"Він малює всюди й усе", — казав про працьовитість Івана Труша один його товариш-художник.
Труш захопився малюванням ще у Бродівській гімназії. Учився погано, проте на уроках мистецтва був найкращим. Тоді ж з"явився перший підробіток — робив портрети з фотокарток, за що отримував невеликі гроші. Говорив, що здібності до малювання отримав від батька-кравця. "Пошитий батьком одяг не псував постаті, а всякі прикраси укладалися ритмічно, розміщені де треба", — згадував.
Після гімназії , 1891-го, 22-річний Іван Труш їде навчатися до Краківської академії мистецтв (як і Львів, Краків тоді належав до Австро-Угорщини). "Дальший мій побут у Кракові зв"язаний із майже безперервною голодівкою, — нарікав пізніше. — Там я жив майже виключно з заробітків, тягнених головно з малювання поганеньких портретів і кічів пейзажів. Раз, не маючи з чого жити у Кракові, поїхав я у Відень, де сподівався знайти яку-небудь роботу на вечір або ніч, щоб мати змогу вдень учитися в тамтешній Академії мистецтв. Це мені не вдалося, бо мусив заробляти вдень кічами, щоб вечорами слухати деякі виклади на університеті або просиджувати заради тепла в бібліотеці".
1897 року Труш перебирається до Львова. Через два роки відкрилася його персональна виставка з 38 полотен — портретів і пейзажів. За кілька тижнів майже всі роботи були розпродані. А 1900-го художник їде до Києва, аби на замовлення Наукового товариства ім. Шевченка створити портрети українських діячів — Антоновича, Кониського, Житецького, Лисенка, Нечуя-Левицького. З власної ініціативи портретує Лесю Українку. Щодня по 2 год. вона позує в залі міського музею. Ще 3 год. забирає у поетеси дорога туди й назад. "Не знаю чому, але воно чогось таки смішнувато на це дивитися", — відгукнулася згодом про готовий портрет.
Леся Українка знайомить художника з родиною покійного Михайла Драгоманова, свого дядька. Труш закохується у доньку публіциста Аріадну. Вперше він її побачив ще у Львові. Гостюючи у Михайла Павлика, надибав фотознімок Лесі Українки та Аріадни. Тут же замалював її обличчя на своїй візитці.
У старості майже зовсім утратив слух
Ціле літо митець провів на дачі Драгоманових під Києвом. Малює лісові етюди, зокрема першу, на його думку, вдалу картину — "Самітну сосну". Додому повертається зарученим. Три роки він їздить до Києва, до Криму. На четвертий пара бере шлюб. Наукове товариство ім. Шевченка надає їм кілька кімнат у своєму будинку в центрі Львова під житло і майстерню. Згодом Іван Труш придбав земельну ділянку на околиці міста. Власних заощаджень вистачило тільки на зведення фундаментів. Узяв позику під відсотки — 12 тис. крон, які віддавав майже до смерті. Власноручно посадив навколо будинку кілька сосен, які ростуть дотепер.
Подружжя виховало чотирьох дітей — Аріадну, Мирона, Оксану й Романа. Сини займалися спортом, любили футбол і хокей. Мирон Труш у складі збірної Польщі став чемпіоном світу зі стрільби з лука.
"У цьому краю мотивів для малювання дуже багато, — писав Іван Труш у листах Аріадні зі столиці Італії. — Проте не зазнав я в Римі ні мінутки приємності, які я зазнав у Києві, на Сирці, або на Криму. Все тут перемішано з гуркотом возів, перемішано з пилюкою, як ти кажеш, і — страшенною фізичною утомою. Найприємнішою хвилею мого побуту в Римі буде та хвиля, коли я буду виїжджати".
