"Я була в лікаря... Цей не надто люб'язний пан спокійнісінько сказав мені, що я ніколи не одужаю", — записала 24-річна Марія Башкирцева у щоденнику 16 листопада 1882-го. Українська дворянка, вона з 12 років жила в Парижі з матір'ю й тіткою, навчалася живопису й вела світське життя. Марія почала втрачати слух. А за півтора місяця занотувала: "Так, у мене сухоти. Лікар повідомив мені про це сьогодні". Їй залишалося жити менш як два роки.
Щоденник Марія Башкирцева вела з 15 років. Французькою. Описувала все, що з нею відбувалося, свої думки й почуття. Про першу зустріч із художником, у якого невдовзі закохається, вона записала 31 січня 1882 року: "Побачила Бастьєна-Лепажа, він дуже малого зросту, білявий... У нього кирпатий ніс і юнацька борідка. Вигляд його зрадив мої сподівання". Марія мала звичку складати враження про людину задовго до знайомства з нею. З деким на сторінках щоденника навіть переживала уявні бурхливі романи. Та всі її обранці одружуються з іншими, а ті, хто пропонує руку й серце, — або бідні, або незнатні. Такі їй не підходять.
34-річний Жуль Бастьєн-Лепаж — художник. Його роботи одержують медалі на виставках, преса друкує позитивні відгуки. Марія користується кожною можливістю поспілкуватися з ним. Хоч він і розчарував її своєю зовнішністю, та вона вже не могла позбутися чару його особистості. У першу чергу — того враження, яке справляли картини Лепажа. Зустрівши його на одному з балів, запросила до себе — щоб подивився роботи. Жуль походжав майстернею, а дівчина вслухалася в його інтонації.
— У вас чудове обдарування, — вимовив, розглядаючи виставлені полотна.
"Я готова була обійняти маленького чоловічка й розцілувати його", — увечері вона записала в щоденнику. А за пару місяців: "Справжній, єдиний, великий Бастьєн-Лепаж був у нас сьогодні". Відтоді тільки так про нього й писатиме. Завжди впевнена в собі, дівчина в його присутності ніяковіє. Він же воліє говорити тільки про її картини. Хвалить і підбадьорює Марію. Але її чарівливість, здається, не зачіпає Жуля. "Попри зовнішність 25-річного хлопця, в ньому є той спокій… і простота, що властиві великим людям — Віктору Гюґо, наприклад, — відзначає Башкирцева. І додає в розпачі: — Завершиться тим, що він здаватиметься мені красивим".
Марія починає побоюватися, що і її картини будуть схожі на Жулеві. Вони малюють у подібній натуралістичній манері. Зараз вона якраз пише двох хлопчиків, а Бастьєн-Лепаж останнім часом зобразив чимало дітлахів… Марія відчуває, що починає наслідувати того, кого вважає геніальним художником, і розуміє — це загибель для митця. Бо копіюючи, не можна ані перевершити оригінал, ані добитися слави. А саме це завжди було її метою.
Та й стосунки із Жулем стають дедалі заплутаніші. Марії здається, що він починає її ненавидіти, принаймні не любить — точно. Немов замовляння, вона раз по раз повторює в щоденнику, що він невисокий і потворний. Та це не допомагає: "Але для мене він бог, — звіряється врешті-решт, — і він про це знає".
Навесні 1884-го Марія Башкирцева дізнається, що Жуль теж невиліковно хворий. У нього, найімовірніше, рак шлунку. Навідує його й бачить, що йому стає дедалі гірше.
Одного липневого дня Марія вдягає гарну сіру сукню з корсажем і мереживом на комірі й рукавах, а до неї — капелюшок із великим бантом. Вона може дозволити собі тільки закрите вбрання — її груди вкриті жовтими плямами від шпанських мух. Так тоді лікували сухоти: комаха виділяє їдку рідину, що подразнює шкіру аж до опіків. У пухирі відтягується рідина з хворих легенів, виразки лишаються на три-чотири місяці. Та ця сукня їй дуже пасує, і дівчина вирішує, що це достатній привід, щоби провідати хворого приятеля. Вони з матір'ю вирушають до Жуля.
