Ексклюзиви
Пʼятниця, 12 вересня 2008 16:57

"Карабін на воші" Іван Тимошенко робить із коров"ячого рогу

"Гребінці в нашому селі Хомутець робили з діда-прадіда — чотириста років, вроді так по переказах, — розповідає 83-річний Іван Тимошенко з Полтавщини. — І батько мій робив. Але я малим був, як він помер у тридцять третьому. Його, бідного, чума забрала — голод. Було мені 8 років, як батько помер. Але не всіх война забрала, не всіх голод забрав — українці живучі, видержують усе. Були люди — від них навчився. А зараз я один остався з тих, хто гребінці робить. І то вже не в Хомутці живу, а в Лубнах".

Іван Тимошенко привіз свої вироби на ярмарок до Пирогова під Києвом. Робить їх із коров"ячих рогів.

— Я онукові передав, навчив його, як расчоски робити, — веде далі. — Але він не хоче. Бо воно робота трошки вонюченька, неприятна. Торгувать — то можна, а робить — нє, — усміхається.

Матеріал бере на Миргородському м"ясокомбінаті. Ріг розпарює, щоб добре розм"якнув. Потім ним треба сильно стукнути об колоду, щоб випав маслак — кістяний виріст усередині. Кінець рогу обрізає тоненькою пилкою. Отриманий циліндр кладе в чавунний казан із водою й на великому вогні розварює в печі. При цьому з рогу витікає смердюча "юшка".

— Розпарюю, розрізаю, висушую стопроцентово, а потом уже на огні вигріваю, розправляю. Робиться плашка. І тоді із плашки витіваю шо, куди й як мені треба, — ділиться.

Воно робота трошки вонюченька

Дістає гребінця у формі трапеції з зубцями з обох боків. З одного — зубчики густі, маленькі й гострі, з другого — рідкі й більші.

— Оцей — перхоть вичісувать, — пояснює. — Голову помить, рідшим боком гарненько розчесать, а після того густим гребінцем — і перхоті ніколи не буде. Лучче нічого не може буть — усе вичісує. Колись його так і називали "карабін на воші". Після войни їх багацько було, а отакий маленький — допомагав сто процентів. А ще їм гарно масаж робить, ану давай руку, — починає водити гребінцем по руці й спині молодиці, що роздивляється його вироби. — Будеш такий масаж робить, до тебе ніяка холєра не пристане і про лікарів геть забудеш!

Великий гребінь з рідкими зубчиками Іван Тимошенко рекомендує як "женський, спеціально для великого волоса". Називається він "поповка" — бо колись ним розчісувалися священики — ще як носили довге волосся й бороди.

— Мужська расчоска ще більша, — продовжує майстер. — Обязатєльно зубців ріжуть непарну кількість — волосся не випадатиме й лисини не буде. Рогову з ручкою зараз уже ніде не знайдеш, бо робили їх з великих рогів волів. Це доки воли були, 50 років тому, було з чого зробить такі. А сійчас рідко такі роги попадаються, шо це можна зробить таку розчоску, — лізе рукою до великої торби, яку тримає під ногами, й дістає загорнуту в газету "рогову з ручкою". Просить за неї 25 грн.

Дерев"яні гребінці майстер виточує на верстаті.

— Колись ногами такого станка вертіли, а сійчас уже електрикою я верчу, — каже. — Роблю їх із дерева твердого. Лучче грабок — міцне дерево граб. Груша, яблуня харашо, кленок. З берези слабше. А з ратиці коров"ячої роблю заколочки, шпильки. Беріть, шо вам Бог на душі положить.



За 100 гребінців давали 2 рублі


На початку XX ст. славилися рогові й дерев"яні гребінці для волосся та гребені для прядива із села Груні Зіньківського повіту Полтавської губернії. Місцеві гребінники розпочинали роботу восени, щойно завершували обмолот хліба. Перекупники скуповували їхні вироби по 2 руб. за 100 шт. Стільки ж тоді давали за теля. Грунські гребінці продавали на ярмарках і навіть у міських магазинах теперішніх Полтавщини, Сумщини та Харківщини.



На гребені від прядки дівчатам відрізали пупа


Дерев"яною гребінкою чесали вовну, волокно, прядиво. Вставляли її в отвір спеціальної довгої дощечки — днища, на яке сідала пряля. Бувало, отвір для гребеня робили в лаві. На нього надівали мичку — пучок конопель або льону — і випрядали з неї нитки.

Жінки розчісувалися переважно роговими гребінцями. Але якщо випадало волосся або боліла голова, використовували ткацький. Ним також чесалися, щоб не хотілося спати під час прядіння.

На дерев"яному гребені від прядки відрізали пупа новонародженій дівчинці — щоб була хорошою ткалею. Хлопцеві — на сокирі — щоб був добрим господарем. Щоб дитина спокійно спала, гребінь клали в колиску. Вірили, він захищає немовля від злих сил.

Два з"єднані зубцями гребені можуть захистити худобу від нападу хижаків — "замкнути вовкам губи й зуби". На Поліссі, якщо хворіла корова, господиня закидала гребінь на грушу, де він мав лежати до одужання худоби. У Карпатах новим роговим гребінцем спочатку розчісували кота, собаку, свиню, щоб довше не ламалися зубці.

Розчісуючи косу, дівчата тягнули її за кінчик зі словами: "Рости, коса, до пояса, від пояса до долу", а потім ховали гребінь від сторонніх очей. Бо через нього нібито можна наслати порчу. Також ворожили: розчесавши волосся роговим гребенем, клали його під подушку і примовляли: "Буду хреститься, буду молиться, який мені сон присниться: хто мене розчеше, той мене й візьме".

Не можна було класти гребінку на стіл, діжу, вікно — "ангел не сяде", трапиться якась неприємність. Гребінь, яким розчісували небіжчика, клали йому в труну, щоб і на тому світі мав чим чесати волосся.

Зараз ви читаєте новину «"Карабін на воші" Іван Тимошенко робить із коров"ячого рогу». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 32
Голосування Хто з українських клубів досягне більших успіхів у Лізі чемпіонів 2020/21?
  • 1) "Динамо"
  • 2) "Шахтар"
  • 3) обидві "вилетять" одночасно
Переглянути
Погода