День, що поділяє навпіл період між Пасхою і П'ятидесятницею, на Поділлі, Волині й Гуцульщині називали Другим Великоднем, або Пасхою Рахманів. Вони, за легендою, — померлі далекі пращури.
Дуже давно рахмани пішли за Синє море у край вічного тепла. Там не мають ніяких потреб і не знають нестатків, біди й горя. Правда, не мають рахмани і відчуття часу, тому не відають, коли настає Воскресіння Христове. Але їм можна подати знак: на Великдень треба шкаралупи від крашанок кинути на воду. За 25 днів вони допливуть до рахманів, і тоді вони святкуватимуть свій Великдень. Якщо на Праву середу прикласти вухо до землі, нібито можна почути, як у них дзвонять великодні дзвони. Для поминання предків-рахманів печуть у Переплавну середу калачі, фарбують яйця та святять їх у церкві.
Колись до цього дня готували спеціальну червону гірку. На окремій, обов'язково новій, тарілці насипали землю у формі могилки. У неї висівали овес і ячмінь. До Рахманського Великодня вони проростали. Тоді серед паростків розкладали фарбовані червоні яйця — за кількістю покійників, яких поминають у родині. Тому цей день також називають Великоднем Мертвих, або Навським, від давньоруського слова "навь" — мертві.
Рахманів згадує у "Повісті врем'яних літ" Нестор-літописець. Вони "за заповіддю прадідів з благочестя не їдять м'яса та не п'ють вина, не творять блуда й ніякого зла не роблять, маючи великий страх Божої віри".
Вірування й оповіді про рахманів дослідники пов'язують і з праслов'янськими уявленнями про потойбічний світ і культом померлих. Рахмани — міфічні предки, які померли так давно, що про них не залишилося в родинній пам'яті навіть спогадів. Із християнським святом Переполовіння їх об'єднує освячення в цей день води. Вона за язичницьких часів вважалася єдиним джерелом зв'язку між живими та давніми їхніми предками — рахманами. В українській мові відтоді залишилися слова "рахманний", "рахманно", що означає чудесний, неземний спокій і гармонія.
1 
1
Коментарі