"Ти абсолютно неправий, припускаючи, що я нібито виходжу з родини. Порядна людина з такої сім'ї, як наша, не виходить, а вводить туди свою дружину. Я не маю сумнівів, що вона кохає мене й поділяє всі переконання і моральні поняття нашої родини. Тобі відоме моє ставлення до Дурново. І тобі відомо, наскільки ми всі самолюбні", — пише в січні 1898-го напередодні одруження поручник 24-річний Павло Скоропадський до свого старшого брата Михайла.
Він вирішив створити сім'ю з фрейліною імператриці 18-річною Олександрою Дурново. Її мати Марія походить із роду князів Кочубеїв, утримує маєтки — Чутове, Кочубеївка, Іскрівка, Скороходове на Полтавщині. Батько Петро Дурново — дворянин, генерал і один із найбагатших людей у Петербурзі, засновник Сибірського торгового банку і член Алтайського золотопромислового товариства.
Петрові Дурново кандидатура Павла Скоропадського не подобається, не сприймає його серйозно й тому відмовляє. Павло пише до генерала великого листа. В ньому зізнається у своїх почуттях і знову наполегливо просить руки дівчини. Генерал вважає, що йому потрібні тільки гроші нареченої. Тому категорично стоїть на своєму.
Закоханих це не зупиняє. Вони таємно вінчаються у придворній каплиці в Петербурзі.
"Після одруження батьки влітку постійно жили з дітьми в маєтках Кочубеїв у Тростянці і Полошках, — згадує донька Олександри й Павла Скоропадських — Олена. — Мама любила бути на Україні. Як і батько, вона завжди цікавилася історією та культурою України. За своєю сімейною традицією і вихованням вона почувалася тоді ще росіянкою. Але з абсолютною лояльністю стала на бік чоловіка".
За перші три роки сімейного життя в подружжя з'являються доньки Марія і Єлизавета, син Петро. Крім занять із дітьми, мати працює з документами чоловіка. В одному з листів до Павла Скоропадського дружина писала: "Твій щоденник увесь переписала і я цим невимовно задоволена". Пізніше повідомляла: "Знову захопилася нашим архівом, який перевезла до себе".
У листах Павло Скоропадський звертався до дружини "Дорога моя Алінушка" і підписувався "Твій Павлик". Олександра починала зі звертання "Дорогий мій Павлик", а завершувала підписом "Твоя жонка". У своїх повідомленнях постійно згадували про почуття "Цілую тебе від щирого серця", "Мене Ти люби як і раніше", "Я Твоє ім'я не посоромлю і червоніти не доведеться".
Коли чоловік приходить додому, то завжди перш за все гукає "Аліна, Аліна!" Якщо вона не виходить одразу, то обурюється: "Де моя дружина? Чому її тут немає?" Але він усе більше часу проводить на навчаннях і фронтах. Спочатку на Далекому Сході воює проти Японії, з початком Першої світової війни 1914-го в Прибалтиці — проти Німеччини. В січні 1917 року генерал-лейтенант Павло Скоропадський приймає командування 34-м армійським корпусом, що дислокується поблизу села Угли — тепер Ковельський район Волинської області.
"Дорога, бідна моя дружино! Обговори питання, чи не поїхати вам у Фінляндію, — пише звідти. — Адже ти живеш у такому поганому кварталі, тому не випускай на вулицю дітей. Якщо буде обстріл, ідіть у кімнату. Забороняй їм стояти біля вікон. Мрію побачити Тебе. Слава Богу, що в нас є вільний капітал, бережи його як зіницю ока й витрачай тільки в разі крайності. Дякую Тобі за твої клопоти про подарунки. По-моєму, Ти даремно продала "Паккард" (американська марка авто. — ГПУ), не запитавши мене. Такого ми за ту ціну не купимо, а "Бенц" (німецький автомобіль. — ГПУ) добре, що продала. Якби в Петрограді налагодилися справи, тоді приїжджай до мене, моя люба, я страшно за Тобою скучив. Телеграфуй мені частіше. Бережи себе, адже на Тобі одній тримається вся родина. Благаю тебе. А ти, я чув, їздиш недостатньо тепло одягнена".
У своєму листі Олександра відповідає: "Слава Богу, що Ти живий і здоровий, а то страшно за тебе на душі. Я ходжу по 15 верст на день пішки, бо це єдиний спосіб пересування. Боже мій, який розвал у всіх усюдах. Зараз немає ідеалів, а без ідеалу жити не можна. Не знаєш, заради чого страждаєш і виконуєш нібито свій важкий обов'язок. Я з жахом думаю про майбутнє виховання Данилка. Як важко буде прищепити йому почуття порядності в гнилі навколишнього середовища, в якому доводиться жити. Чи краще за кордоном? Думаю і про це. Дівчата мені велика підтримка моральна. Після війни хотілося б мені особисто зайнятися дітьми, каліками і хворими. Хочу бачити Тебе в піджаку і розібрати сімейний архів, де-небудь у Чернігові, Полошках або за кордоном. Чи доживемо всі до цього щастя. Вірю в Тебе до кінця".
Хоча Олександра Скоропадська й росла в російському оточенні, вона створила родину, в якій панувала українська духовність. Підтримувала її в роки революції та в період життя за кордоном.
"Ввесь час вона надавала батькові в українській справі велику підтримку, — згадує Олена Скоропадська. — Вона повністю зі справжнім переконанням сприйняла його ідею України. Була тією людиною, яка найкраще знала його хід думок. Якось батько сказав мені: "Знаєш, без неї — мене лише половина". І це правда. Без впевненості, що мама перебуває близько нього, він почувався неспокійно".
6 дітей народилися в подружжя Павла й Олександри Скоропадських. Протягом 1898–1900 років — 12, 14 і 10 листопада з'явилися доньки Марія і Єлисавета, син Петро, який усе життя хворів на епілепсію. Марія стала медсестрою, а Єлизавета — скульптором. 1904-го народився син Данило, за 11 років — Павло, який помер у дитинстві. 1919-го народилася донька Олена. Данило очолював Союз гетьманців-державників у Європі. Його справу продовжила Олена, яка померла останньою з дітей 2014 року.
Малювала ікони й колекціонувала фарфор
У Петербурзі французький художник Чарльз Хіз був особистим учителем Олександри Дурново. Дівчина вміла гарно писати портрети та пейзажі. Пізніше стала малювати ікони. Першим створила образ Святої Марії Єгипетської для церкви у Тростянці — тепер Ічнянський район на Чернігівщині. Він настільки сподобався всім, що Олександрі запропонували створити колекцію глухівських ікон. Боячись не впоратися, відмовилася від задуму.
Збереглися зроблені нею 1892 року малюнки малої та великої віталень її баби — княгині Олени Кочубей у будинку в Петербурзі.
"Мама гарно малювала й на мистецтві багато розумілася, — згадувала в одному із листів донька Єлизавета Скоропадська. — Мала багато гарних книжок з мистецтва. Я з сестрою Марією ще дітьми часто в них заглядали. Завше батьки казали нам, що коли ми будемо великі, то обов'язково поїдемо в Італію і там побачимо великі твори старих майстрів".
Олександра Скоропадська була власницею великої колекції фарфорових виробів відомого в той час Миклашевського заводу, що діяв у селі Волокітіно — тепер Путивльський район на Сумщині. Сама їздила на підприємство й підбирала найкращі вироби.
8 
35413
Коментарі