказувала, що не можна купатися увесь цей тиждень. Були такі випадки, що затягувала русалка. Особливо зрадливих хлопців це стосувалося — топилися, — застерігає Юлія Пасешнюк із Троїцького.
У сусідньому селі Петрівка Русалами вважали перший день Петрівського посту. Поминали померлих дітей. Їх називали русалами. Пригощали всю малечу солодкою водою й цукерками.
5 
35413
Коментарі