"У в'язницях утримується велика кількість колишніх офіцерів польської армії, чиновників, поміщиків, поліцейських, розвідників, жандармів. Усі вони – закляті вороги влади, сповнені ненависті до радянського ладу. За національністю понад 97% – поляки. Вони закоренілі, невиправні вороги. До всіх слід застосувати вищу міру покарання – розстріл", – ідеться в постанові Політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 року. На засіданні в Москві на чолі з Йосипом Сталіним прийняли рішення знищити майже 14,7 тисячі поляків.
У вересні 1939-го Червона армія окупувала східну частину Польщі. У полон потрапили 240–250 тисяч солдатів і офіцерів. Після роззброєння частину відпустили, інших передали Німеччині. Тих, хто залишився, розмістили у таборах – на території жіночого монастиря Всіх скорботних радостей у Старобільську, тепер Луганщина, Козельську – нині Калузька область РФ, Осташкові – райцентр Тверської області в Росії.
У Старобільському таборі утримують 3820 поляків. Це офіцери, мобілізовані адвокати, журналісти, інженери, вчителі, лікарі й науковці. З 5 квітня 1940-го відбирають по 300 полонених. Кажуть, відправляють додому.
"Кожен гарячково чекав тієї години, коли оголосять новий список від'їжджаючих. Списки були складені хаотично – змішані вік, звання, роди військ, соціальне походження, політичні переконання. Ми вслухалися в чужу мову з надією почути своє прізвище", – пише у книжці "Старобільські спогади" польський граф Юзеф Чапський (1896–1993).
Полонених везуть залізницею до Харкова, за 230 км. Туди з Москви прибула спеціальна група НКВСників для розстрілів. В'язнів розміщують у підвалах обласного управління НКВС. З настанням ночі ведуть до камери. На перевірку особистих даних, вбивство та прибирання відводять одну хвилину 20 секунд. Тільки так можна виконати план у 300 полонених. Стріляють у потилицю. Не вкладаються, за ніч розстрілюють від 170 до 260 людей. Знищують вісьмох генералів, 55 полковників, 136 підполковників, дев'ятьох ксьондзів і п'ятьох державних діячів. Тіла вантажівкою відвозять у лісопарк у передмісті П'ятихатки. Скидають у ями, засипають вапном і закопують. За місяць – 3820 жертв.
Тоді ж 4421 в'язня Козельського табору розстрілюють під Смоленськом у селищі Катинь, 6311 полонених з Осташкова – в Калініні, тепер місто Твер. 395 бранців переводять до інших таборів, вони виживають. У Москву відправляють телеграму: "Операция по разгрузке лагерей закончена".
Родичі загиблих не знають, де їх шукати. На запити польської влади про долю 20 тисяч офіцерів СРСР не дає відповіді.
"Мій батько був капітаном 72-го піхотного полку в Радомі. Мати не втрачала надії знайти його живим, – згадував польський режисер Анджей Вайда (1926–2016). – Ми не знали, що сталося з офіцерами, які були в таборах. Довідалися про злочин радянських спецслужб від німців, які окупували частину території СРСР".
Навесні 1943-го фашисти організовують розкопки під Катинню. Знаходять братську могилу розміром 28 на 16 м. Трупи польських офіцерів у військовому обмундируванні, з документами. У всіх – прострілені голови. Комісія Міжнародного Червоного Хреста ексгумує 4143 тіла, майже 3 тис. вдається ідентифікувати.
Після Другої світової війни в СРСР підробляють документи та стверджують, що злочин у Катині вчинили німці 1941‑го. Лише за 50 років визнали, що розстрілював НКВС.
900 відер горілки випили козаки після виборів гетьмана 4 березня 1750-го у Глухові – тепер райцентр на Сумщині. Правителем Лівобережної України визнали графа 22-річного Кирила Розумовського. Перед тим російська імператриця Єлизавета видала документ про відновлення посади гетьмана, що була заборонена 16 років. Запропонувала поставити брата свого коханця. Козаки підтримали. Кирила на козацькій раді не було – не захотів їхати
"Вони проповідують верховенство держави і заявляють про її всемогутність щодо людини. Цим закладають фундамент для можливого панування над усіма народами Землі. Вони є центром зла в сучасному світі", –
виступає американський президент 72-річний Рональд Рейган перед парафіянами церкви баптистів у Флориді. Вперше публічно назвав Союз Радянських Соціалістичних Республік імперією зла й оголосив своїм головним завданням боротьбу з ним
6 березня 1899-го німецький хімік Фелікс Гофман (1868–1946) отримав патент на аспірин. Півтора року для батька шукав ліки, що не шкодять шлунку. Помітив лікувальні властивості ацетилсаліцилової кислоти. "Аспірин" склав із першої літери слова "ацетил" і частини назви рослини спірея, що містить цю кислоту. Того ж року запустив виробництво й продаж препарату. Він знижував температуру та знеболював.
6 березня 1900 року в американському місті Сан-Франциско помер іммігрант із Китаю. Став першою жертвою епідемії бубонної чуми в США. Хворобу розносили щури та блохи, які потрапили до міста з кораблів. Сан-Франциско закрили на карантин і жителів примусово вакцинували. Але чума поширилася в країні. Епідемія тривала чотири роки.
7 березня 1788-го вогонь охопив японську столицю Кіото. Першим зайнявся приватний будинок. Сильний вітер швидко розніс полум'я. Змогло перекинутися через річку. Пожежа тривала три дні. Вигоріли 80% площі міста.
3 
1
Коментарі