"Російські дами люблять з"ясовувати стосунки за допомогою зброї. Їхні дуелі відрізняються від дуелей між француженками. Поєдинки останніх вишукані, рідко закінчуються кров"ю. Росіянки ж б"ються зі сліпою тваринною люттю, їхня єдина мета — знищити суперницю", — писала у спогадах маркіза де Мортене у ХVIII ст. Вона часто відвідувала дамські салони і була свідком не одного такого двобою.
Жіночі дуелі у ХVI–ХІХ ст. були не менш поширені, ніж чоловічі. За допомогою шпаг, мечів або револьверів дами вирішувати, кому з них дістанеться бажаний чоловік, мстилися одна одній за пущені плітки, розкриті таємниці чи й однакові сукні на балу.
Правил на жіночих дуелях не існувало. Більше того, дами вдавалися до хитрощів. Приміром, кінчики шпаг могли змазати отрутою або кислотою. Якщо змагалися на револьверах — то не припиняли стріляти до першого поранення. До поєдинку часто долучалися розпалені видовищем бою секундантки. Тому смертність на дамських дуелях була вдвічі вищою, аніж на чоловічих: на восьми з 10 поєдинків гинула одна з дуелянток. Смертельних ран часто зазнавали обидві.
Чи не вперше про дуель між європейками згадується 1571 року. Відбулася вона в Мілані. До монастиря святого Бенедикта приїхали дві шляхетні синьйори і попросили келію на кілька годин. Мовляв, хочуть разом помолитися. Але невдовзі з приміщення почулися страшні крики. Перелякані черниці ввірвалися туди й побачили жінок, що стікали кров"ю. Одна з них була мертва, інша невдовзі загинула від кинджальних ран. Причини сутички так і не дізналися.
Жінки билися на дуелях часто напівоголеними або й узагалі голими — на відміну від чоловіків.
"Так бій ставав іще запеклішим. І якою насолодою було бачити рани та покалічене тіло суперниці, думати, що ці шрами залишаться на ній навіки", — писала та ж маркіза де Мортене. Поєдинки нерідко відбувалися у дамських салонах. Але не соромилися жінки битися голими на вулиці на очах публіки. "Роздягнені, без головних уборів, із зібраним у тугий хвіст волоссям, вони зійшлися і 45 хвилин билися, не жаліючи одна одну, — описано у книжці "Справжнє життя Лондона", виданій 1802-го. — Одна із жінок, знесилена, впала, побита майже до смерті. Її ж чоловік вимагав продовження бою. І лиш завдяки втручанню глядачів дуель припинили". Інший британець згадує сутичку між дамами на одному урочистому прийомі, теж у Лондоні: "Їхні обличчя були заюшені кров"ю, груди оголені, а сукні розірвані".
У Російській імперії моду на дуелі серед вельможних дам запровадила імператриця Катерина ІІ, німкеня за походженням. За її правління відбулося найбільше поєдинків між жінками.
Лише 1765-го при дворі самодержавиці провели 20 жіночих дуелей. У восьми з них секунданткою була цариця. Щоправда, вона дозволяла битися лиш до першої крові. Тому на дуелях загинули тільки три її придворні дами. А сама Катерина вперше взяла участь у дуелі у 15-річному віці, незадовго до переїзду до Росії. На бій її викликала троюрідна сестра. Вони зачинилися в кімнаті й почали битися на шпагах. Поєдинок закінчився примиренням, жодна з дуелянток не постраждала.
Улітку 1829 року на дуелі зійшлися поміщиці з Орловської губернії Ольга Заварова та Катерина Полесова. Вони багато років жили у сусідніх маєтках і завжди скандалили. Урешті вирішили раз і назавжди з"ясувати стосунки за допомогою зброї — взяли у своїх чоловіків шаблі й пішли до лісу. Секундантками покликали власних гувернанток та 14-річних доньок. Поєдинок тривав недовго — Заварова дістала серйозну рану голови, Полесова — живота. Перша померла на місці, друга — наступного дня. Через п"ять років у тому ж лісі в дуелі зійшлися доньки загиблих, їхніми секундантками були ті ж гувернантки. Цього разу смерть знайшла лиш одна з дівчат. А її суперниця написала про цю історію в щоденнику.
Акторка петербурзького Маріїнського театру 19-річна Анастасія Малевська запросила на прем"єру своєї вистави молодого чоловіка, до якого була небайдужа. А після спектаклю побачила його у товаристві незнайомки. Та відверто фліртувала з її обранцем. Актриса викликала суперницю на дуель. І вже за кілька годин вони стрілялися з револьверів, хоча доти жодна з них зброї в руках не тримала. Для Анастасії той вечір виявився останнім у житті.
Французька оперна співачка де Мопен брала уроки фехтування у свого коханця — вчителя цього ремесла Серана. Одного разу в театрі хтось зле пожартував на її адресу. Де Мопен викликала дотепника на дуель. Він лиш розсміявся у відповідь. Тоді співачка схопила бутафорську шпагу й відшмагала жартівника та відібрала в нього годинника й табакерку.
Інший випадок стався з нею на балу в Парижі. Хтось знову образив де Мопен, і вона так само викликала кривдника на двобій. Той відмовився. Тоді жінка зажадала від нього публічних вибачень. Зчинилася буча. Двоє чоловіків схопили скандалістку під руки й потягли надвір, ще дехто пішов поспостерігати. Та співачка вихопила в одного з них шпагу й наказала захищатися першому-ліпшому, хто стояв поряд. Він цього робити не захотів і поплатився за легковажність життям. Його напарник вирішив таки захищатися. Де Мопен тяжко поранила його.
Часом дами викликали на дуель своїх колишніх коханців, аби помститися за зраду. Парижанка мадемуазель Лерьє якось перестріла чоловіка, який нещодавно покинув її заради іншої. Простягла йому револьвера і дозволила стріляти першим. Чоловік пальнув у повітря — бо вважав, що Лерьє не наважиться натиснути на курок. Але помилився. Свого кривдника мадемуазель залишила стікати кров"ю посеред вулиці. За кілька годин той помер.
За "драку по-женьскы с укусами и одераньем" Ярослав Мудрий велів карати штрафом
Двобої між жінками відомі й у часи Київської Русі. Вони були узаконеним способом вирішення суперечок. Але якщо бійку влаштовували самовільно, а не за приписом суду, її учасниць карали штрафом. В Уставі князя Ярослава Мудрого була навіть стаття за "драку по-женьскы с укусами и одераньем". Там сказано, що жінка, яка побила чоловіка, має сплатити 3 срібних гривні штрафу. А за побиття іншої жінки — 6 гривень. За ці гроші в ті часи можна було купити п"ятьох корів або трьох жеребців
На півночі Русі жіночі двобої проводили ще довго. У Псковській судовій грамоті за 1397 рік написано: "Якщо дві жінки вироком суду зобов"язані зійтися у поєдинку, то жодна з них не може виставити замість себе найманого бійця".
Коли ж доводилося боротися з чоловіком, жінці таки дозволяли послати замість себе наймита або родича. Билися зазвичай вилами, гострими палицями або киями, оббитими залізом.
4 
1
Коментарі
2