— На Стріченнє зима сходиться із весною. Дивляться, хто кого переможе. Як сонечко світить і тепло, то вже весна братиме верх, — розповідає 57-річна Галина Гаврилович із села Бродниця Зарічненського району на Рівненщині.
15 лютого православні відзначають Господнє Стрітення — одне з 12 великих християнських свят. За переказом євангеліста Луки, Діва Марія та Святий Йосип принесли Ісуса до Єрусалимського храму на сороковий день після народження. На сходах їх зустрів старець Симеон, якому Святий Дух прорік зустріч із Христом Господнім. Той взяв немовля на руки, благословив і сповістив Богородиці про жертовний шлях її сина в ім'я спасіння всього людства. Цю подію вважають символічною зустріччю Старого й Нового Заповіту.
За народними переказами, в цей час весна у вигляді гарної та веселої дівчини у зеленій плахті та у вінку з квітів дорікає зимі — старій сивій бабі у латаному кожусі й подертій хустці: "Ах ти ж ледащицьо, нічого не заробила. Тільки проїла й протринькала все, що ми з літом набули".
У давнину цього дня відбувалися символічні бої. В них брали участь чоловіки, жінки, молодь і діти. Всі ділилися на дві партії. Одні умовно символізували літо й тепло, а другі — зиму й холод. Дивилися, хто переможе, і дізнавалися — буде потепління чи чекати ще морозів.
Збереглася традиція на Стрітення передбачати урожай. У ніч напередодні свята виставляють на двір миску із зерном. Якщо його вкриває іній, то в тому році добре родить збіжжя. Пасічники примічають, коли на Стрітення дощить, то й "мед буде щедро капати" у травні.
На Гуцульщині існувало повір'я, що ранком цього дня ведмідь виходить із барлога глянути на сонце. Якщо він у цей момент бачить свою тінь, то повертається назад і спить 40 днів до Теплого Олекси — 30 березня. Протягом цього часу ще тріщатимуть морози.
— Cвічки, освячені на Стрітення, ми називаємо громничними, — розповідає Галина Гаврилович. — Приносимо їх додому. Перш-на-перш що робимо — це і дітей, і геть дорослих ними обкурюємо. Проводимо навхрест над головою, підсмалюєм чуть-чуть волоссячко, щоб ніхто грому не боявся.
По всій Україні на Стрітення в церквах освячують свічки. У церковному Требнику є розділ "Чин благословення свіщ на Стрітення Господнє". Там зазначено, що робиться це у "здравіє душ і тілес". За прикметою, якщо на Стрітення в церкві дуже тріщать свічки, літо буде з грозами.
— Для громничної свічки беремо не одну, а дві або чотири — щоб було "до пари". Вибираємо в церкві не тоненькі, а великі й товстенькі, — додає Галина Сергіївна.
В інших селах Рівненщини підпалювали стрітенською свічкою волосся дітям — щоб вони не боялися вовків і їх не кусали комарі. Громничні свічки запалюють під час негоди — як надійний оберіг від блискавки й пожежі.
— Під час грози ставимо її в посудину із зерном. Запалюємо і виставляємо на вікно. Читаємо молитву й просимо Бога, коб відвів туй вогонь від хати, — ділиться досвідом 90-річна Палажка Селінга із села Старі Коні Зарічненського району на Рівненщині. — Хрестики випалюємо й зараз тою свічечкою над дверима — щоб хату не спалила громовиця.
У сусідніх селах Сварицевичі та Нобель Громницею або Громницями називають і саме свято Стрітення. Назва ця поширена у західних регіонах України. На Гуцульщині цей день називають днем Божої Матері Громничної.
У багатьох регіонах України перевагу надавали стрітенським свічкам, зробленим із воску власними руками. Їх качали на столі, вклавши всередину гніт із лляної нитки. Або виливали у спеціальні форми. Вважали, що зроблена власноруч свічка має надзвичайну здатність протягом року захищати того, хто її зробив, від усього злого, нещасть і негараздів. Такі свічки прикрашають різнокольоровими стрічками, лляними нитками, сухоцвітами, травами й штучними квітами. Зберігають на почесному місці поряд з іконами.
Громничну свічку застосовують у лікувальній магії зі спеціально посвяченими цього дня лляними нитками. У селі Клесів Сарненського району на Рівненщині існує звичай лікування запалення шкіри. Щоб позбутися так званої "рожі", хворе місце накривають червоною ганчіркою. З освячених на Стрітення ниток роблять дев'ять кульок. Їх по черзі спалюють на стрітенській свічці, примовляючи за кожним разом:
— Господи Боже!
Покажи свою силу і славу!
Пошли мою біду
У сухі ліса,
У сухі очерета
І в озера.
Магічну силу стрітенської свічки застосовують для зняття вроків, головного болю, лікування кашлю та застуди. Хворого обкурюють димом із свічки. Спалюють сухоцвіти, які її прикрашають.
Стрітенську свічку запалювала баба-повитуха під час народження дитини, хрестин, приходу сватів до дівчини й на весіллі. Використовують її під час проводжання когось із сім'ї в далеку дорогу чи на війну. Її давали в руки помираючому, щоб полегшити агонію й "освятити шлях у найкращий світ".
Своїми витоками культ свічки сягає тих часів, коли вогонь сприймався нашими предками як сакральна й благодатна сила. Вона здатна захистити людину й полегшити її існування.
День тижня, на який припало Стрітення, вважають "грізним", "варовітим" і "збитошним". Протягом року намагаються з нього не починати сівбу, косовицю, жнива та інші сільськогосподарські роботи. Може бути "убиток по хазяйству".
Цього року Стрітення припадає на п'ятницю. Чернігівські й житомирські поліщуки пильнуватимуть, щоб цього дня не вигнати перший раз корову на пашу, бо "стретіца з другой коровою, поб'єтьса й рога зб'є". Але вони вірять, що протягом року цей день сприятливий для закінчення будь-яких справ. Наприклад, для закладання зерна й картоплі на зиму, "щоб миші не поточили".
Стрітенська вода захищає від зурочення
— Старші люди казали — як на Стрічення півень з калюжі води нап'ється, то весна буде рання і все вродить добре, — згадує 57-річна Галина Гаврилович із села Бродниця Зарічненського району на Рівненщині. — Є така поведенція — брати у церкві освячену воду. Як погано, прихворів, то зранку встав і випив натщесерце тої води. Обов'язково помагає.
За своїми лікувальними й магічними властивостями стрітенська вода прирівнюється до йорданської — заготовленої на Водохреща, 19 січня. Її теж цього дня освячують у церкві й зберігають удома за образами. Вживають як оберіг від відьом, "пристріту" й зурочення.
— Цяя вода дуже помагає, як погано стане худобі. Її дають пити і корові, і коньові. А як вродиться чи теля, чи порося, то пирськають на їх. Тоді ниц не возьме погане, — розповідала 90-річна Палажка Селінга із села Старі Коні Зарічненського району на Рівненщині. — А можна у цей день взяти і снігу розтопити. Та вода теж вельми помагає від хвороб усяких.
5 
35413
Коментарі