— 1944-го загинула майже половина відселених кримських татар, переважно жінки та діти, — говорить історик із Сімферополя Гульнара Абдулаєва, 37 років.
— У Середній Азії — сухий клімат із високою температурою, — продовжує Гульнара Абдулаєва. — Люди помирали від спеки. На Уралі, навпаки, гинули від морозів. Наступного дня після виселення йшли на роботу. На Уралі валили ліс, у Середній Азії працювали по радгоспах. До цього додавався голод. Багато хворіли — на дизентерію, малярію. Діяв негласний наказ: кримським татарам, які потрапляли до лікарень, робити ін'єкції, від яких вони помирали. Значно скоротилася народжуваність. Одружувалися лише всередині нації. Шлюбів з узбеками чи росіянами практично не було. Розуміли — інакше розчиняться.
Депортацію майже 240 тис. кримських татар із півострова розпочали зранку 18 травня 1944 року. Її проводили 32 тис. радянських солдатів. На збори давали до півгодини. Вели до залізничних станцій. Хто не хотів або не міг іти — розстрілювали. Товарними потягами везли в Узбекистан, Казахстан, Таджикистан, на Урал та в Костромську область. Дорогою годували рідко. Давали солону їжу, після якої хотілося пити.
Офіційною причиною виселення називали співпрацю деяких кримських татар із нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. Статус "зрадник батьківщини" з людей почали знімати тільки по смерті Йосипа Сталіна 1953 року. У 1970‑х люди стали повертатися додому. 2014‑го на півострові проживало близько 400 тис. кримських татар. Після анексії Криму Росією навесні 2014-го майже 50 тис. виїхали.
18 травня в Україні відзначають День боротьби за права кримськотатарського народу. А з цього року — День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу.
Як уплинула депортація на характер кримських татар?
— Розуміли, що з нами вчинили несправедливо. Багато чоловіків пройшли війну, повернулися з перемогою — а їм дали 24 години на збори. Маленький народ нічого не міг удіяти проти великої машини. Тому кримські татари стали жорсткіші, рішучіші. Загартувалися. Але народ не обізлився. Навпаки, постійно намагався розгадати, чому це сталося. Ми згуртувалися, почали більше тягнутися до національного, своєї історії.
Страх досі залишився. Після анексії Криму 2014 року ширилися чутки, що нас знову депортують. Багато старших людей одразу помирали. Молодші думали: живемо у ХХІ столітті, такого не може бути. Але Росія настільки непередбачувана країна, що таки закрадалося — знову можуть постукати у двері.
Розкажіть про культурні втрати народу.
— Удома залишилися музичні інструменти, література, наукові здобутки. Якщо культура у вигнанні ще трохи розвивалася, то наука зупинилася. Зберігся весільний танок хайтарма, відомий ще з часів Кримського ханства. Національний костюм став сучасніший. До депортації жінка носила багато прикрас — оберегів. У вигнанні зник вечір хни — перед одруженням нареченій фарбували пальці. Лише нині цю традицію відновлюють. Вишивку золотими нитками гладдю теж відроджуємо. Маленьким вишивали шапочки, дівчатам — рукава, сумочки для Корану. Усюди має бути свій візерунок.
У Криму є три основні субетнічні групи: ногаї, тати і південнобережні татари. У кожної — свій діалект. До депортації вони чітко відрізнялися. Південнобережний кримський татарин ніколи б не віддав доньку заміж за ногая. У депортації на це вже не зважали — аби кримський татарин. Діалекти почали змішуватися. Мова зупинилася на рівні 1944 року. Не розвивалася, важливо було її зберегти.
Скільки кримських татар не повернулися?
— Офіційно — 100 тисяч осіб. Більшість — через брак фінансів. Багато залишилися на Середньому Кавказі, ближче до Криму. Меншість осіла, не захотіла нічого змінювати. Почали працювати над цим. До анексії щороку перевозили у Крим по 20–30 сімей. Купували будинки, допомагали з коштами.
Як депортація позначилася на ставленні до рідної землі?
— Народжені в Узбекистані з материнським молоком засвоювали: Крим — їхня батьківщина. Там особливо проявилася туга за домівкою. Всі знали, що рано чи пізно повернуться. Нам казали, на півострові живуть інші люди, його не можна перенаселяти. Кримчани не слухали — нелегально купували будинки. Казали, якась сила тягне, земля. Так і сьогодні: ми знаємо, що Крим повернеться в Україну, а ми повернемося у Крим. Це для України теж добрий урок. У нас та українців дуже подібні традиції. Коли кримський татарин зустрічає земляка, перше питання: "З якого ти міста?" Таке ж помітила в українців.
Історія повторюється. Але швидше 1783 року, коли Росія анексувала Кримське ханство. Тоді татар не депортували, а видавлювали. Більш як мільйон переїхали в Туреччину. 1944-го — повантажили у вагони й вивезли. Нині знову видавлюють. Методи різні, але в усіх випадках це та ж депортація.
Мустафа Джемілєв згадує: коли почули, що Сталін помер — усі раділи. Тепер так само чекають кончини не стільки Путіна, як Росії. 2017 року має настати розв'язка. Надіємося на українську владу. Схиляємося до дипломатичного розвитку подій. Багато хто розчаровується. Усі мають супутникове телебачення, дивляться українські канали. Чекають новин, змін — а нічого не відбувається.
18 мертвих кримських татар щодня вивозили на цвинтар під час депортації в Узбекистані. Про це згадує Рідван Бекіров, 82 роки. Люди жили в землянках, у яких раніше тримали японських полонених. Замість ліжок — земляні насипи, дах зроблений з очерету й дерев. Через брудну воду люди захворіли на дизентерію. Родину Рідвана від епідемії врятувала кавомолка, що його матері подарували на весілля. Батько смажив горох до чорного кольору, молов. Щодня випивали по два-три горня як каву.
3 
1
Коментарі