Ексклюзиви
Четвер, 30 березня 2006 19:42

Леонід Глібов не прощався з Тарасом Шевченком

  37-річний Леонід Глібов через рік після закриття ”Черниговского листка”
37-річний Леонід Глібов через рік після закриття ”Черниговского листка”

Маємо добру нагоду згадати Леоніда Івановича Глібова. Він був схожий на нас, можливо, більше за всіх наших класиків.

Але що ми знаємо про нього — отак, без підготовки? Шкільну байку про "більший меншого тусає та ще й б"є, затим що сила є". Ну, ще пісню "А молодість не вернеться..." Може, хтось малим читав його вірші про снігову бабу: "Бабу здоровенную, уночі страшенную, зліпимо гуртом!".

Як хочете себе здивувати, візьміть зелений радянський двотомник Глібова. Це — як чтиво про Робінзона, котрий на безлюднім острові взявся сам створити літературу, при тому двома мовами. Лиш не читайте передмови, де сказано, що Глібов своїми байками наближав Жовтневу революцію і любовно перекладав твори дєдушки Крилова, а отже, мав явний комплекс молодшого брата.

Насправді Глібов був ніби молодшим братом самого себе.

Втім, деякі цитати свідчать начебто про інше: "О, зачем я не Виктор Гюго!" Або:"Ах, почему не турок я! В плену я жил бы с наслажденьем, Была б согрета грудь моя Сердечных барынь умиленьем. Ах, почему не турок я! Узнали б гордые гяуры, Как велика любовь моя, Как злы турецкие Амуры! Уж как тепла и хороша Моя внушительная бурка, Но ни единая душа Меня не любит так, как турка!" (1878 року, під час російсько-турецької війни, в Чернігові жили полонені офіцери-турки, дуже популярні у місцевих дам).

Але ж вредний дядько — очі завидющі! Однак, ось фінал вірша: "Но муза строгая моя Шутить не любит над законом, Не быть мне, милые друзья, В штанах широких купидоном!".

Муза в даному разі — не жінка. Він тоді не був жонатий.

Отже, весною 1861 року Глібов саме затіяв проект "Черниговского листка", який приніс йому згодом купу неприємностей. А з Петербурга в Україну якраз везли труну Шевченка на урочисте перепоховання. Везли через Ніжин. Від Чернігова близько, можна поїхати прощатися, всі їдуть! А Глібов — ні. Каже: не встиг, та й знайдуться достойніші за мене.

Ох, таки вредний! А насправді він просто не був людиною натовпу. Та й ще одне: він не розумів тих, хто кинув домівку — зі своєї волі чи ні. Для нього що Париж, що Київ ("златоглавий і златокарманний") — чужина! От Чернігів — інша річ. Він бачив, що Чернігів — провінція, "болото". Але — любив!

Більшість із нас — не діти Куліша чи Шевченка, як нам того хочеться, а діти Глібова. І це нічого, бо споглядання теж вимагає героїзму

Та чому все-таки було не поїхати прощатися з Шевченком? Цілком можливо, ось чому: Глібов остерігався людей непосидючої вдачі й непосидючої думки. І через те йому неблизькі були великі непосидючі земляки — Гоголь, Драгоманов, Куліш, Шевченко.

Глібов, можливо, просто дзен-буддист: "Чернигов, хоть и населен неугомонною кавказскою породою, но самодоволен в некотором смысле по-китайски, имея под рукой все необходимое для созерцательной жизни!".

Отже, консервативний споглядальник. У цьому сенсі більшість із нас — не діти Куліша чи Шевченка, як нам того хочеться, а діти Глібова. І це нічого, бо споглядання теж вимагає героїзму.

Влітку 1863 року "Черниговский листок" закрили.

В одного з арештованих активістів революційної організації "Земля і воля" знайшли листи Глібова. Цього вистачило, аби той навіки втратив і газету, й право вчителювати. Лише через п"ять років Глібов виклопотав посаду завідувача земською друкарнею. За п"ять літ без роботи він мав удосталь часу на самоспоглядання.

