Пʼятниця, 20 січня 2012 10:23

Іван Їжакевич малював святих зі своїх рідних та односельців

Автор: фото: ЦДАМЛМ України
  ”Старенький дідок, невеличкий, добрий такий, від нього лише благість ісходила, — згадував про Івана Їжакевича 1987 року його сусід, слова якого записав письменник Андрій Кондратюк. — Знали його на Приорці, там він ікони малював. Уранці завжди любив дрова рубати, порався в садку, як і вже зовсім старенький був. А в кінці життя їв мало, чаю тільки вип’є з коржиком”
”Старенький дідок, невеличкий, добрий такий, від нього лише благість ісходила, — згадував про Івана Їжакевича 1987 року його сусід, слова якого записав письменник Андрій Кондратюк. — Знали його на Приорці, там він ікони малював. Уранці завжди любив дрова рубати, порався в садку, як і вже зовсім старенький був. А в кінці життя їв мало, чаю тільки вип’є з коржиком”

— Гляди ж, дитино, коли будеш слухняним, то станеш попом. А коли ще краще будеш учитися, то й благочинним. А як Господь на тебе зглянеться, то й архієреєм або й митрополитом, — наставляла селянка Марія Їжакевич сина 10-річного Івана, проводжаючи до Києва.

У місті дядько влаштував хлопця посохоносцем в архієрея в Братському монастирі на Подолі. Іван часто з цікавістю спостерігав за учнями монастирської іконописної школи. Якось один із них замальовував олівцем кучера, що сидів на возі, запряженому кіньми. Роздобувши олівець і папір, наступного дня Іван сам це намалював. Дядько, побачивши малюнок, віддав хлопця до іконописної школи.

Іван іще з села знав назви мало не всіх ікон — мати навчила, показуючи образи вдома, у сусідів, у церкві. Любив спостерігати також, як мати й бабуся чепурили вибілені стіни хати до свят: наносили на них печатки — квітки, вирізані з картоплин. Їх умочали в розведену руду та жовту глину, червонуватий глей, фіолетовий буряковий сік, синьку. Хлопець також задивлявся на народні вишивки, різьблені мисники, розмальовані скрині, підопліччя хатніх лав, віконниці, декоровані всілякими зубчиками й бігунцями. У селі почав малювати. Першим його полотном стала задня стіна клуні, на якій давав волю своїй фантазії вуглиною.

Коли через рік мати приїхала до Києва провідати Івана, була вражена: син уже сам намалював кілька ікон. Невдовзі він почав отримувати замовлення, здобув перший заробіток. Та коли побував у рисувальній школі Миколи Мурашка на виставці учнівських робіт, зрозумів: в іконописній школі багато не опануєш. Виникла проблема: хлопець не мав чим платити за навчання в Мурашка.

— Будеш вчитися в старших класах і робить репетитором у молодших, — знайшов вихід керівник школи. — Так матимеш гроші на навчання.

Через рік групу викладачів і учнів рисувальної школи запросили для розчищення і реставрації кількасотлітніх фресок у Кирилівській церкві, що стояла в Києві ще з давньоруських часів. Під пізнішим шаром розпису виявили близько 600 кв. м фресок. Це був цілком інший іконопис, ніж доти бачив Іван. Мистецтвознавець Адріан Прахов, що керував роботами, для реставрації фресок привіз із Петербурга випускника Академії мистецтв Михайла Врубеля. Від нього Іван Їжакевич дізнався багато нового про візантійський живопис та древній іконопис.

— У школі мене вважали старшим і доручили реставрувати фреску, що краще збереглася, — згадував Іван Їжакевич. — Виконавши роботу, від Прахова і Врубеля я отримав похвалу.

Виконуючи на хорах Кирилівської церкви композицію "Зшестя Святого Духа", Врубель пояснював 19-річному Івану, чому він умисне відступає від реальних пропорцій тіла, допускає умовності в зображенні святих.

— Тут шкільна грамотність не підходить, — казав. — Потрібна творчість.

Він дозволив Іванові в будь-який час бути присутнім при розпису, хоч іншим це можна було лише інколи. Михайлові Врубелю імпонувало, що художник-початківець умить засвоює сказане, має чіткий малюнок, добре відчуває колір.

— Напишіть щось в отій ніші праворуч, — сказав він якось Їжакевичу. — Когось зі святих...

Іван написав Богоматір. Михайло Врубель довго розглядав образ.

— Їдьте до академії в Петербург, доки там є Чистяков, — сказав, маючи на увазі свого викладача основ акварельного живопису. — Він вас навчить добре відчувати форму й бездоганно компонувати. Я передам йому лист, щоби звернув на вас увагу. А то там невдовзі почнеться рєпінщина і багато чого повернеться на ремісництво.

