Остання любов збиралась віддати йому все своє майно
"Всякий домагається того, що вважає щастям. Пристрасне бажання — все одно, що хвороба, і цілком природно, що люди шукають засобів задовольнити його. Я страшно страждаю. Предмет моїх бажань щохвилини вислизає від мене. Ви набагато досвідченіші за мене. У вас менш дівочої чистоти, ніж в мені. Ви прекрасно знайомі з інтригами і пристрастями! Якщо відмовитеся бути моєю, то навіки втратите мене", — пише 1696 року письменник Джонатан Свіфт сестрі університетського товариша Джені Ворінг з ірландського міста Дубліна. Кохає і називає її Варін.
Після закінчення навчання бачаться рідко. Він отримує сан англіканського священика і парафію в місті Кілрут на північному сході Ірландії. Пише і друкує в журналах оповідання. Випадково зустрічаються на вулиці в Кілруті. Джонатан пропонує одружитися, Варін відмовляє. Має успадковані гроші й цікавиться лише розвагами. Пише їй листа та їде до іншого міста, де служить у церкві.
За чотири роки отримує посаду капелана графа Берклі в Дубліні. Починає заробляти більше. Варін дізнається про це і пише листа, у якому цікавиться його почуттями до неї.
"Я хотів би знати, як ваше здоров'я, чи покращилось воно після того, як лікарі радили вам не вступати в шлюб, так як шлюбне життя загрожує вам великою небезпекою? — відписує Джонатан. — Чи ви про це думаєте тепер інакше? Чи любите ви мене так, щоб догоджати моїм бажанням, вести такий же спосіб життя, як і я? Чи зумієте володіти своїми пристрастями, підтримувати в собі завжди хороший настрій, ласками і ніжними словами пом'якшувати печаль — взагалі втішати і розважати людину, яка серйозно дивиться на життя і глибоко захоплюється ним?"
Жінка більше не пише. Свіфт їде до Лондона і влаштовується секретарем у відставного дипломата Вільяма Темпла. У того живе прийомна донька Естер Джонсон. Письменник закохується в неї і називає Стеллою — з латини означає "зірка". Вона на 14 років молодша.
"Волосся її чорніше за перо ворона, а кожна риса обличчя — втілена досконалість", — описує Стеллу у своєму щоденнику.
Після смерті господаря, вмовляє її переїхати до ірландського містечка Ларакорі, де знаходить собі парафію. Та погоджується на переїзд, але живе окремо від Свіфта разом із подругою Ребеккою Дінглі. Остання завжди перебуває в кімнаті, коли Джонатан приходить до Стелли. Тут у неї з'являється шанувальник. Відвідує дівчину, коли Джонатан їде у справах до Лондона. Якось той незнайомець пише письменнику листа, в якому питає, чи не збираються Джонатан і Стелла одружуватись.
"Якби мої матеріальні статки і здоров'я дозволяли думати про шлюб, то я, звісно, з усіх жінок на світі зупинився б на тому виборі, який зробили ви. Я ніколи не зустрічав людини, яку цінував би так високо, як її", — відповідає Свіфт.
Дає згоду на їхній шлюб. Але наречений в останній момент відмовляється. Тоді Джонатан сам таємно одружується зі Стеллою.
"О, що б я дала, аби дізнатися, як ви почуваєте себе в цей момент! Моя доля і так занадто важка. Ще важче, коли вас немає. До чого ж ще ці муки невідомості", — пише своєму домашньому вчителю Джонатану Свіфту учениця Естер Ваномері.
Вона — донька мера Дубліна. Цікавиться літературою та політикою. Для розширення її загальноосвітніх знань наймають Свіфта. Він називає її Ванессою.
"Ванессі менш як 20, поетові майже 45. Він літній, підсліпуватий. В останньому книги винуваті", — описує в автобіографічній поемі "Каденус і Ванесса" свій роман із дівчиною.
Через кохання до вчителя вона двічі відмовляє чоловікам, які приходять свататись. Потім дізнається про його таємний шлюб. Пише до Стелли і просить пояснити, чи це — правда.
