До Полтави на святкування 200-річчя перемоги над шведами влітку 1909-го прибув імператор Микола II. Обабіч вулиць, якими він мав проїхати за заздалегідь визначеним маршрутом, поставили святково вбраних городян. Цар виявив бажання оглянути нову споруду Полтавського земства, зведену в українському стилі за рік до того. Затримав погляд на гербах повітів Полтавщини, якими був оздоблений фасад. Уважно читав написи під ними.

— Стиль дома исполнен как бы для прославления малороссов и их истории, что крайне недопустимо и вредно для государства, — резюмував імператор.

У Російській імперії земства — виборні органи місцевого самоврядування — відповідали за освіту, охорону здоров"я, будівництво доріг та життя губернії загалом. Раз на рік відбувалися з"їзди губернських депутатів.

У Полтаві наприкінці ХІХ ст. старий будинок губернського земства став затісним. Тож під кінець 1902 року там затвердили представлений земським архітектором Олександром Ширшовим проект будинку у стилі французького ренесансу. Невдовзі той розсварився зі своїм начальством і пішов зі служби. Тоді з Києва запросили модного в ті часі академіка архітектури Володимира Ніколаєва. Навесні 1903-го проект Ширшова з декорацією переднього фасаду Ніколаєва — у французькому стилі — земці показали авторитетному художникові Сергію Васильківському.

— Що ви робите? — обурився той. — Ви представники однієї з типових українських губерній. У ваших руках гроші, ви хочете будувати дім, який повинен обслужувати народні потреби — і що ж ви будуєте? Хіба се ратуша, та ще й українська ратуша? Се ж клуб, "загородній ресторан" — усе, шо ви хочете, тільки не ратуша. Навіщо ж будувати таку річ, подивившись на котру, ніхто не скаже, що воно таке? А де ж ви діли історію України, її художню творчість, яку іменно тут, на широкому масштабі, і можна було б проявити у повній силі?

Тим часом робітники розібрали старий земський будинок, вирили котлован під фундамент і звели стіни до підвіконь першого поверху. Але на початку літа 1903-го будівництво призупинили. На сторінках місцевої газети "Полтавский вестник" розгортається обговорення проекту. У червні в газеті "Полтавский вестник" один із дописувачів радить оформити фасад "у стилі південноруської творчості". На це чорносотенна газета "Киевлянин" поглузувала, що знаний лише один зразок українського архітектурного стилю — солом"яний курінь на баштані.

Та керівників Полтавського губернського земства ідея зацікавила. До художника з Миргорода Опанаса Сластьона, який також гаряче відстоював у пресі український стиль земства, через газету "Полтавский вестник" звертається голова будівельної комісії земської управи. Повідомляє, що на 23 червня призначено засідання комісії, яка розглядатиме проекти фасаду земського будинку. І просить, щоб представили "до того часу в губернську управу свої накреслення і конкретно виразили в них симпатичну ідею, так гаряче Вами підтримувану". Сластьон відписує: "Я бачив у Харкові, в одного талановитого художника-архітектора, приготовлений до 23 червня цілий складний проект в південноруському стилі".

Стиль дома исполнен как бы для прославления малороссов

Архітектором цим був 30-річний Василь Кричевський. У стислі строки він створює ескіз оформлення фасаду й подає на конкурс у Полтаві. Крім нього, розглядають іще сім проектів. "Горлаті люди були проти проекту в українському стилі, але коли пішло на критику і спор, то я побачив, що дехто вагається сюди й туди, — писав у листі до письменника Бориса Грінченка через три дні після конкурсу Опанас Сластьон. — Даючи свої пояснення, я почав гаряче боронить проект пана Кричевського, і після трьох годин колотнечі назначили голосування. На велике чудо вийшло, що 8 голосів були за проект і тільки 2 проти єго!"

Дах будинку мав бути високим, як у класичних українських хатах, і критим полив"яною зелено-блакитною черепицею. Для зовнішніх стін потрібна була спеціальна облицювальна цегла з оздобленням кольоровими візерунками. У Російській імперії не виготовляли ні такої черепиці, ані цегли. Везти ж із-за кордону було надто дорого. Проблему допоміг вирішити кераміст Петро Ваулін, що працював викладачем Миргородської художньо-промислової школи. Під його керівництвом в Опішному для земського будинку виготовили 24 458 полив"яних плиток для інтер"єрів, 15 майолікових (глазурованих) гербів повітів Полтавщини, які розмістили на фасаді, а також 12 майолікових панно. Майстри черепичного заводу в Малих Будищах виготовили 70 тис. черепиці. Колишні вихованці Миргородської художньо-промислової школи в Опішному відлили 39 тис. плиток білого, синього і зеленого кольорів для сіней, вестибюля і зали для загальних засідань.

Земський будинок у Полтаві освятили 14 жовтня 1908 року, на Покрову. "Всередині будинку немає одного місця на стіні, на стелі — де б не красувався чудовий український орнамент, намальований або вирізаний, — захоплювався дописувач тогочасного часопису "Рідний край" після відкриття споруди. — Все, що тілько є в тому будинкові, — починаючи від дробних річей, якоїсь малої мисочки, і до самих найбільших, — має на собі виразну ознаку українського мистецтва".

— Дім, як грім! — вигукнув художник Сергій Васильківський, що брав участь у його оздобленні.

Вісьмох рятівників музею німці живцем кинули у вогонь

Коли звели новий будинок Полтавського земства, на його третьому поверсі розмістили етнографічну та краєзнавчу експозиції. 1920-го в будівлі урочисто відкрили Центральний пролетарський музей Полтавщини.

Із перших днів після нападу Німеччини на Радянський Союз експонати музею почали вивозити на Схід — до Уфи, Красноярська, Свердловська, Тюмені. Те, що залишилося, розграбували чи знищили німці, які ввійшли до Полтави у вересні 1941 року. Меблями, скульптурами й картинами з музею прикрашали свої кімнати функціонери окупаційної влади, вивозили до Німеччини.

21 вересня 1943-го, коли до міста підступали радянські війська, 40 німецьких солдатів увірвалися до музею. Зали залили бензином і підпалили. За день 21-го і ніч на 22 вересня згоріли третій і другий поверхи. Наступного ранку ще один загін німців залив бензином і підпалив підвали. Температура була настільки високою, що потріскалися гранітні стіни фундаменту. Наступного дня до Полтави ввійшли радянські війська. Біля музею лежало вісім обгорілих трупів — шістьох чоловіків, молодої жінки та 10-річної дівчинки. Полтавці розповіли, що люди намагалися загасити пожежу. За це розлючені німці повкидали їх живцем у вогонь.

Відновлювали й реставрували будинок майже два десятиліття. При цьому внесли деякі зміни в оформлення фасадів та інтер"єрів. Високі дахи первісно були криті блакитно-зеленою полив"яною черепицею, у радянську добу — червоною. Сьогодні Полтавський краєзнавчий музей — один із найбільших в Україні.

×