— Справжній Новий рік припадає на Семена Стовпника, — каже 71-річна Тамара Негода з міста Зіньків на Полтавщині. — Тоді вже урожай зібрали, все перестає цвісти та рости. Вечори довгі, ночі холодні. Всьо — літо закінчилося.
14 вересня православна церква починає нове річне коло богослужінь. До ХІV ст. люди відзначали Новий рік саме цього дня. Потім українські землі увійшли до Королівства Литовського і дату відповідно до юліанського календаря перенесли на 1 вересня. 1700-го Петро І наказав святкувати початок нового року 1 січня. Його розпорядження почали виконувати на Лівобережній Україні, яка входила до складу Російської імперії.
За церковною традицією, на 14 вересня припадає вшанування преподобного Симеона Стовпника. Він жив у VІ ст. у Каппадокії — нині територія Туреччини. Уславився тим, що 47 років простояв на стовпі, молився та постив. Українці за усталеною звичкою преподобного називали Семеном.
— Люди примітили, що на Семена немає на вулиці горобців, які ото завжди крутяться по подвір'ю, — розповідає Тамара Негода. — Це тому, що вони в цей час більше літають полями, де зерно розсипане. Але старі люде кажуть, що пташки цього дня ховаються в лісі або очереті, бо чорт ловить їх міркою. А Семен усе, що понад мірку, то залишає на розвод — випускає у світ. Розподіляє, кому з горобців у яких селах зимовать, до якого хазяїна під стріху забитися, бо відає всіма птахами на світі.
Семена вважали ще покровителем комах. На Полтавщині вірили, що цього дня можна позбутися бліх, мух і тарганів у хаті. Для цього купували нового віника або робили його із бузини чи полину, які на Трійцю клали на вікно. Найменший або найстарший у родині замітав. Особливо ретельно по кутках, не пропускаючи жодної шпарини. Робити це треба було дуже серйозно й мовчки. Борони Боже, щоб засміявся. Потім треба було вийти на двір і голосно гукнути: "Киша, мухи, до Степухи, а ви, блохи, до Явдохи". Тим віником забороняли ще раз користуватися, його треба було викинути на смітник або посікти.
— Кажуть, хто цього дня збиратиме насіння різних овочів, у того воно найкраще навесні зійде. Матимуть хороші врожаї, — говорить 59-річна Катерина Жмурко, сусідка Тамари Негоди. — Ще цього дня можна сіяти озимину, теж добре вродить. А так, більше по хазяйству нічого краще не робити.
Вважають, що від Семенового дня перестає рости трава. Тому жінки востаннє в році збирали в лісі зілля. Особливо помічним було заготовлене цього дня те, що захищало від відьом і зурочень.
У селі Глинськ Роменського району на Сумщині дівчата ходили "трусити груші на вербі" на Семена. Одна хитала вербу, а подруга її питала: "Що ти трусиш?" "Груші!" — відповідала та. "То не груші, то хлоп'ячі душі!" — сміялися. Потім із натрушених із верби шишечок і листя готували чай. Ним напували хлопців, щоб вірно кохали.
Після Семена розпочинали вечорами ходити селами старости — відкривався великий весільний сезон, який тривав до початку різдвяного посту — 28 листопада. Із Семена припинялися молодіжні гуляння на вулиці й розпочиналися вечорниці.
До Семенового дня намагалися залагодити всі справи, що було відгомоном старовинних новорічних традицій — прагнення неодмінно до Нового року розрахуватися з боргами й закінчити важливу роботу. Колись угоди між господарями і найманими робітниками укладали терміном до 1 вересня. Чумаки, які ходили в Крим по сіль і рибу, саме до цього дня поспішали повернутися додому.
14 вересня починалося "бабине літо". Спостерігали, якщо перший цей день теплий і погожий, то чекати довгої і теплої осені.
— Оце вже з середини вересня починає рано темніти, і я ще пам'ятаю, як у хаті освітлювали лучинкою. Бо ж лампочки нам почіпляли тільки 1970 року, — розповідає 55-річна Галина Гаврилович із села Бродниця Зарічненського району Рівненської області. — А потім ще в 1990-х постійно електрику відключали, то теж по тому прадідівському способу підсвічували собі — лучинку на припічок положили та люфту (заслінку. — ГПУ) відтягнули і підпалювали її. Горіла і світила.
Лучина або скіпка — тонка тріска, відколота вздовж волокон деревини. Робили її з осмолу — смолянистого пенька сосни, щоб давала якомога більше світла.
— У буденні дні завжди палили лучиною. Кєрасінові лампи ставили тільки на Різдво, бо кєрасін берегли, дорогий був, — додає 87-річна Олена Далідон із цього ж села. — І жінки, і дівчата ввечері й зрана шили, ткали, пряли та вишивали при лучині.
Жителі сучасного Зарічнянського району на Рівненщині на Семена "женили комина". Ввечері вся сім'я збиралася за святково накритим столом. Господиня підперізувала комина над піччю новим рушником, а молодь прибирала його квітами. Господар випивав чарку горілки і примовляв: "Дай Боже, охоту раненько вставати, та щоб світло було працювати. Дай Боже, щоб нашому роду не було переводу". Дівчата співали весільну пісню женихові — хатньому комину:
Ми ж тебе квітами убирали,
Барвінчиком, рутой оперезали.
Праця наша дівка гарненька,
Полюбити Комина раденька
Ми ж тебе будемо женити,
Горілочку, пиво, мед пити.
Світи ж, Коминочку, ясненько,
Побуждай людей раненько,
Шити, прясти, ткати молодим,
А подарочки збирати старим.
Ремісники від Семена теж мусили працювати вранці та вечері при штучному світлі — при скіпках, а пізніше — при свічках. Напередодні Семенового дня вони збиралися у шинках "засиджувати вечори", пригощаючи один одного горілкою. Робили це для того, щоб увесь рік не бути ледащими. Вважалося, якщо не "засидіти вечори" на Семена, то можна і не братися увечері до роботи — будеш дрімати. І навпаки, як "засидиш вечори", то потім можеш хоч і всю ніч прясти чи майструвати.
Базарні торговці танцювали навколо будяка
У ніч напередодні Семена по містах справляли "Свято свічки". На площі встановлювали деревце калини чи горобини з гронами ягід, прибирали стрічками, намистом і квітами. Прикріплювали свічки з воску і влаштовували гуляння біля нього.
У Києві робили "оновлення вогню". Ввечері гасили все, що горіло, крім лампадок біля образів. Зі сходом сонця тертям добували з дерева новий вогонь, а ввечері починалося гуляння з піснями й танцями. Найгучніше святкували на Житньому базарі. Торговки прикрашали великого будяка і навкруги нього танцювали під музику й співи.
Київські ремісники-цеховики відзначали Семена окремо. Цього дня приймали до гурту підмайстрів, пригощали їх випивкою й закускою. Відтоді вони входили до колективу майстрів.
8 
35413
Коментарі