— Українці так шанують святого Миколая, що в календарі два дні йому присвячують — у грудні й травні. Ну, то так і кажуть: Микола Теплий і Микола Холодний, — розповідає киянка 68-річна Марія Абрамова. Родом із міста Зіньків на Полтавщині.
22 травня православні й греко-католики відзначають Перенесення мощей святителя Миколая. Вони були у місті Мира Лікійська — тепер місто Демре в Туреччині. У ХІ столітті турки грабували і нищили православні храми. Віряни вирішили врятувати рештки святого і вивезли до міста Барі — тепер Італія. Зберігаються там і донині.
За церковними переказами, жив святий Миколай на межі III–IV століть. Був родом із міста Патарі — тепер околиці селища Гелеміш у Туреччині. Увесь спадок батьків роздав бідним і нужденним. Служив єпископом у Мирі. За часів імператора Діоклетіана його переслідували за віру й ув'язнили. Вийшов на волю після зміни правителя. Прославився благодійністю, яку творив таємно, без подяки. Допомагав вдовам, сиротам, хворим, немічним і нужденним. Давав гроші студентам і дослідникам. Помер 343-го.
У народі вважають, що день Святого Миколая ділить рік на два півріччя: тепле й холодне, літо та зиму.
Цей прадавній за походженням поділ календаря закріплений в українських прислів'ях: "У кожнім році два Миколи: до першого не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніколи", "Один Миколай з травою, а другий з морозами".
— Від Теплого Миколая остаточно минає загроза похолодання й заморозків, — каже Марія Абрамова. — Колись старі люди говорили, що до Миколи не сій гречки, не стрижи овечки, бо обидвоє ще можуть померзнути. А ще вірили, до цього дня треба хазяйці закінчити садити город, бо "зав'язі не буде".
На Слобожанщині святого Миколая шанували як покровителя коней, тому до нього зверталися із проханням "святий Миколай коней випасай". Перед вигоном коней на першу пашу, священик урочисто кропив їх свяченою водою, а господарі мали проїхатися верхи — "щоб нечиста сила коней не мучила".
У давнину в Україні була традиція цього дня влаштовувати кінські перегони і всією громадою справляти "мікільщину" — спільні обіди за здоров'я людей і худоби. Звідси лишилася до нашого часу й приповідка: "Понаставлено, як мисок на мікольщині".
— До святого Миколая звертаються у разі важких моментів у житті, і він всім допомагає, — каже 38-річна Олена Хома, служителька в храмі Преображення Господнього села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області. Вона родом з Авдіївки на Донеччині. — За те його люблять і в кожному храмі є ікона цього святого. Називають ще Миколаєм Мирлікійським. Шанують як примирителя ворогуючих, захисника подорожніх, невинно засуджених та як охоронця від раптової смерті.
Своїм покровителем святого Миколая вважають діти та пекарі. Вірять, що молитва до Миколая допомагає перемогти страшні недуги й невиліковні хвороби. Материнська молитва перед іконою цього святого оберігає дітей від всіх напастей.
— Ікони святого Миколая вишивають, роблять із соломки і бурштину, малюють на камені й витискають на шкірі, — розповідає Олена Хома. — Миколая літнього зображують без шапки, а зимового із головним убором на голові.
Протоієрей київської парафії святого Миколи Набережного 33-річний Андрій Хімяк пояснює зображення на іконах святого Миколи угодника різними традиціями.
— У ІV столітті, за життя святителя Миколая, архієреї носили тільки хрест на грудях. Митру і панагію (образ Богоматері, Спасителя, Трійці або святих круглої форми, яку носять архієреї на грудях — ГПУ) додали до атрибутів у V столітті. Тому давні зображення Миколая — без митри, а пізніші — з нею.
Зображення Миколая-чудотворця, нанесене на сушену рибу, возили із собою чумаки. Найчастіше малювали на камбалі. Шанували таку ікону як оберіг від негараздів, які чатували на них дорогою до Криму. Зразки таких ікон зберігаються у Російському етнографічному музеї в Санкт-Петербурзі. Туди їх передав з Полтави 1906-го український етнограф Іван Зарецький.
Запорізькі козаки обов'язково брали ікону Миколая Мирлікійсього з собою в далеку дорогу морем. Вірили, що він опікується моряками. Образ мав бути у кожній чайці. Вважали, що він допомагає протистояти морській стихії. Під час бурі й шторму до нього зверталися з молитвою про спасіння й давали обітницю. Вона полягала в клятві суворо дотримуватися миколаївських свят, поставити на честь Чудотворця хрест, придбати або оздобити ікону Миколая й передати її до церкви. Люди вірили, що є Морський Миколай, який керує кораблями, та Мокрий Миколай, який впливає на річки й моря.
— У нас удома була старовинна ікона святого Миколая. Як не було дощу весною, то брали її та йшли люди ходою за межі села. Просили, молили його допомогти — і йшов дощ, — розповідає 76-річна Марія Іващук із села Городок Ружинського району на Житомирщині. — Як суне велика чорна хмара і видно, що для всього села буде біда, позриває дахи, розвіє скирди сіна, то виходили з іконою святого Миколая назустріч цій грозі, й вона проходила стороною. Могла відвести епідемію.
Раніше вважали, що обливання водою на Теплого Миколая має обов'язково гарантувати теплі й життєдайні дощі протягом всього літа. Найбільше намагалися облити дівчат і жінок. Була така прикмета, якщо жінка вперто уникає обливання цього дня — вона відьма, яка краде дощ і насилає посуху.
На Миколая Теплого треба було обливати водою священика. Якщо він купався у річці цього дня, то це мало забезпечити рясні літні дощі й гарний урожай. Якщо ж влітку довго тривала посуха, то казали, що "на Миколи батюшка в грішного в дворі святив криницю".
Ікона притиснула злодія до стіни
— Якось пливли чоловік і жінка із маленькою дитиною в Київ до храму на службу святому Миколаю. Мати заснула й упустила дитя в річку й воно потонуло, — переповідає старовинну легенду Марія Абрамова. — Вони почали молитися до Чудотворця і коли зайшли до храму, там в алтарі лежала їхня дитинка. Вся мокра, але жива. От з тих пір став цей храм називатися Миколи Мокрого.
Допомагає Миколай тільки тим, хто чистий серцем і думками добрий. Інших може покарати. Якось до київської церкви на Подолі пробрався злодій. Велика храмова ікона Миколая Мирлікійського зірвалася з кріплення і притисла чоловіка до стіни. На ранок люди зайшли до церкви й побачили покараного злодія. З того часу храм називається Миколи Притиски.
1 
1
Коментарі