Травневого вечора 1799 року кілька ченців підстерегли відставного капітана й композитора Артемія Веделя на київському Подолі й привели до Печерської лаври. 25 травня його передали комендантові міста Віґелю під арешт.
Незадовго до того в Києво-могилянській академії, де Ведель часто бував, знайшли книгу "Служба преподобному отцу нашему Нилу". А в ній на чистих сторінках, нібито рукою Веделя, були написані "нелепости" про те, що цар Павло І убив свою матір Катерину ІІ, та й самого Павла вб"ють. Так з"явилася справа N12 "О капитане сумасшедшем Веделе". 24 липня з Петербурга прийшов наказ: цар "повелеть соизволил: буде он Ведель выздоровел, взять его от отца, отослать в дом сумасшедших в Києве й держать без выпуску". Через два роки Павла справді вбили. Новий цар Олександр І доручив переглянути справу київського капітана. Однак Веделя знову визнали божевільними й залишили там, де він був. Звідти батько зміг його забрати лиш 1808-го, за кілька днів до смерті.
Лук"ян Ведельський (син згодом підписувався просто Ведель) був у Києві відомим різьб"ярем. Робив іконостаси, належав до іконописного цеху. Дім їхній, з городом і садом, стояв на розі сучасних вулиць Братської та Андріївської на Подолі. Його єдиний син Артемій побачив світ у квітні 1767-го. Коли виріс, батько віддає його вчитися до Києво-могилянської академії. Той закінчує там клас філософії. Стає солістом (тенором) і регентом хору, солістом-скрипалем і диригентом оркестру. Невдовзі його рекомендують московському генерал-губернатору Петрові Єропкіну як найкращого знавця церковної музики. Далі майже п"ять років служить у Москві капельмейстером. Звільняється сам — бо нібито захворів.
Був красивий собою — і "всегда избегал женскаго общества"
Тією хворобою була туга за вітчизною. Ведель-композитор двічі звертався до 136-го псалма:
Над ріками Вавілона,
Там сиділи ми і плакали, як Сіон спогадали.
На вербах його повішали ми арфи наші.
Там бо захотіли від нас слова пісні і радості
Ті, що в неволю нас забрали, знущались над нами:
"Нуте, заспівайте нам пісень сіонських!".
Як же нам пісень Господніх
На чужій землі співати?
Тарас Шевченко теж любив цей псалом.
Повернувшись до батьківського дому в Києві, знову керує хором Києво-могилянської академії. Знайомиться з корпусним генералом Андрієм Леванідовим. Той зі своєю капелою бував у монастирі Святої Катерини на Подолі — навпроти теперішнього пам"ятника гетьманові Сагайдачному. А потім ішов до відставного обер-ієромонаха імператорського флоту отця Євстафія, у якого збиралася добірна компанія меломанів. Коли Артемій Ведель там співав, "генерал был восхищен до небес", згадували очевидці. Він запрошує співака керувати полковою капелою й робить його своїм ад"ютантом. Відтоді починається й військова кар"єра Веделя.
Українські поміщики тоді часто тримали домашні капели. Замовляли для них музику й платили добре. Якось від одного з них, Дмитра Трощинського, Ведель одержав 300 рублів за два богослужебні твори. Для порівняння: старший сучасник Веделя, Григорій Сковорода, будучи регентом придворного хору в Петербурзі, отримував 20 рублів на рік, і то вважалось немало.
1796 року Леванідов стає намісником Харківським і Воронезьким і забирає Веделя із собою до Харкова. Там композитор керує намісницькими хором і оркестром, викладає музику та співи в Казенному училищі.
Восени того року царицю Катерину на російському престолі замінив її син Павло. Він не любив ані мистецтва, ані яскравих людей. Невдовзі Леванідов змушений був піти у відставку, всі хори та оркестри, що він плекав, ліквідували. Згодом і в церквах заборонили виконувати музику, що не стосувалася безпосередньо канонічної Служби Божої. Ведель подає у відставку. Іде з армії в чині капітана з правом носити мундир і наприкінці 1798-го знову повертається до Києва. Відчуває себе зі своєю музикою зайвим у всьому світі.
У січні наступного року він стає послушником Києво-Печерського монастиря. Але ненадовго, бо вважав, що "Бог не в церкві, а в серці". Між ним та монастирським начальством виникають непорозуміння, й він звідти йде. А потім була справа з "нелепостями" на чистих аркушах книжки і 9 років божевільні.
Чи був Ведель душевнохворим? Він просто гостро відчував недосконалість світу. І писав фантастичну музику. Багатьом здавалося, що він живе не так, як усі, як тоді казали — юродствує. Жити в Москві — не захотів. Був красивий собою — і "всегда избегал женскаго общества". Маючи досить грошей — роздавав їх, не зоставляючи собі нічого. Ну, і мав дар передбачення. А така людина лякає обивателів в усі часи.
Навіть його смерть здавалася незвичайною: він стояв і молився в батьківському садку — так і помер. Був день 14 липня 1808 року. На похорон зійшлося дуже багато людей. Хоч за дев"ять літ ув"язнення про людину могли й забути. Як сам він писав: "Доки линутиме час, доти я існуватиму, а доки тектимуть води, доти зникнення моє триватиме". Поховали його на Щекавицькому кладовищі. У 1930-х його зрівняли з землею.
1803 року "гамівний дім" на Подолі ліквідували. Той будинок мав серед киян таку лиху славу, що його потім 8 років не могли продати. Пацієнтів, серед них і Артемія Веделя, перевели до щойно створеної богадільні на території колишнього Кирилівського монастиря на Куренівці. Там уперше розділили хуліганів і душевнохворих. Для останніх створили спеціальне відділення на 25 душ. Утім, з палати їх не випускали, стояла задуха. Хоча відвідувачам туди дозволяли ходити. Сидів там зокрема юродивий-ясновидець, до якого київськї панночки бігали радитись, якого жениха з двох-трьох обрати.
З приходом радянської влади тут постала "Перша психоневралгічна лікарня ім. Шевченка". Із 1936 року вона одержала ім"я Павлова. Її теперішня адреса — вул. Фрунзе, 103.
Найповніше зібрання творів композитора видали торік
Після арешту Артемія Веделя царським указом заборонено було друкувати його твори. Заборона трималася до початку ХХ ст., а твори існували в списках майже два століття. В автографах збереглося лише 12 духовних концертів та одна неповна літургія. Списки не всі однакової якості — переписувачі помилялися або вносили зміни "від себе".
Найповніше зібрання творів композитора видано торік у серії "Бібліотека хору "Київ": 28 духовних концертів, дві літургії, Всенощна, Різдвяні, Великодні та Богородичні ірмоси, 20 окремих творів і список 25 ще не знайдених. Упорядники книги директор камерного хору "Київ" Микола Гобдич і Тетяна Гусарчук — мистецтвознавець, вивчає творчість Веделя вже тридцять літ. Крім того, випущено п"ять компакт-дисків духовної музики Артемія Веделя.
Популяризатором композитора був і Василь Кук — останній головнокомандувавч Української повстанської армії, що помер недавно. Він написав статтю про Веделя для енциклопедичного довідника "Києво-Могилянська академія в іменах".
2 
1
Коментарі
1