Інґрід Берґман померла у свій день народження

 

Голлівудська зірка Інґрід Берґман весняного вечора 1948-го зі своїм чоловіком, дантистом Петтером Ліндстрьомом, вийшли з одного з нью-йоркських кінотеатрів. Дивилися новий італійський фільм "Рим — відкрите місто". Стрічка про Італію наприкінці Другої світової розчулила актрису  реалізмом і простотою. Інґрід ледь стримувала сльози.

— Якщо є на світі людина, яка може таке показати на екрані, вона має бути справжнім божеством, — сказала чоловікові про режисера фільму.

Ковзнула поглядом по афіші й зупинилася на останньому рядку — Роберто Росселліні. Інґрід хотілося якнайбільше дізнатися про нього, та ніхто з її друзів нічого про цього режисера не чув: іноземні фільми не були популярні в Америці. Якось Інґрід ішла Бродвеєм і знову побачила ім'я Росселліні на афіші. Пішла на сеанс. "Я сиділа, як укопана, — згадувала в мемуарах. — Ще один геніальний фільм. Зал був майже порожній. Що відбувалося? Можливо, якби цей чоловік зняв у фільмі відому акторку, у нього був би й глядач. Тієї миті у мене народилася божевільна ідея".

Повернувшись додому, Берґман написала 42-річному режисерові: "Якщо Вам знадобиться шведська актриса, яка добре розмовляє англійською, не забула своєї німецької, дещо розуміє французькою, а італійською знає лише "Люблю", я готова приїхати й працювати з Вами". Але не знала його адреси. Допоміг один шанувальник-італієць — порадив написати на студію, де працював Росселліні. І незабаром Інґрід отримала відповідь: "Ваш лист прибув у день мого народження і став найдорожчим подарунком. Мрію зняти з Вами фільм. Відтепер робитиму для цього все можливе".

Петтер байдуже сприйняв звістку — творчістю дружини він ніколи не цікавився. Цілими днями зникав на роботі й піклувався про пенсійну страховку, в яку вкладав майже весь сімейний бюджет. Здебільшого він складався з гонорарів Інґрід. На той час вона заробляла, на теперішні гроші, понад $10 тис. на тиждень, тоді як чоловік — $682. "Гроші постійно служили каменем спотикання між мною й Петтером, — розповідає акторка в мемуарах. — Я могла брати гроші лише в окремих випадках. Коли казала колегам, що не можу дозволити собі купити новий одяг, вони дивувалися: "Жартуєш? Ти ж гребеш гроші лопатою!". Надмірна ощадність стосувалася і їхньої доньки Піа. Без дозволу чоловіка Берґман не могла купити дитині навіть іграшку.

Із Роберто вони зустрілися в Парижі 29 серпня, щоб обговорити сценарій і умови контракту. Того дня актриса святкувала своє 33-річчя. У його фільмі "Стромболі, земля Божа" Інґрід мала зіграти бідну жінку, яка після війни живе в таборі для переміщених осіб. Зніматися в Італії актриса збиралася три-чотири місяці. До Рима вона прилетіла 20 березня 1949-го, а за чотири дні вони з Росселліні вже мчали на автомобілі на південь Італії. Там режисер почав залицятися до актриси, засипав квітами й подарунками. "Я знала, що подобаюся йому, — пише вона у спогадах. — Він збирався мене завоювати, тільки-но я приїду до Італії. Він завжди одержував те, чого хотів. Цього разу він захотів мене!". І Інґрід написала чоловікові: "Петтере, я знаю, цей лист для тебе, як бомба, що впаде на наш будинок, наше майбутнє й минуле, повне жертв і допомоги з твого боку. У мене не було наміру закохатися й піти від тебе. Але що я можу вдіяти?".

Американська преса звинувачувала Інґрід в аморальності: "Ви чули? Берґман завагітніла від Росселліні. І це при тому, що він ще не одружився з нею. Ця актриска виявилася дешевою підстилкою". Від пари повідверталися друзі. Фільми, які знімав Росселліні, бойкотували публіка та критики. Американські сенатори закликали вигнати шведку Берґман з країни — вона, мовляв, цинічно поглумилася над такими християнськими цінностями, як родина й шлюб.

— Мене виставили дурнем, — заявив її чоловік журналістам. — Дружина, яка не хоче жити зі мною, не становить для мене жодної цінності.

Петтер довго відмовлявся давати Інґрід розлучення, забороняв бачитися з донькою. Ховав її листи, запевняв дівчинку, що мама її не пам'ятає й не любить.

"Незважаючи на те, що мене постійно мучила моя пуританська совість, з Роберто я знайшла той світ, який був для мене кращим з усіх можливих, — згадувала Берґман. — Я пережила з ним як нескінченне щастя, так і глибокі муки. Він був типовим розхлябаним італійцем, а я — типовою акуратною шведкою".

Вони одружилися 1950-го. Прожили разом сім років. Інґрід народила Роберто сина Робертіно, потім двійнят Ізотту Інґрід та Ізабеллу. Росселліні дозволяв  Інґрід Берґман зніматися лише в своїх фільмах. Працювати з іншими режисерами забороняв, ревниво ставився до її популярності. Роберто брав кредити на нові стрічки, тринькав гроші й усе глибше залазив у борги.

"Я б знялася в якомусь фільмі, — писала Інґрід у щоденнику. — Було б на що купити дітям взуття". Зрештою вона вирішила написати американському режисерові Анатолю Литваку. Той збирався робити фільм "Анастасія" — про доньку російського імператора Миколи ІІ, яка нібито врятувалася після розстрілу царської сім'ї.

— Фільм провалиться. От побачиш! — попередив Роберто, входячи в кімнату, коли Інґрід підписувала контракт.

— Нехай, — відповідала вона. — Яка тобі різниця?

Стрічка вийшла 1956-го й мала успіх. У Лос-Анджелесі Інґрід після довгої розлуки нарешті зустрілася з Піа. Її перший чоловік одружився вдруге, та досі ображався на Інґрід, що пішла від нього й залишила без своїх грошей.

Росселліні тим часом поїхав до Індії знімати чергову картину. Додому повернувся 1958-го з молодою сценаристкою Соналі Даш Гупта, яка чекала від нього дитину.

— Роберто, як ти думаєш, буде краще, якщо ми розлучимося? — запитала Інґрід, коли довідалася про його зраду.

— Так. Я втомився бути містером Берґманом.

Росселліні невдовзі побрався із Соналі. Та народила йому доньку. Інґрід вийшла заміж за шведського продюсера Ларса Шмідта. Прожила з ним 17 років. Але й цей її шлюб закінчився розлученням. Коли Росселліні у червні 1977-го помер від інфаркту, Інґрід сказала:

— Він був великим майстром кіно, чудовим батьком і моїм найкращим другом.

Вона пережила Роберто на п'ять років. Померла в Лондоні від раку грудей 29 серпня 1982-го — у день свого 67-річчя.

×