— Теплого Олексія, може, для когось і невеличкий присвяточок, а для пасічника — великий день, — каже 77-річний Іван Міняйлик із села Тридуби Кривоозерського району Миколаївської області. — Обов'язково вулики треба винести в садок й випустити бджолки на перший обліт. Ситою пригостити й святою водою покропити. Це і їхнє свято теж.
30 березня православні й греко-католики вшановують преподобного Олексія, чоловіка Божого. За церковними переказами, народився він у V ст. у Римі, в заможній родині. В перекладі з грецької Олексій — заступник, спаситель від недуг. Юнаком прийняв обітницю безкорисного служіння Богу. Але батьки наполягли, щоб їхній єдиний син одружився. Після заручин Олексій повернув нареченій перстень і таємно поплив до Едеси — тепер місто в Туреччині. Жив при церкві, вживав тільки воду і хліб.
Околицями пішов поголос про його святість. Тоді чоловік потайки повернувся до Риму. Батьки не впізнали Олексія, виділили йому як жебракові куток біля дверей і давали їсти. Перед смертю преподобний описав у листі своє життя й перепросив у нареченої. Біля його тіла відбувалися зцілення людей від багатьох недуг. До нього звертаються з молитвою про допомогу в скруті, нещасті й хворобах.
В Україні цей день називають Теплого Олексія. Його шанують як патрона пасічників і опікуна бджіл. До них здавна ставилися шанобливо, називали "божими мухами". Бджільництво сприймали як виконання Божої волі, справу, що рятує душу — "сродне Богу" заняття. Цим промислом можуть займатися лише високоморальні люди, які мають авторитет і велику повагу. Натомість у поганих, заздрісних бджоли ніколи не вестимуться.
— Серед знайомих пасічників жодного немає, хто б пив, розпусничав чи крав, — розповідає Іван Міняйлик. — Бджоли не терплять тих, хто матюкається або курить. У таких не тримаються. Бджільництво облагороджує, а спілкування з комахами навертає людину до розсудливості й спокою.
Із часів Київської Русі крадіжка бджіл вважається тяжким злочином і важким гріхом. Поцуплені рої рано чи пізно зведуться, переконані пасічники.
На Теплого Олексія бджолярі нікуди не йдуть із власної господи, аби "рої не втікали, щоб хазяїна трималися". Всіх гостей цього дня щедро пригощають медом.
— Якщо ти даєш, то і тобі Бог дасть, — переконаний Іван Міняйлик. — Сусідам роздаю по півлітрі, дітям і стареньким. Так колись мене вчили досвідчені, так я і роблю.
Ремесло пасічника традиційно пов'язувалося з таємними знаннями й магією. Щоб уберегти бджіл від зурочення та хвороб, на огорожі вішали червоні нитки, шматки яскравої тканини або головки часнику. У льоток — отвір у вулику — вставляли щучу голову.
На Поліссі й Гуцульщині ще донедавна посеред пасіки встановлювали стовп із кінським черепом. Дослідники вважали такий спосіб захисту бджіл пережитком архаїчного звичаю принесення тварин як пожертви духам-заступникам.
Вірили, що на кожній пасіці є свій дух-захисник. Допомагає власнику "глядіти бджоли". Пильнує, щоб рої не тікали, несли гарний узяток. Його можна виростити зі зміїного яйця або придбати на базарі з жбаном меду. По смерті бджоляра зникав і дух пасіки.
Вірування у "хазяїна пасіки" має прадавнє коріння. Пов'язане з уявленнями, що кожне місце на Землі має в паралельному світі свого господаря-покровителя. Шанобливе ставлення до нього, частування солодкою кашею є запорукою його опіки й допомоги у бджільництві.
У бджіл високоорганізований і складний спосіб життя. У народній культурі їх сприймали як мислячих істот.
— Бджоли завжди відчувають, який у мене настрій, — розповідає 58-річний Анатолій Темборський. Тримає пасіку в селі Мотижене Макарівського району на Київщині. — Я ще не дійшов до вуликів, але якщо настрій поганий — починають мене атакувати, гудіти, лізти під маску. А коли хороший, можу без маски й голими руками працювати — ніколи не заважатимуть.
За поліськими переказами, як Бог створив бджолу, сказав: "Буде дотуда жить, докуда буде світ існовать". Вважалося, коли зникнуть бджоли — настане кінець світу. З божественною природою цієї комахи пов'язане повір'я, що у вулики ніколи не б'є блискавка.
На Волині бджолу називали "божа мудрість". Вона має містичний зв'язок із потойбіччям, світом предків і богів. Вірили, що зі смертю пасічника комахи покидають пасіку та йдуть за хазяїном у "найкращий із світів".
Бджолу не можна вбивати, бо "то така душа, як і людська". Гріх казати, що вона здохла. Правильно — умерла.
При продажу бджіл їх ніколи не давали з рук у руки, а клали на землю за межами пасіки. Наприклад, на дорозі. Бувало, комахи сумували за господарем і рій міг повернутися до нього.
Теплого Олексія відзначають рибалки. Кажуть, риба тому "на руку не піде, хто не шанує святого Олексія". Тому цього дня утримувалися від роботи по господарству, статевих стосунків із жінками й сварок.
Якщо на Теплого Олексія південний вітер — буде тепле літо, дощ — на гарний медозбір. Вітер із півночі — літо чекай неврожайне і несприятливе для медозбору.
Хто побачить цього дня в небі лелеку, буде здоровий і щасливий протягом року. Якщо птах у гнізді сидить — людина хворітиме, якщо стоїть на одній нозі — болітимуть ноги.
Дівчата милися на роздоріжжі
На Київщині та Львівщині дівчата дізнавалися в пасічників, на яке дерево сів перший цього року рій бджіл. Листя з нього запарювали, вмивалися й воду виливали на дорогу під ноги худобі, яку гнали пастися. Вважали, що після цього обраний дівчиною хлопець обов'язково в неї закохається й одружиться.
На Закарпатській Гуцульщині дівчина рано-вранці йшла до криниці, набирала води, кидала до неї меду, ладану, солі й милася на роздоріжжі, примовляючи:
"Миюся, абим красна, як вода ясна,
Абим така солодка, як мед,
Абим така липка, як мед,
Аби тяглися хлопці за мнов.
Як пчоли без матки,
Так вони без мене".
На Житомирщині перед Олексієвим днем дівчата примовляли перед сном: "Теплий Олексій, конопельки посій! Дай, Боже, знати, с ким я буду в парі стояти". Вірили, що уві сні побачать свого судженого.
1 
1
Коментарі