Голлівудська зірка Інґрід Берґман весняного вечора 1948-го зі своїм чоловіком, дантистом Петтером Ліндстрьомом, вийшли з одного з нью-йоркських кінотеатрів. Дивилися новий італійський фільм "Рим — відкрите місто". Стрічка про Італію наприкінці Другої світової розчулила актрису реалізмом і простотою. Інґрід ледь стримувала сльози.
— Якщо є на світі людина, яка може таке показати на екрані, вона має бути справжнім божеством, — сказала чоловікові про режисера фільму.
Ковзнула поглядом по афіші й зупинилася на останньому рядку — Роберто Росселліні. Інґрід хотілося якнайбільше дізнатися про нього, та ніхто з її друзів нічого про цього режисера не чув: іноземні фільми не були популярні в Америці. Якось Інґрід ішла Бродвеєм і знову побачила ім'я Росселліні на афіші. Пішла на сеанс. "Я сиділа, як укопана, — згадувала в мемуарах. — Ще один геніальний фільм. Зал був майже порожній. Що відбувалося? Можливо, якби цей чоловік зняв у фільмі відому акторку, у нього був би й глядач. Тієї миті у мене народилася божевільна ідея".
Повернувшись додому, Берґман написала 42-річному режисерові: "Якщо Вам знадобиться шведська актриса, яка добре розмовляє англійською, не забула своєї німецької, дещо розуміє французькою, а італійською знає лише "Люблю", я готова приїхати й працювати з Вами". Але не знала його адреси. Допоміг один шанувальник-італієць — порадив написати на студію, де працював Росселліні. І незабаром Інґрід отримала відповідь: "Ваш лист прибув у день мого народження і став найдорожчим подарунком. Мрію зняти з Вами фільм. Відтепер робитиму для цього все можливе".
Петтер байдуже сприйняв звістку — творчістю дружини він ніколи не цікавився. Цілими днями зникав на роботі й піклувався про пенсійну страховку, в яку вкладав майже весь сімейний бюджет. Здебільшого він складався з гонорарів Інґрід. На той час вона заробляла, на теперішні гроші, понад $10 тис. на тиждень, тоді як чоловік — $682. "Гроші постійно служили каменем спотикання між мною й Петтером, — розповідає акторка в мемуарах. — Я могла брати гроші лише в окремих випадках. Коли казала колегам, що не можу дозволити собі купити новий одяг, вони дивувалися: "Жартуєш? Ти ж гребеш гроші лопатою!". Надмірна ощадність стосувалася і їхньої доньки Піа. Без дозволу чоловіка Берґман не могла купити дитині навіть іграшку.
Із Роберто вони зустрілися в Парижі 29 серпня, щоб обговорити сценарій і умови контракту. Того дня актриса святкувала своє 33-річчя. У його фільмі "Стромболі, земля Божа" Інґрід мала зіграти бідну жінку, яка після війни живе в таборі для переміщених осіб. Зніматися в Італії актриса збиралася три-чотири місяці. До Рима вона прилетіла 20 березня 1949-го, а за чотири дні вони з Росселліні вже мчали на автомобілі на південь Італії. Там режисер почав залицятися до актриси, засипав квітами й подарунками. "Я знала, що подобаюся йому, — пише вона у спогадах. — Він збирався мене завоювати, тільки-но я приїду до Італії. Він завжди одержував те, чого хотів. Цього разу він захотів мене!". І Інґрід написала чоловікові: "Петтере, я знаю, цей лист для тебе, як бомба, що впаде на наш будинок, наше майбутнє й минуле, повне жертв і допомоги з твого боку. У мене не було наміру закохатися й піти від тебе. Але що я можу вдіяти?".
Американська преса звинувачувала Інґрід в аморальності: "Ви чули? Берґман завагітніла від Росселліні. І це при тому, що він ще не одружився з нею. Ця актриска виявилася дешевою підстилкою". Від пари повідверталися друзі. Фільми, які знімав Росселліні, бойкотували публіка та критики. Американські сенатори закликали вигнати шведку Берґман з країни — вона, мовляв, цинічно поглумилася над такими християнськими цінностями, як родина й шлюб.
