"Ворог лише мертвий перестає бути ворогом"

Повстанці Холодного Яру знищували всіх, хто хотів окупувати Україну

"Під'їжджаємо. Бачу на обрізаному молоденькому ясені насиляно 13 людських черепів, – писав у книзі "Холодний Яр" Юрій Горліс-Горський. – До чола верхнього прибита табличка з написом "Володіння Холодного Яру. Проїзд чекістам суворо заборонений". Чомусь здається, що самі кістяки сміються над цим жартом.

– Оце я хотів тобі показати, – Андрій Чорнота підіймає нагайку в напрямку стовпа перед роздоріжжям. – Такого чудернацького, певно, нема у світі. Оцих сім верхніх, біліших, це штаб ударної групи бобринської чека, а цих нижчих не знаю. Це мельничанські хлопці пожартували.

 

– Де вони їх набрали?!

– Чимало їх тут по лісах валяється?! Минулого року лисиць трупами так обгодували, що перестали курей красти по хуторах.

Отак, по людськи подумаєш – жаль людей. Але що зробиш. Слова "боротьба" і "жаль" – взаємно виключають одно друге".

Автор з товаришем належали до повстанців, які у 1917–1923 роках базувалися в урочищі Холодний Яр – за 55 км на південь від Черкас, між селами Мельники, Буда, Грушківка, Жаботин, Лубенці. Чорнота долучився до гайдамаків на кілька місяців раніше за Горліс-Горського, тому знайомив товариша з теренами і звичаями.

Першим холодноярським загоном став відділ само­оборони села Мельники. Сформував учитель 23-річний Олекса Чучупак. Його попросила ігуменя Мотронинського монастиря, що в Холодному Яру. Загін мав захищати скарбницю святині від бандитів.

Наприкінці 1918-го формування очолює брат ватажка – на рік молодший Василь Чучупак, який служив прапор­щиком у царській армії. Місцеві розуміють, що слід оборонятися не тільки від злочинців, а й від більшовиків, які хочуть накинути ярмо на українців. Василь Чучупак оголошує про початок збройного повстання проти радянської влади.

– Ми – вільні гайдамаки, – каже. – Є в нас вільна ненька Україна, і ми, її рідні сини, повинні битися зо всіма, хто простягне до неї руку.

Доводить чисельність угруповання до 400 вояків, перетворює на гайдамацький полк. Оголошують про підтримку органів влади Української Народної Республіки.

"Чучупак скликає до Медведівки найвидатніших побратимів зброї із сіл та хуторів, – згадував Михайло Дорошенко у книжці "Стежками Холодноярськими". – На цих сходинах утворюють Військову раду, яка обирає Василя Чучупака старшим. Для більшої рухливості загін розбивають на дві сотні, їх ділять на чоти й рої. Підіймають жовто-блакитний прапор і оголошують кредо "За Самостійну Україну, за Центральну Раду, за права, оголошені 4-м універсалом".

У травні 1919-го навколишніми селами поширюють відозву інформаційного бюро повстанців: "Штаб Холодного Яру закликає всіх до спокою і порядку, прохає селянство допомогти козакам у творчій роботі визволення українського народу від насильників волі. Всі як один вставайте з допомогою нашому батьку отаману і вірте, що права наші будуть забезпечені і над нашими селами засяє яскраве сонце спокію і кращого вільного життя".

Під тиском більшовиків із Херсонщини до Холодного Яру відступає відділ отамана Федора Уварова. Він бореться за незалежну Україну включно з територією Кубані, звідки родом. Пропонує, щоб Василь Чучупак перейшов у підпорядкування. Той не хоче визнавати старшого над собою. Переконує, що має більший авторитет серед місцевих.

Уваров наголошує на військовому досвіді й чисельнішому відділі – тисячі вояків і 24 кулеметах. Сходяться на тому, що Чучупак передає командування полком холодноярців, сам відповідає за цивільну адміністрацію.

 

Об'єднані збройні сили становлять 1,5 тис. старшин і козаків. Частина відділу Уварова розміщується в Мотронинському монастирі, а решта – в селі Головківці.

"Мушу зазначити, що такого приятного і турботливого відношення населення, як у районі Холодного Яру, я ні до того часу, ні опісля не зустрічав, – писав у спогадах начальник кулеметної чоти уваровців Сергій Полікша. – На Зелені свята школу, в якій я стояв з кулеметчиками, буквально заатакували жінки і дівчата, які понаносили і печеного, і вареного, найкращого, що було в них самих".

Холодноярці перемагають більшовиків біля сіл Стара і Нова Осота – нині на межі Черкаської та Кіровоградської областей. Повністю розбивають у Плескачівці, неподалік Холодного Яру.

Наприкінці червня 1919-го до урочища прибувають представники уряду УНР. Проводять нараду з гайдамаками і вирішують, що Уваров зі своїм відділом та охочими з місцевих спробує пробитися крізь кільце червоних частин і піде на з'єднання з отаманом Юрієм Тютюнником у напрямку залізничної станції Райгород.

Василь Чучупак стає головним отаманом полку гайдамаків Холодного Яру, отримує військову, адміністративну і судову владу. Його старший брат Петро, колишній прапорщик царської армії, – начальник штабу. Створюють Холодноярський повстанський комітет. Територію, яка визнає головування Чучупак, називають Холодноярською державою. Включає до 50 населених пунктів.