Іван Їжакевич здивувався, бо багато чув про Рєпіна хорошого. Він згадає слова Врубеля на четвертому курсі. Тоді Ілля Юхимович запросить Івана жити до себе, допомагатиме продавати картини. Та Рєпін — майстер дібрати колір, хвацько накласти мазок — був кепським учителем.

Їжакевич передусім хотів стати іконописцем. А цього в Рєпіна годі було навчитися. Тож Іван полишає навчання в академії й повертається в Україну.

Їжакевич мав добру зорову пам'ять. Розписуючи храми, святих малював із рідних і селян-сусідів, яких знав змалку. У трапезній церкві Києво-Печерської лаври в образі Марка Гробокопача намалював свого діда Родіона. Є тут також Трохим Легкий, сусід Їжакевичів. Він же зображений на картині "Жнуть очерет". Дядько, який прилаштував Івана у школу іконопису, увічнений у церкві Всіх Святих над Економічною брамою.

Шевченківського Перебендю малював із батька. Він також відтворений в образі євангеліста Матвія на розписах Покровської церкви на київському Подолі. А прообразом євангеліста Луки слугував отець Мараховський — родич художника, священик із його рідного села Вишнопіль.

Останню свою картину Іван Їжакевич розпочав за тиждень до смерті. Художник помер на другий день після свого 98-річчя.

20 000

картин щонайменше створив за своє життя Іван Їжакевич. Шевченкіана художника нараховує майже 200 робіт. Також ілюстрував твори Лесі Українки, Гоголя, Франка, Коцюбинського та інших класиків. Основною у його творчості була національна тематика: "Запорожець", "Український кобзар", "Максим Залізняк", "Запорожець у зимовому одязі", "Григорій Сковорода в дорозі". Із храмових найвідомішою роботою є розпис Трапезного храму Києво-Печерської лаври. Розмалював також Борисоглібську церкву в Чернігові. Загалом створив ікони для понад 20 храмів.

 

1864, 18 січня — Іван Їжакевич народився в селі Вишнопіль Уманського повіту — тепер Тальнівського району на Черкащині — у родині збіднілого селянина Сидора та доньки священика Марії. Був первістком із 12 дітей. Навчався в церковноприходській школі

1879 — вступив до іконописної майстерні при Києво-Печерській лаврі. Через два роки перейшов до Київської рисувальної школи. У 1883-1884 роках брав участь у реставрації фресок Кирилівської церкви

1884-1888 — навчається в Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. Нагороджений кількома срібними медалями. Отримав свідоцтво вчителя малювання. Заробляє ілюстраціями до столичних журналів. Із 1889-го працював учителем, реставрував храми та історичні пам'ятки у містах України й Росії. 1907-го повернувся до Києва, оселився в Лаврі, мав там майстерню. 1911-го розписував церкву святого Георгія на меморіалі "Козацькі могили" — місці Берестецької битви 1651 року. Був одружений двічі. Уперше — під час навчання у Петербурзі — на Аграфені Яковлевій. Мали спільного сина Олександра, який учинив суїцид у 16 років. Удруге — з Марією Івановою в Києві. Мали сина Михайла (1909-1975), який був композитором і музичним редактором. Марія 1940 року загинула — потрапила під трамвай.

1917 — улаштувався художником у робітничому клубі Куренівського шкірзаводу, викладав у трудовій школі, писав агітплакати, ілюстрував підручники. Створював станкові картини на історичні теми: зокрема "Торг невільниками в Туреччині", "Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь", "Гайдамаки під Уманню". Писав портрети та пейзажі

1939 — за ілюстрації до "Кобзаря" Тараса Шевченка отримав державну премію СРСР. Під час окупації жив у Києві. Після війни написав картини: "Вступ Радянської армії до Києва", "В партизанському таборі", "Партизани в засаді", "Ворог в оточенні"

1951 — удостоєний звання народного художника УРСР

1962, 19 січня — помер. Похований на Байковому кладовищі в Києві

 

Зараз ви читаєте новину «Іван Їжакевич малював святих зі своїх рідних та односельців». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

3

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 11953
Голосування Чому я не голосуватиму за Юлію Тимошенко на президентських виборах у 2019 році?
  • Вона вже була у владі і показала всі свої можливості
  • Країні треба президент іншої якості
  • На жодних виборах не голосував ні за неї, ні за партію "Батьківщина"
  • Ще не визначився з кандидатом
  • Голосуватиму за Тимошенко
Переглянути
Погода