А в ньому драм не менше, ніж на барикадах. Він писав під псевдонімом Капітан Бонвіван. "Любил я умных милых панн..." — в юності у Глібова що не вірш, то з присвятою якійсь іншій панні. Він погано бачив, зрештою майже осліп, але панночок відчував геніально. Прочитав Марка Вовчка і сказав одразу: ніякий то не Марко, то баба!

Як з таким нюхом можна лишатися споглядальником? А от можна. Перша його жінка, Параска Федорівна, удвох з якою Глібов робив "Черниговский листок", була наділена немалим гумором, але слабким здоров"ям. Злигодні після закриття газети погубили її. Вона померла 44-річною.

По смерті першої дружини Глібов жив сам 11 років, і дев"ять із них був мовчки закоханий. Аж 25 листопада 1879 року, в неділю, закінчилося це мовчання. Того дня він написав смішного вірша "Девять лет не родила малина": "Девять лет я любил — и ни слова, Я любовь свою в тайну облек...".

Є його пізній вірш про те, як старий дід сперечається з вітряками. Один вітряк каже: як же це — мовчки думати? Хто ж тоді знатиме, про що ти думаєш?

Про що думав хитрий Капітан Бонвіван? У його віршах є рядок: "Я дома женщину люблю!". Якщо поставитися до нього серйозно, він багато що пояснює в натурі Глібова. Можливо, це з дитинства, від його улюбленої казки про Івасика Телесика. Звідси й "баба здоровенная, уночі страшенная" — вона "страшенная" десь там, надворі, за вікном.

Цей мотив страху з-за вікна є ще в одній поемі. Там уночі хтось стукає у вікно й каже: я веселка, я не люблю ночі, пусти переночувати! Поет забув страх, узяв ту веселку на руки, посадив коло себе, почав роздягати, відкрив лице, а там — велика Дуля!

Капітан Бонвіван умів давати дулі й не любив їх одержувати. Але герой неможливий без спокус. Про одну з таких спокус варто згадати наостанок.

У Глібова є вірш "Интимная песня". Його написано 1862 року й тоді ж надруковано в "Черниговском листке". Поет тоді вже десять літ був щасливо одружений. Аж раптом зустрів той тип панночки, про який сам писав: "У девушки в шестнадцать лет в любви рассудка, право, нет!". І от він починає говорити їй про "рассудок". Він розказує, чому між ними неможлива любов. "Любить тебя мне не судилось, Так как же полюбить тебя?" Так надруковано в газеті. А в оригіналі: "Любить тебя мне не судилось, Так как же не любить тебя?".

Далі він її утішає: підростеш, вийдеш заміж за майора й запросиш мене, старого діда, в гості, "и ты меж тем На славу сытно б угостила Сосисками — и мало ль чем!". А вона — плаче.

Фрейд би оті сосиски пояснив весело. Та для нас важлива веселка за вікном. Він її не впустив — щоб не обернулася на Дулю чи Бабу Здоровенную. Може, він помилявся. Але він таки був герой.

1827, 5 березня — народився у Веселому Подолі, Полтавщина
1849 — вступив до Ніжинського ліцею вищих наук
1852 — одружився з Параскевою, дочкою ніжинського священика
1858 — став учителем Чернігівської хлоп"ячої гімназії
1861, літо–1863, літо — "Черниговский листок"
1871 — померла дружина, через кілька років — малолітній син Сергій
1882 — одружився вдруге з П. Барановою, взяв на виховання 13-річного хлопчика Олександра
1893, осінь — помер у Чернігові від хвороби серця

Зараз ви читаєте новину «Леонід Глібов не прощався з Тарасом Шевченком». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

4

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 880
Голосування 29 квітня - два роки як Володимир Кличко провів свій останній бій. Чи повернеться він у бокс?
  • 1) так, захоче стати найбільш віковим чемпіоном світу
  • 2) ні, навіщо це йому?
Переглянути
Погода