— Із вами все гаразд? — восени 1948-го голлівудський фотограф Том Келлі звернувся до симпатичної дівчини у білій сукні.
Вона дивом уникла аварії, у якій зіткнулися п'ять автівок. Зайшлася нервовим плачем.
— Їхала на прослуховування. Я актриса-початківець. А тепер, мабуть, спізнилася. Грошей на таксі у мене немає, — красуня зашморгала носом.
— Ось, тримайте 5 доларів. Віддасте, коли зможете, — фотограф простягнув їй купюру і свою візитівку.
Блондинка передзвонила за рік. У неї знову не було грошей.
— Я можу взяти вас як модель, позуватимете оголеною, — запропонував.
22-річна Норма Джин Бейкер, яка скоро стане відома як Мерилін Монро, спершу відмовляється. Але за оренду квартири платити нічим, і вона дає згоду. За 2 год. зйомки молода актриса отримує $50 — близько $500 на сьогодні.
У цей час рекламіст журналу "Есквайр" 26-річний Г'ю Гефнер звільняється з роботи, бо йому відмовилися підвищити зарплату. І починає збирати гроші на заснування свого чоловічого журналу. Його з дитинства тягло до видавничої справи: в школі він налагодив випуск стінгазети, для якої малював комікси, в армії був карикатуристом. Гефнер позичає $7 тис. в інвесторів і $1 тис. у своєї матері. Разом на тепер — приблизно $69 тис. Спершу думає назвати журнал "Стаґ парті" — "Холостяцька вечірка". Його приятель навіть малює емблему — оленя у смокінгу. Але за місяць до виходу нового видання з'ясовується, що вже є журнал зі схожою назвою, і він заявляє про свої права на неї. Тоді Гефнер краде найменування в маленької компанії з продажу автомобілів — "Плейбой". Пізніше художник Артур Поль зображує для емблеми кролика Банні у смокінгу.
Макет номера Г'ю створював у крихітній кухні своєї квартири — приміщення для редакції у нього ще не було.
— Що ж поставити на першу сторінку? Потрібна якась родзинка, — говорив художнику. — Я тобі розказував, як у армії пришпилював над ліжком фото красунечок-кінозірок? Може, й ми знайдемо таку?
Він порадився з приятелями і придбав у компанії, що продавала календарі з гарними дівчатами, фото Мерилін Монро. Купив одне на обкладинку, інше — з оголеною на червоному оксамиті — на розворот. Та все одно не був певен, що журнал розійдеться, тому навіть числа на обкладинці не поставив.
Зібраних Г'ю Гефнером грошей вистачало тільки на те, щоб оплатити друк 70 тис. примірників. 1 грудня 1953 року вийшов перший номер "Плейбоя" по півдолара за штуку — трохи більше $4 на сьогодні. Тираж розкупили миттю. Він приніс славу і Гефнерові, й Мерилін. Вона буде його улюбленою моделлю. Журнал кілька разів друкуватиме її фото, а Г'ю купить собі місце на цвинтарі біля Монро, через багато років після того, як її не стане.
— Не хочу, щоб навіть смерть розлучила нас, — скаже.
Прибуток від першого номера покрив борги і витрати на друк другого. За 10 років наклад "Плейбоя" перевищував мільйон екземплярів.
У чому ж причина успіху? Видання Гефнера кардинально відрізнялося від тодішніх чоловічих журналів, що писали здебільшого про спортивні події, туризм, яхти та пікніки на пленері — свіжому повітрі.
— Чому завжди на пленері? — гнівався Гефнер. — А нам подобаються наші квартири. Нам до душі змішувати коктейлі, готувати вишукані наїдки, елегантно вдягатися, запрошувати до себе жінок і під тиху музику, з відповідним настроєм, розмовляти з ними про Пікассо, Ніцше, про джаз, секс.
1955 року Г'ю вирішив друкувати у своєму журналі фото не лише кінозірок, а й звичайних дівчат. Чоловіки шаленіли від думки, що такі кралі живуть не лише у Голлівуді — вони є й по сусідству. Щороку журнал приносив близько $6 млн тільки у роздрібному продажу. І редактор вирішує відкрити власний клуб. Перший заклад "Плейбой" з'явився в Чикаго в лютому 1960-го. За рік такі ж заснували в інших містах. Відвідувачів, які заплатили $25 за "ключ", чекали ресторан, бар, джаз і кабаре. Атмосферу закладів "Плейбой" створювали "дівчата Банні" — в купальниках із хутряними хвостиками ззаду та довгими вушками на голові. Цей образ швидко став секс-символом 1960-х.
На сторінках журналу з'являлися інтерв'ю, есе та інші тексти Володимира Набокова, Ґабріеля Гарсії Маркеса, Мартіна Лютера Кінґа, Фіделя Кастро, Ясіра Арафата, Джона Леннона і багатьох інших знакових постатей того часу.
— Я ніколи не вважав "Плейбой" журналом про секс, — говорить Г'ю. — Для мене він завжди був виданням про спосіб життя, а секс є лише однією з його складових. Його вважають чимось непристойним, хоча насправді секс є сполучною ланкою між чоловіком і жінкою, світ крутиться довкола нього. Це початок цивілізації, сім'ї та всього на світі. А справжні непристойності — війна, нетерпимість і вбивство одне одного — не мають жодного стосунку до сексу.
Із роками "Плейбой" перетворився на величезну корпорацію, яка, крім випуску журналу, облаштовувала курорти і ресторани. Має своє телебачення. Г'ю Гефнер давно облишив справи і передав їх донці Крісті. Він тільки вибирає дівчат для обкладинки.
— У корпорації "Плейбой" зараз не найкращі часи, але я думаю, вона не одна така, — розповідав у інтерв'ю п'ять років тому. — Є люди, для яких купити журнал "Плейбой" — розкіш, не кажучи про пропагований ним спосіб життя. Проте, щиро кажучи, я завжди був певен, що спосіб життя залежить не від грошей у твоїй кишені, а від ставлення до життя. Воно може бути святом незалежно від економічної ситуації, важлива тільки твоя точка зору на нього. Треба бути вдячним за те, що ти тут, а якщо ще й при здоров'ї, то вік — то лише цифра. Життя нам дане для того, аби прожити його красиво. Що я й роблю.
Одружився у 86 років
Засновник журналу "Плейбой" Г'ю Гефнер розповідав, що переспав із понад тисячею жінок. Але жодну зі своїх трьох дружин не зраджував.
— У шлюбі я був вірний. Та відривався на повну після того, як розлучався.
Уперше він побрався 23-річним 1949-го. З Мілґред Вільямс — "звичайною американкою", як тепер пишуть у його біографіях, — прожив 10 років. Після цього Гефнер 30 років холостякує. 1989 року одружується з моделлю Кімберді Конрад, шлюб із якою триває до 1999-го. Від обох дружин має четверо дітей.
На початку 2000-х живе у своєму маєтку із сімома жінками віком від 18 до 28 років. Рік тому 86-річний Г'ю одружується з 26-річною моделлю Крістал Гарріс. Говорять, що з великого кохання. Після смерті Гефнера вона не отримає нічого. $43 млн статку розділять між його дітьми, університетом Південної Каліфорнії та благодійними організаціями.
3 
1
Коментарі