Подорожував художник багато. 1912-го два місяці прожив у Єгипті та на Близькому Сході — спершу в Каїрі, згодом у Єрусалимі. "Узяв я рано кошик з їдою в готелі й виїхав із провідником у дорогу, — переповідав тепер уже дружині про свою екскурсію до єгипетських пірамід. — Передо мною — прегарна прогулька до Саккара і Мемфіс. Приїхавши до Гізе, до пірамід, електричним трамваєм, сів я на осла, а мій провідник — на дромедара (одногорбого верблюда. — "ГПУ") і рушили в дорогу. По кількох мінутах почув я, що мені невигідно на ослі й сів на дромедара, лишаючи осла провідникові. Мені було вигідніше... Під вечір висіли ми й випили каву. Мені по каві було якось погано — навіть трохи нудило від їзди на дромедарі, яка трохи схожа на їзду в пароході, який гойдається".
Після Першої світової війни Львів відійшов до Польщі. Матеріальне становище митця погіршилося. Він більше не подорожував. У старості майже зовсім утратив слух, з рідними спілкувався через записки.
22 вересня 1939 року Львів зайняли радянські війська. Випробувати себе в жанрі соцреалізму Трушу не довелося: художник помер 22 березня 1941-го. До останнього дня працював над картиною "Скелі над морем", мальованою за зробленими у молодості етюдами й фотокартками. Поховали митця на Личаківському цвинтарі. До труни поклали етюдник і розкладний стілець, які він завжди брав із собою на прогулянки.
Найстарша донька, названа на честь матері Аріадною, згодом передала віллу батька під художньо-меморіальний музей.
"Пейзажист у Труша шкодить портретові, — написав Іван Франко після його першої персональної виставки 1900 року. — Ловлячи світляні ефекти на лиці, він не має часу вистудіювати і вловити характерні риси лиця, його живий вираз. Не диво, що з усіх дотеперішніх портретових проб йому найліпше вдався портрет Сембратовича, роблений не з натури, а з фотографії. Не диво, що з фотографій роблені портрети Котляревського, Милорадовичевої і Пильчикова також треба зачислити до ліпших праць на тім полі. Зате пейзажист з Труша справді незвичайний".
Але у Трушевих пейзажах, дорікає письменник, немає майже нічого типово галицького: "Труш виставив кілька видів Львова, бачених з кількох досить високих пунктів. І що ж? Майже на всіх тих видах корчі ліщини, смереки на самім переді сцени мальовані дуже гарно і ефектовно. Але Львова або не видно зовсім, або видно стільки, що неупереджений глядач ніяк не пізнає, що це має бути Львів".
Через 24 роки по смерті Франка Іван Труш створив портрет письменника, який за радянських часів став хрестоматійним. З"явилися у творчості митця й місцеві мотиви — картини "Трембітарі", "Гуцулка з дитиною", "Прачки". Проте його й надалі вабили пейзажі. Саме їм Труш присвячував увесь вільний час.
У приватних колекціях є до п"яти тисяч підробок
"Солідних картин намалював я кільканадцять. Вони продані у Львові. Етюдів мого пензля випродукував я протягом 42 літ, по скінченні Академії, близько шести тисяч. Річ природна, що не зачислено сюди яких триста фальсифікатів, підписаних моїм іменем", — характеризував свою спадщину Іван Труш.
Донька художника Аріадна згадувала, що батько сам вишукував підробки своїх картин у крамницях. Сварився із продавцями, після чого твори забирали з вітрини, а згодом таки продавали з-під поли. За підрахунками дослідника творчості Труша Юрія Ямаша, у приватних колекціях в Україні та за кордоном налічується до 5 тис. підробок. Їхні власники щиро вірять, що це оригінали, і навіть зберігають родинні перекази, ніби картини купували їхні родичі у самого автора.
Відомий випадок, коли Іван Труш підписав власну картину чужим прізвищем. Чи то задля жарту, чи аби приховати авторство не дуже вдалої, на його думку, роботи, Труш залишив на ній підпис "Осип Роздольський". У крамниці полотно побачили друзі Роздольського, відомого у Львові етнографа.
— Відколи це ти почав малювати картини? — поцікавилися у нього.
Той і сам здивувався. Жарт розкрили, а вторговані гроші Труш із Роздольським витратили в одній з кав"ярень.
1 
1
Коментарі