— У Приазов'ї людей у голод рятувала тюлька, — каже 85-річна Варвара Юхимівна Деменко із села Качкарі Новоазовського району Донецької області. — Раз, пам'ятаю, мама зробила котлети з неї, а очі риб'ячі не перемололися і виглядають із котлет. Я говорю: "Мама, котлета на мене дивиться". Солону тюльку досі люблю — почистити її, на тарілку покришить цибулькi й помастити зверху маслiчком.
Нас у мами було четверо душ дітей, і всі вижили. Батько працював ковалем у колгоспі й отримував пайок — борошно кукурудзяне й олію. Мама робила з того борошна малай — корж кукурудзяний. А хліба ми не бачили. На старі гроші булка хліба коштувала 100 рублів. Якось у 1933-му в будинок до сусідів постукала жінка з дітьми. Не тутешняя, прийшла, видно, здалеку. Маленького вона тримала на руках, а дівчинку старшу — за руку. Просила шматочок хліба або картоплину для старшої, а для немовляти — хоч води ковток. Хазяйка заглянула, а дитинча те мертве. Старша дівчинка сказала, що малеча померла вже два дні тому. Мати цього не розуміла і продовжувала притискати до грудей — у неї помутився розум.
1 
1
Коментарі
4