"Ми з настоятелем пов'язані шлюбом. Я сильно обурена, що Джонатан дав іншій жінці права на себе", — відписує та. Лист від Ванесси показує Свіфту. Коли він читає, то переживає сильний напад люті.
Їде в абатство Марлі неподалік Дубліна. Там живе і доглядає за деревами Ванесса. Коли заходить до її будинку, то розлючене обличчя Джонатана наводить такий жах, що вона ледь вимовляє запрошення сісти. У відповідь, він жбурляє на стіл її лист до Стелли і вибігає з дому.
"Це був її смертний вирок, — згадував англійський письменник Вальтер Скотт. — Вона не встояла, коли впали давні, але все ще виплекані нею надії, які давно наповнювали її серце. Той, заради кого вона їх плекала, обрушив на неї всю силу свого гніву. Вона не довго прожила після цієї останньої зустрічі".
Ванесса помирає через три місяці від туберкульозу. Перед цим змінює свій заповіт — замість Свіфта, переписує все майно на філософа Джорджа Берклі. Дівчину ховають у церкві Сент-Ендрю в Дубліні. Через п'ять років після смерті Ванесси помирає Стелла. Джонатан Свіфт пережив її на 17 років.
65 листів Джонатана Свіфта до його коханої містить збірка "Щоденник для Стелли", написаних з 1710-го по 1713 рік
1667, 30 листопада — Джонатан Свіфт народився в ірландському місті Дубліні в сім'ї судового чиновника. Рано втратив батьків і ріс у дядька Ґодвіна Свіфта.
1682 — вступає до Триніті-коледжу Дублінського університету. Здобуває ступінь бакалавра мистецтв.
1688 — через громадянську війну в Ірландії переїжджає в Лондон. Працює секретарем.
1694 — складає іспити на звання магістра богослов'я в Оксфорді та отримує англіканський духовний сан. Призначається священиком у селище Кілрут на півночі Ірландії. За кілька місяців каже, що втомився і повертається працювати секретарем.
1700 — після смерті дипломата, у якого працював, служить у кількох парафіях на сході Ірландії та в соборі Святого Патрика в Дубліні.
1724 — видає анонімний памфлет "Листи сукнороба", в якому закликає ірландців не купувати англійські товари. Влада обіцяє премію тому, хто назве ім'я автора памфлету. Англія змушена зменшити податки.
1738 — переживає психічний розлад. За ним слідкують, щоб не наклав на себе руки.
1745, 19 жовтня — Джонатан Свіфт помер. Похований у соборі Святого Патрика в Дубліні поряд зі своєю коханою Стеллою. Більша частина грошей, за заповітом, пішла на організацію лікарні для психічнохворих.
Гулівера спародіював із Робінзона Крузо
Разом із друзями Джонатан Свіфт збирає клуб, у якому пародіюють літературні твори. Тоді були популярні романи про подорожі. Свіфт придумує сюжет "Мандрів Гулівера" — пародія на "Пригоди Робінзона Крузо" Даніеля Дефо.
Головний герой — лікар Лемюель Гуллівер потрапляє до країни ліліпутів та країни розумних коней. Описуючи їх, автор показує вади британського суспільства. 1726-го рукопис підкидають на поріг дублінському видавцеві Бенджаміну Мотту. Перші два томи "Мандрів" без зазначення автора виходять того ж року.
"Днів 10 тому тут була опублікована книга подорожей якогось Гуллівера. Про неї все місто з тих пір тільки й говорить, — пише Джонатану Свіфту його друг Джон Грей. — Перший тираж розпродали за тиждень. Всім вона надзвичайно подобається. Читають її всюди, від малого до великого, від кабінету міністрів до дитячої кімнати. Політики всі як один згодні, що наклепницьких вигадок там немає, але що сатира на людське суспільство надто сувора".
Протягом наступного року видають всі чотири томи, підписані автором. Видавець викидає з рукопису фрагменти, що можуть обурити монарших осіб та прибирає розповідь про конкурси ліліпутів на посади. У Франції весь перший наклад розкупили за місяць.
2 
35413
Коментарі