Як полтавських м'ясників влада на хлібі й воді тримала

 

До Полтавської міської думи 1816 року надійшла скарга від орендарів м'ясних крамниць у Гостиному дворі. Його влада міста збудувала для того, щоб стримувати неконтрольоване зростання цін. Зокрема, встановила в Гостиному дворі граничні ціни на основні продовольчі товари, а за це обіцяла привабливі умови торгівлі. А виявилося, що дозволена максимальна ціна на м'ясо для орендарів невигідна. Справді: віддавати фунт – майже півкіло – найліпшого м'яса першого сорту за 12 коп., а другого сорту за 8 – це ж майже задарма. Бо фунт "некон­трольованого" масла, наприклад, продають за 60 коп. Підприємці просили звільнити їх "от занятий мясницким промыслом" через його збитковість і дозволити торгувати чимось іншим.

Дума відмовила. Проте зробила крок назустріч – заборонила в Полтаві продавати м'ясо деінде крім Гостиного двору. У скаржників зросли прибутки за рахунок збільшення обороту. Та за рік вони знову нагадали про себе – попросили підняти ціну на їхній товар. Дума спитала дозволу в губернського правління. Звідти надійшла категорична заборона – мовляв, торгівля м'ясом і предметами першої необхідності за законом має здійснюватися в такий спосіб, щоб "корысть в торговле никакого места не имела, о чем полиция должна следить всемерно". Це означало, що м'ясники й далі зароблятимуть копійки й перебиватимуться з хліба на воду.

Справу взяв під особистий контроль полтавський генерал-губернатор князь Микола Репнін. Він не хотів давати послаблення м'ясникам: боявся, що торговці іншими товарами теж вимагатимуть дозволу підвищити ціни. Тому Репнін вирішив перевірити, чи ­справді підприємці-скаржники зазнають збитків. Наказав утворити спеціальну ­комі­сію для контрольної закупівлі. ­М'ясники делегували до її ­кладу трьох представників, а Дума – полтавського обивателя Павла Заболотька, як людину досвідчену "в знании скотины жирной от худой". Членів ­комісії відрядили до Кобеляцького повіту. ­Придбали там худобу, доставили в Полтаву, і м'ясо з неї продали за найвищою дозволеною ціною. Результат такий: збитків нема, але й доходів теж. Князь Репнін зажадав від Думи знайти ­спосіб, щоб м'ясники перестали жалітися. Дума надала їм субсидії – 4 тис. руб. розділили між понад двома десятками крамарів. Але за рахунок цього наказала здешевити м'ясо другого сорту: замість 8 коп. продавати за 7. Також порадила м'ясникам, щоб надалі з "прошениями воздержались затруднять начальство".

М'ясники на рік припинили атаки. А тоді попросили збільшити ціну лише на перший сорт – із 12 коп. до 14. Бо ж найкраще м'ясо купує заможна публіка, і підвищення не вдарить по простих полтавцях. Губернське правління вирішило знову вдатися до контрольної закупівлі: придбали двох биків, продали, порахували. Висновок: таки неприбуткова це справа торгівля м'ясом. Проте ціну залишили без змін. Наступного року орендарям із Гостиного двору губернське правління взагалі відрубало: якщо хто з м'ясників припинить роботу "не по каким-либо уважительным причинам, а по одним корыстолюбивым видам", то в таких заберуть дозвіл на торгівлю. Позбавлені ж дозволу вже ніде й ніколи не зможуть крамувати. Торговці мусили припинити скаржитися.

Відновили свої прохання 1825 року, коли на трон сів імператор Микола І. Та новий монарх незадоволення діями влади сприймав нервово. Він, ­навпаки, знизив роздрібні ціни. Наказав продавати м'ясо першого сорту не дорожче 9 коп. за фунт, а другого – не дорожче як 6. Підприємці застогнали. Але відважних нарікати більше не було

×