До Полтавської міської думи 1816 року надійшла скарга від орендарів м'ясних крамниць у Гостиному дворі. Його влада міста збудувала для того, щоб стримувати неконтрольоване зростання цін. Зокрема, встановила в Гостиному дворі граничні ціни на основні продовольчі товари, а за це обіцяла привабливі умови торгівлі. А виявилося, що дозволена максимальна ціна на м'ясо для орендарів невигідна. Справді: віддавати фунт – майже півкіло – найліпшого м'яса першого сорту за 12 коп., а другого сорту за 8 – це ж майже задарма. Бо фунт "неконтрольованого" масла, наприклад, продають за 60 коп. Підприємці просили звільнити їх "от занятий мясницким промыслом" через його збитковість і дозволити торгувати чимось іншим.
Дума відмовила. Проте зробила крок назустріч – заборонила в Полтаві продавати м'ясо деінде крім Гостиного двору. У скаржників зросли прибутки за рахунок збільшення обороту. Та за рік вони знову нагадали про себе – попросили підняти ціну на їхній товар. Дума спитала дозволу в губернського правління. Звідти надійшла категорична заборона – мовляв, торгівля м'ясом і предметами першої необхідності за законом має здійснюватися в такий спосіб, щоб "корысть в торговле никакого места не имела, о чем полиция должна следить всемерно". Це означало, що м'ясники й далі зароблятимуть копійки й перебиватимуться з хліба на воду.
Справу взяв під особистий контроль полтавський генерал-губернатор князь Микола Репнін. Він не хотів давати послаблення м'ясникам: боявся, що торговці іншими товарами теж вимагатимуть дозволу підвищити ціни. Тому Репнін вирішив перевірити, чи справді підприємці-скаржники зазнають збитків. Наказав утворити спеціальну комісію для контрольної закупівлі. М'ясники делегували до її кладу трьох представників, а Дума – полтавського обивателя Павла Заболотька, як людину досвідчену "в знании скотины жирной от худой". Членів комісії відрядили до Кобеляцького повіту. Придбали там худобу, доставили в Полтаву, і м'ясо з неї продали за найвищою дозволеною ціною. Результат такий: збитків нема, але й доходів теж. Князь Репнін зажадав від Думи знайти спосіб, щоб м'ясники перестали жалітися. Дума надала їм субсидії – 4 тис. руб. розділили між понад двома десятками крамарів. Але за рахунок цього наказала здешевити м'ясо другого сорту: замість 8 коп. продавати за 7. Також порадила м'ясникам, щоб надалі з "прошениями воздержались затруднять начальство".
М'ясники на рік припинили атаки. А тоді попросили збільшити ціну лише на перший сорт – із 12 коп. до 14. Бо ж найкраще м'ясо купує заможна публіка, і підвищення не вдарить по простих полтавцях. Губернське правління вирішило знову вдатися до контрольної закупівлі: придбали двох биків, продали, порахували. Висновок: таки неприбуткова це справа торгівля м'ясом. Проте ціну залишили без змін. Наступного року орендарям із Гостиного двору губернське правління взагалі відрубало: якщо хто з м'ясників припинить роботу "не по каким-либо уважительным причинам, а по одним корыстолюбивым видам", то в таких заберуть дозвіл на торгівлю. Позбавлені ж дозволу вже ніде й ніколи не зможуть крамувати. Торговці мусили припинити скаржитися.
Відновили свої прохання 1825 року, коли на трон сів імператор Микола І. Та новий монарх незадоволення діями влади сприймав нервово. Він, навпаки, знизив роздрібні ціни. Наказав продавати м'ясо першого сорту не дорожче 9 коп. за фунт, а другого – не дорожче як 6. Підприємці застогнали. Але відважних нарікати більше не було
5 
1
Коментарі
1