Ексклюзиви
Пʼятниця, 09 листопада 2007 14:56

Діжу не можна нікому позичати

  Коровайниці із селища Олишівка неподалік Чернігова носять діжу і приспівують, щоб весільний хліб удався, 1980 рік
Коровайниці із селища Олишівка неподалік Чернігова носять діжу і приспівують, щоб весільний хліб удався, 1980 рік

Весільний хліб — коровай — розчиняли в діжі. Робили це легкі на руку жінки, які щасливо жили в першому шлюбі й мали дітей. Коровайниць збиралася парна кількість — щоб молоді жили в парі.

На діжі навхрест ліпили чотири свічі й із піснями вимішували тісто. Носили по хаті, піднімали над головою й підкидали до стелі, вдаряли об сволок — "щоб коровай високим і гарним удався".

Розплітаючи косу, молоду садовили на діжу, прикриту вивернутим кожухом. На ній і робили жіночу зачіску. Вірили, якщо на діжку сідає "нечесна" наречена — яка не дотримала цноти до весілля — то в неї сім років не буде рости хліб, плодитися худоба й не житимуть діти.

Найкращою вважалася діжа, зроблена за один день із сосни, враженої блискавкою. Бондаря просили зробити її якнайшвидше, щоб хліб у ній швидко піднімався.

— Як ідеш до майстра і заказуєш, шоб ізробів вуон тобіє дієжу, — розповідає 87-річна Марта Шевель із села Стечанка Чорнобильського району Київської області. — Дак вуон: "Зроблю, як буде мієсаць на пудповня. Дак ти в нієй будеш всю жість пієкті і будеш дякувать". Бо треба дієжу робіть на пудповня мієсаця, шоб був же круглий мієсаць, дак вельми буде смашний хлієб удаватса в туй дієжі. Дак мо" і правда. Бо такий вже смашний хлієб пієкла, такий смашний.

Хазяйки пильнували, щоб у діжі була парна кількість клепок — дощечок, із яких її збирали. Якщо ж непарна — то це вже діжун. У такому хліб буде невдалий і несмачний, тож до нього часто доставляли ще одну клепку. Приказка про її брак у голові — пішла звідси.

До діжі ставилися як до живої істоти, що має свої примхи. Вона привчена до тепла, не любить галасу, її не можна бити й ставити на землю. Щоб тісто не випливало, під неї клали шубу або інший жіночий одяг, а зверху — чоловічий, наприклад шапку.

Діжу пильнували від поганого ока й ніколи нікому не позичали — боялися, що достаток полишить родину. Якщо ж її зурочили, то виправити можна було, обернувши догори дном на порозі хати й заткнувши в неї ножа.

Раз на рік, у Чистий четвер перед Великоднем, діжа мала відпочивати. На Поліссі хазяйка ретельно мила її та вишкрібала. При цьому примовляла: "Діжа, діжа! Треба тобі віхтя і ножа". Накривали її рушником, підперізували червоною крайкою, зверху клали хліб, сіль і гроші. Уважалося, що "діжа йде на сповідь" або "на базар торгувати". Виносили її надвір, ставили на воротах або на підвищенні. Тут і стояла до сходу сонця.

Під час входин у новий дім хазяїн заносив її, примовляючи: "Як у сій діжі повно хліба, дай, Господи, шоб так повно було у сій хаті!". Вважалося, що діжка може оберегти від пожежі й навіть здатна відвести градову хмару.

Стояла вона зазвичай на покуті під образами.

Зараз ви читаєте новину «Діжу не можна нікому позичати». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода