"Хочу, щоб ти стала товста і щоб ніхто на тебе не витріщався"

— Ти ввесь час у роз'їздах! — кричав оперний співак Енріко Карузо своїй коханці — 45-річній Аді Джаккетті. — Геть забула про дітей. Кажеш, що зв'язана контрактами, а насправді їздиш до своїх коханців.

— Твої ревнощі мені остогидли!

Ада грюкнула дверима й зачинилася у своїй кімнаті. 35-річний Енріко ще кілька годин не знаходив собі місця. Викурив кілька міцних сигар, випив пляшку вина, зрештою опівночі заснув.

— Пане, прокиньтеся, — почув крізь сон голос покоївки.

— Що таке? Де я?

— Ви у Нью-Йорку. У своєму будинку. Пане Енріко, пані Ада поїхала.

— Як поїхала, куди?

Вона втекла зі своїм молодим шофером. Карузо ледь не збожеволів: ніяк не міг повірити, що жінка, з якою він прожив 11 років, могла від нього піти. У відчаї вирішив помститися коханці й завів бурхливий роман з її молодшою сестрою Ріною. Та переїхала до будинку Карузо й дбала про його й Адиних синів — 10-річного Родольфо і 4-річного Енріко. Та їхні стосунки тривали недовго.

Співак іще довго не міг забути зрадницю. Щоб угамувати душевний біль, оточив себе юрбою прихильниць. А був тоді в зеніті слави. Отримував $12 тис. — тепер майже $192 тис. — за виставу й одразу ж їх тринькав. Скуповував діаманти та предмети мистецтва, замовляв по 10 костюмів і пар туфель. Та щастя не мав.

У серпні 1918-го друзі познайомили його з 24-річною Дороті Бенджамін. Скромна й тиха, вихована у суворих пуританських традиціях, була зовсім не схожа на його коханок — співачок і аристократок.

— Ти станеш моєю дружиною, Дороті? — запитав він у неї невдовзі.

— Стану, якщо батько дозволить.

Старий Бенджамін, адвокат нью-йоркської судової палати, не любив доньку і мріяв якнайшвидше видати її заміж. Але шлюб із Карузо видавався йому сумнівним. Він знав, що Енріко багатій, але й марнотратник. Тож побоювався, що колись той розтринькає свої гроші, й донька повернеться до батьківського дому без копійки. Урешті сказав, що погодиться на шлюб, якщо після заручин Енріко дасть нареченій півмільйона доларів готівкою.

— Я ніколи не насмілилася би попросити в Енріко грошей, — згадувала Дороті, — а якби зважилася на таке, він не захотів би зі мною одружуватися. Отож я зателефонувала йому і сказала, що вийду за нього сьогодні ж.

Дороті купила в кредит синю сатинову сукню й маленький капелюшок та пішла з дому. 20 серпня взяли шлюб у церкві. Перед весіллям Карузо сказав нареченій:

— Ти ніколи не розмовлятимеш зі сторонніми чоловіками, якщо мене немає поруч. Зрад не стерплю — їх я зазнав досить.

— Я легко пристала на це, — згадувала Дороті. — Ладна була зробити для Енріко будь-що. Я звикла коритися.

Того ж дня батько позбавив Дороті спадщини. Відправив доньці лише валізку, у якій було кілька книжок, фотографії, дві старі сукні й ношене зимове пальто. Карузо викинув усе це на смітник. Потім посадив Дороті в машину й повіз до дорогого магазину хутра. Там запитав у дружини, що їй сподобалося. Та показала на коротку кротячу шубу, сподіваючись, що вона найдешевша.

— Так, гарна, — погодився співак і обернувся до продавця:

— Ми купуємо все.

Далі він замовив для Дороті 70 костюмів, 15 вечірніх суконь, 12 денних, вісім ділових костюмів, шість жакетів, чотири сукні для обіду, 12 піжам. Наповнив велику скриньку для прикрас комплектами коштовностей.

— Дружина Карузо має виглядати, як королева, — говорив, коли Дороті пробувала заперечувати.

Якось під час його гастролей в Атланті подружжя вечеряло в товаристві давніх друзів Енріко. Серед незнайомих людей Дороті почувалася незатишно. Та зрештою розслабилася і навіть погодилася потанцювати з одним із чоловікових приятелів. Карузо, який увесь вечір танцював з іншими жінками, дочекався, доки Дороті повернеться до столу, й велів їй їхати до готелю.

— Навіщо ти танцюєш із цим товстуном? — напався там на неї.

— Але то твій найкращий друг, — відповіла Дороті.

Енріко ще більше розгнівався. Зрештою жінка розплакалася. Співак розгубився:

— Що я тобі наговорив? Що я накоїв? Ой, погано, що ти плачеш через мене, — метався по кімнаті, товкся головою об стіну й говорив раз за разом: — Вибач, Доро, мені так жаль.

Кілька місяців потому Карузо зітхнув і сказав дружині:

— Хочу, щоб ти стала товста і щоб ніхто на тебе не витріщався.

У грудні 1919-го Дороті народила доньку. Перебравши сотні імен, Карузо вибрав Ґлорія — "слава".

— Вона стане вінцем моєї слави, — казав співак.

Дороті й Енріко прожили разом три роки. З них близько 12 місяців Карузо провів на гастролях. Їдучи в турне, брав із дружини клятву бути вірною і дбати про дитину. А ще — двічі на день писати йому листи й щодня надсилати телеграми.

На початку 1921-го у співака виявили плеврит. Хвороба розвинулася через пристрасть до сигар. Енріко мучили головні болі, йому було важко співати. А під час чергового виступу в нього пішла горлом кров. Під час операції, намагаючись вилікувати запалення, лікарі видалили йому ребро. Це означало, що Карузо ніколи більше не зможе співати. Відчуваючи близьку смерть, 48-річний Енріко попросив дружину відвезти його на батьківщину, до Неаполя. Там його не стало 2 серпня 1921-го.

Дороті згодом кілька разів виходила заміж, але ці шлюби розпадалися. Померла 1955-го.

— То були три роки безмежного щастя, — казала вона про життя з Карузо. — Вони вартують трьох життів.

1873, 24 лютого — Енріко Карузо народився в італійському місті Неаполь у родині робітника. 1882-го починає співати в хорі церкви Сан-Джованьєлло

1895, 15 березня — дебютує у Неаполі як оперний виконавець. Через два роки знайомиться з оперною співачкою Адою Джаккетті. Вона народила від нього 1898-го й 1904 року синів Родольфо й Енріко

1900, 1902 — виступає на сценах міланського театру "Ла Скала" й лондонського "Ковент Ґарден"

1903–1920 — провідний соліст "Метрополітен-опера" у Нью-Йорку

1921, 2 серпня — помер у Неаполі. Похований у спеціально збудованій каплиці на цвинтарі П'янто

×