Художник приймає їх у своїй кімнаті. Мати подає йому бульйон і яйце. Він їсть при гостях — хвороба вже на такій стадії, що не до етикету. Хтось зауважує, що Жулеві добре б підстригтися, й Маріїна мати пропонує свою допомогу:
— У мене рука легка, коли мій син був малий — я стригла йому волосся, — і під загальний сміх береться стригти Жуля.
Поступово його стосунки з Марією стають по-дружньому теплими. Вона його часто провідує, та всередині серпня 1884-го їй уже важко вдягати складні нарядні сукні — так її саму змучила хвороба. Бастьєн півжартома дорікає їй, що вона аж три дні не приходила. У ті нечасті дні, коли їм обом легше, вони прогулюються Булонським лісом, виїжджають каретою. Пересміюються, що тепер, коли їх бачать разом, точно казатимуть, що то він, видатний художник, малює за Марію картини.
Часом Жулеві несила стримувати біль, і він кричить. Потім усміхається гостям, а вони не знають, як поводитися. "Це тільки тінь його, — пише Марія. — Я теж наполовину тільки тінь". Усередині жовтня вона вже не може вийти з дому. Бастьєна-Лепажа приносять до неї, він улаштовується в кріслі. Дівчина — навпроти, закутана в мережива й плюш. Усе різних відтінків білого — це її улюблений колір. Так сидять до шостої вечора.
20 жовтня Марія записала в щоденнику: "Незважаючи на прекрасну погоду, Бастьєн-Лепаж замість того, щоб вирушити в ліс, відвідує мене. Він майже не може ходити: брат підтримує його під руки, практично несе". Це — останній запис у щоденнику Марії Башкирцевої. 31 жовтня 1884 року вона померла від сухот у своїй квартирі. Жуля Бастьєна-Лепажа не стало через 40 днів.
П'ять захоплень Марії Башкирцевої
Співачка. Займалася вокалом, мріяла про кар'єру оперної виконавиці. У 18 років підмовила матір і тітку відвести її інкогніто — ніби вона бідна дівчина, яку ті підібрали в Неаполі — до відомого вчителя співів професора Вартеля. Він визнав, що "сирітка" дуже обдарована. Та за рік вона втратила голос через хворобу.
Художниця. Її полотна виставляли на паризькому Салоні — найавторитетнішій мистецькій виставці того часу. По смерті дві картини Башкирцевої, "Мітинг" та "Жан і Жак", закупили для Лувру — найпершими серед робіт слов'янських митців. Заповідала встановити премію для художників або скульпторів до 25 років.
Скульпторка. Паралельно з навчанням живопису займалася з паризьким скульптором Рене Сен-Марсо. По смерті він виконав її погруддя, яке зберігається в усипальниці Марії Башкирцевої в паризькому районі Пассі.
Письменниця. Бралася за написання лицарських романів, віршувала, розпочала "Історію знаменитих жінок". Та справжню славу Марії приніс її "Щоденник". Вона писала його, розраховуючи на майбутніх читачів, часом зверталася до них зі сторінок. Незадовго до смерті зробила кілька спроб прилаштувати рукопис комусь із відомих письменників. Та анонімне листування з Ґі де Мопассаном зійшло на флірт і завершилося обміном уїдливими шпильками. Еміль Золя й Едмон Гонкур, яким також писала, проігнорували її. Матір, перед тим як віддати матеріали до руку, відцензурувала їх. "Щоденник" Марії Башкирцевої вийшов за три роки по смерті у паризькому видавництві й невдовзі був перекладений англійською, німецькою та російською.
Феміністка. Всі згадки про це захоплення матір видалила зі щоденника. Зокрема й те, що Марія довгий час відвідувала зібрання захисниць прав жінок. Про це розповів її близький приятель Божидар Карагеоргійович, із яким дівчина часто сперечалася, обстоюючи свої погляди на "жіноче питання". Він надрукував обурену статтю, в якій наводив ряд важливих моментів, що не потрапили у видання "Щоденника".
4 
35413
Коментарі