Неділя, 19 серпня 2007 15:11

Марія Примаченко була неговіркою

  Батько Марії Примаченко працював візником, а мати була вишивальницею
Батько Марії Примаченко працював візником, а мати була вишивальницею

19 серпня 1997 року, у день Преображення Господнього, Марію Примаченко поховали в затінку дубів на кладовищі рідного села Болотня Іванківського району на Київщині, в якому вона прожила весь свій вік. Не стало художниці, яка входить до числа найбільш уславлених українських митців ХХ ст. Поряд із Катериною Білокур, Михайлом Бойчуком, братами Кричевськими, Георгієм Нарбутом, Тетяною Яблонською...

У січні 1976 року ми з уже давно покійним журналістом Ярославом Гольцем простували пішки лісовою дорогою з Іванкова до Болотні, кілометрів зо п"ять. Хата тоді вже всесвітньо відомої художниці розташовувалася неподалік комбікормового заводу. Сірий шиферний дах над цегляними стінами, мальовані голубим лиштви на вікнах, зеленкуваті віконні рами. Типовий зразок масового сільського будівництва середини 1960-х. Впадала в око хіба що прибудована сином Марії Оксентівни Федором довга широка веранда. Улітку вона правила за майстерню.

Примаченків ми застали за роботою. Марія Оксентівна виводила малим пензликом жовті квіти на аркуші. Невістка Катерина мережила наволочки — вона працювала вдома від фабрики художніх виробів. А перед Федором лежав щойно розписаний таріль.

Зустріли нас привітно. Хата була з кількох кімнат, зі звичним для тодішнього побуту меблюванням, вишиваними рушниками над іконами та фотографіями.

Спираючись на милиці, Марія Оксентівна перегортала перед нами стосик останніх своїх малюнків на ватманських аркушах. Ось кіт у яскравих червоних шароварах, підперезаний жовтим паском. Зображений так, щоб найвиразніше показати його вгодоване випещене тіло. Лице кота повернуте до глядача.

Потім господарі запросили пообідати. На стіл подавала невістка Катерина. Був звичайний сільський почастунок. Господиня відклала вбік милиці та з трудом сіла у своє кріселко. Поклала на коліна руки — так, як роблять люди, що звикли багато працювати. Навколо крутився онук Петрик. Марія Оксентівна розповідала, що давали їй хату в місті, з усіма вигодами, навіть із ванною та телефоном:

— Так я оце і сказала: що ви, люди добрі, чи не насміхаєтеся з мене? Як же я без села?

Хвалила твори Федора. Він, мовляв, уже перевершив матір, а його досі не прийняли до Спілки художників. Згадувала й інших своїх здібних учнів: Катю і Таню Ющенко, Васю Шелігацького, Марусю Черв"якову, Валю Скопич. Усі вони відвідували її дитячу студію, що діяла в Болотні з 1961-го. Бідкалася, що студія завмерла, бо школа зараз у селі не працює. Діти поки вернуться з Іванкова, то вже потомлені. До того ж і міст через річку Болотню, яка протікає за селом, поламався — автобус не ходить.

— От ви краще про міст напишіть, а не про картини. Їх і так побачать на виставці, а поламаного мосту не покажеш. А людям горе по морозі до Йванкова добиратися.

Господиня відклала вбік милиці та з трудом сіла у своє кріселко

На запитання, як же правильно звучить її прізвище — бо пишуть і Приймаченко, і Примаченко, — твердо відповіла, що вони таки Примаченки. (На Поліссі, до речі, вимовляють "примак", а не "приймак"). Й оповіла історію, як її дід і баба з материного боку звернулися до нотаріуса й усиновили її батька Оксента Григоровича. Записали його Примаченком:

— Отакі сургучеві печатки клали; я була мала й дивилася якраз...

Не пригадую вже точно, що говорила Марія Оксентівна про батьків. Біограф художниці Володимир Данилейко подає з її слів, що Оксент Григорович "возив кіньми кладі з Києва, цим і годував сім"ю". Мати, Пріська Василівна, "вишивала... дядько Яків грав на скрипку, брат мій, Степан — на гарнет і на бухало... Варка Матвійова, двоюрідного брата мого сестра, у Йванкові директоршою вишивальницької артілі тоді була...".

Марія Примаченко була неговіркою. У Києві, куди її привозили на відкриття виставок, промовляла здебільшого короткими, ніби відредагованими фразами. Думаю, багато "потрібних" публічних фраз у її уста вкладав її менеджер, уже покійний кінодраматург Григорій Абрамович Мєстєчкін. Саме він "пробивав" художниці звання, премії, підказував "актуальні" назви її творів, як-от: "Український мільярд" — пудів хлібозаготовок, або "Мої квіти київському "Динамо" — після виграшу Суперкубка. Він же автор сценарію добротного документального фільму про художницю "Сотвори своє сонце", який вийшов 1968 року.

Я похвалив ікони під гарними рушниками на покуті. У той час про релігію з малознайомими людьми не говорили. Та Марія Оксентівна відповіла:

— Нам без Бога ніяк не можна.

Сутеніло, ми почали прощатися. На спогад про зустріч господиня подарувала нам по невеличкій роботі. Мені дістався коричневий звір у білих яблуках і чорних цятках, схожий водночас і на зубра, і на носорога, з довгим висолопленим язиком між двома низками дрібних зубів.

— Це — "Звір Чапун", — пояснила. — Бачите, як він чапає ногами.

А на звороті червоною пастою написала: "Дару на довгу згадку Михайлу Селівачову. М. П. 1975".

Ярослав Голець отримав вухастого "Лева" з ритмічно розкиданими по його тулубу дрібними рибками та з гривою, схожою на білий і широкий стародавній комір. Поле під його лапами теж було всіяне квітками, а в кутку над головою звіра було зображене кругле небесне світило.

Марія Примаченко малювала і правою, і лівою рукою. Наприкінці 1980-х її твори коштували приблизно 500 крб за ватманський аркуш. А сьогодні — щонайменше $1000. Помноживши на цю суму принаймні пару тисяч створених нею шедеврів, отримуємо мільйони в будь-якій валюті. Та для української культури ці малюнки — безцінні.

1909, 12 січня (1908, 30 грудня за старим стилем) — Марія Примаченко народилась у селі Болотня, нині Іванківського району Київської області
1917 — хвороба призвела до інвалідності на все життя — пересувалася за допомогою милиць
1936 — роботи виставляються в Києві, Москві та Ленінграді, наступного року — в Парижі
1941, 24 березня — народився син Федір Васильович Примаченко, нині —  заслужений художник; його батько загинув на фронті
1957–1959 — закордонні виставки за участю Марії Примаченко у Парижі, Софії та Відні
1966 — отримала Державну премію ім. Тараса Шевченка, згодом — звання заслуженого діяча мистецтв та народного художника
1997, 17 серпня — померла, похована у рідному селі
Мала двох онуків — Петра й Івана. Під кінець життя Марії Оксентівни обоє жили із сім"ями в Іванкові

Зараз ви читаєте новину «Марія Примаченко була неговіркою». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 927
Голосування Фінальна частина футбольного Євро - головна спортивна подія 2021 року. Як виступить на турнірі збірна України?
  • 1) не вийде з групи
  • 2) дійде до 1/8 фіналу
  • 3) дійде до 1/4 фіналу
  • 4) дійде до 1/2 фіналу
  • 5) дійде до фіналу
  • 6) стане чемпіоном
Переглянути