— Мене виставили дурнем, — заявив її чоловік журналістам. — Дружина, яка не хоче жити зі мною, не становить для мене жодної цінності.
Петтер довго відмовлявся давати Інґрід розлучення, забороняв бачитися з донькою. Ховав її листи, запевняв дівчинку, що мама її не пам'ятає й не любить.
"Незважаючи на те, що мене постійно мучила моя пуританська совість, з Роберто я знайшла той світ, який був для мене кращим з усіх можливих, — згадувала Берґман. — Я пережила з ним як нескінченне щастя, так і глибокі муки. Він був типовим розхлябаним італійцем, а я — типовою акуратною шведкою".
Вони одружилися 1950-го. Прожили разом сім років. Інґрід народила Роберто сина Робертіно, потім двійнят Ізотту Інґрід та Ізабеллу. Росселліні дозволяв Інґрід Берґман зніматися лише в своїх фільмах. Працювати з іншими режисерами забороняв, ревниво ставився до її популярності. Роберто брав кредити на нові стрічки, тринькав гроші й усе глибше залазив у борги.
"Я б знялася в якомусь фільмі, — писала Інґрід у щоденнику. — Було б на що купити дітям взуття". Зрештою вона вирішила написати американському режисерові Анатолю Литваку. Той збирався робити фільм "Анастасія" — про доньку російського імператора Миколи ІІ, яка нібито врятувалася після розстрілу царської сім'ї.
— Фільм провалиться. От побачиш! — попередив Роберто, входячи в кімнату, коли Інґрід підписувала контракт.
— Нехай, — відповідала вона. — Яка тобі різниця?
Стрічка вийшла 1956-го й мала успіх. У Лос-Анджелесі Інґрід після довгої розлуки нарешті зустрілася з Піа. Її перший чоловік одружився вдруге, та досі ображався на Інґрід, що пішла від нього й залишила без своїх грошей.
Росселліні тим часом поїхав до Індії знімати чергову картину. Додому повернувся 1958-го з молодою сценаристкою Соналі Даш Гупта, яка чекала від нього дитину.
— Роберто, як ти думаєш, буде краще, якщо ми розлучимося? — запитала Інґрід, коли довідалася про його зраду.
— Так. Я втомився бути містером Берґманом.
Росселліні невдовзі побрався із Соналі. Та народила йому доньку. Інґрід вийшла заміж за шведського продюсера Ларса Шмідта. Прожила з ним 17 років. Але й цей її шлюб закінчився розлученням. Коли Росселліні у червні 1977-го помер від інфаркту, Інґрід сказала:
— Він був великим майстром кіно, чудовим батьком і моїм найкращим другом.
Вона пережила Роберто на п'ять років. Померла в Лондоні від раку грудей 29 серпня 1982-го — у день свого 67-річчя.
1915, 29 серпня — Інґрід Берґман народилася в Стокгольмі в родині художника й фотографа. Рано втратила батьків і виховувалася в родині дядька, який оплатив їй навчання в Королівській драматичній школі. 1934-го дебютує у шведському фільмі "Граф з Мункбру".
1937 — виходить заміж за лікаря Петтера Ліндстрьома. За рік народжується донька Піа. Від другого шлюбу, з режисером Роберто Росселліні 1950-го — народила сина Роберто, а за два роки — доньок Ізабеллу й Ізотту.
1939-1949 — після успіху шведського фільму "Інтермеццо" стає європейською кінозіркою. На запрошення голлівудських продюсерів їде до США. Уславлюється ролями, зокрема, у стрічках "Касабланка", "По кому подзвін", "Тріумфальна арка" .
1944 — одержує "Оскара" за роль у фільмі "Газове світло". 1956 -го — таку саму нагороду за фільм "Анастасія", 1974-го — за "Вбивство у Східному Експресі".
1982, 29 серпня — Інґрід Берґман померла. Її прах, за заповітом, розвіяли над протокою Скаґеррак, яка з'єднує Північне та Балтійське моря.
2 362 000
доларів на теперішні гроші отримала Інґрід Берґман 1948-го за головну роль у стрічці "Жанна д'Арк". Акторка стала однією з найбільш високооплачуваних у Голлівуді.
Коментарі
2