Їм також підпорядковуються вереміївські отамани Панас Келеберда та Іван Савченко-Нагірний, смілянський отаман Яків Водяний, голова Уманського повстанкому Петро Дерещук, отаман Петро Кучма з села Аджамки біля Єлисаветграда – нині Кропивницький, мліївський ватажок Трохим Голий-Бабенко, отамани з Криворіжжя Ялисей Лютий-Черевик, Іванов, Кость Пестушко. Вони координують свою діяльність із холодноярцями.

"Авторитет Холодного Яру був дуже великий, – писав 1926-го чекіст Борис Козельський у книжці "Шлях зрадництва й авантюр", – його визнавало багато отаманів. Через свою географічну місцевість та своєрідну романтику, зіткану з пережитків середньовіччя, Холодний Яр становив для радянської влади неприступну фортецю".

Улітку 1919-го до Холодного Яру підходять частини білогвардійської добровольчої армії. Не можуть здолати повстанців, які мають до шести тисяч козаків та дев'ять гармат.

Тоді ж у холодноярські ліси приходить отаман Катеринославщини і Херсонщини Андрій Гулий-Гуленко. Має у підпорядкуванні до 20 тисяч вояків. "То був розквіт повстанства. В моєму районі я був у буквальному розумінні господарем становища", – згадував отаман.

Андрій Гулий-Гуленко висуває ультиматум білогвардійцям – якщо не залишать української території, то знищить їх та їхні сім'ї. Після відмови разом із гайдамаками Холодного Яру розгромлює ворога біля залізничних станцій Знам'янка та Фундукліївка. Виганяють із Черкас, знищують у районі Чигирин – Знам'янка – Користівка – П'ятихатки – Катеринослав (нині Дніпро) – Єлисаветград.

"Нарешті настав час, коли кожен українець повинен зрозуміти, що ніхто нізвідки і нічого йому не принесе, – писали холодноярці у зверненні до народу. – Коли прийде, то й останнє забере. Український робітник і селянин зможе лише тоді спокійно працювати і споживати все те, що надбав, коли буде стояти своя армія і коли Україна буде самостійною республікою".

У лютому 1920-го приходить червона армія. Та їй не вдається взяти під контроль Чигиринський повіт. 12 квітня 1920 року отамани Холодного Яру збираються на нараду на хуторі Кресельце між Мельниками і Мотронинським монастирем. Обговорюють повстання проти радянської влади.

Хтось здає локацію, і до неї проривається червоний ескадрон. Щоб не потрапити в полон, головний отаман Холодного Яру Василь Чучупак стріляє собі у скроню. Організацію очолює його заступник Іван Деркач. Гайдамаки продовжують чинити опір ворогу.

 

"Коли дві нації борються, то білі рукавички мусять бути скинені, – писав Юрій Горліс-Горський. – За п'ять років на фронтах довелося розрубати в бою не один череп, але що можна піднести шаблю на ворога, який уже кинув зброю, що ворог лише мертвий перестає бути ворогом, з цим я погодився лише тепер, на цьому клаптеві української землі, який треба було відстояти – або загинути".

"В Яру колись гайдамаки

Табором стояли,

Лагодили самопали,

Ратища стругали.

У Яр тойді сходилися,

Мов із хреста зняті,

Батько з сином і брат з братом

Одностайне стати

На ворога лукавого", –

Тарас ШЕВЧЕНКО (1814–1861), написав вірш "Холодний Яр" і помістив до сформованої 1846-го збірки "Три літа"

6804 гектари становить площа урочища Холодний Яр. Назвали так через те, що навіть улітку повітря тут прохолодне. Це завдяки глибоким улоговинам, майже повністю вкритим дубовим лісом. У низинах б'є понад 30 джерел, що переходять у струмки. Найглибша й найдовша балка називається Холодним Яром. Від нього відходять Кириківський, Святий, Чорний, Січовий, Гайдамацький, Циганський, Поташний, Гадючий, Червоний, Кривенків, Скарбний, Чернечий Яри. Їхня загальна довжина становить 250 км

Виробляли зброю для козаків Богдана Хмельницького

VІ століття до н. е. – на території нинішнього Холодного Яру з'являється городище площею понад 200 га. Його згодом називають Скіфським або Мотронинським. Оточують двома лініями укріплень, високими земляними валами. Населяють землероби та скотарі. Городище грає роль економічного, політичного, торговельного і релігійного центру Середнього Подніпров'я. Навколо насипають велику кількість курганів.

1036 – після трагічної загибелі смілянського воєводи Мирослава його дружина Мотря будує на місці стародавнього городища в Холодному Яру монастир. Називає своїм ім'ям. Ці землі воєводі подарував Ярослав Мудрий. Власник відновив вали, створив укріплення у відногах ярів, утримував військову залогу.

XIII століття – у Холодному Яру виникають поселення, в яких живуть захисники від кочових племен. Зараз відомо про 23 групи житл. Місцина стає осередком для втікачів від панщини. Потрапивши сюди, люди стають недосяжними для панів. Із появою Запорозької Січі тутешні втікачі першими поповнюють лави козаків. Під час походів сюди завертають повстанські загони Криштофа Косинського, Северина Наливайка, Марка Жмайла, Павла Павлюка, Дмитра Гуні. Навколо Холодного Яру виникають села.

1648 – із початком Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького із жителів холодноярських сіл формують Медведівську сотню Чигиринського полку. За наказом гетьмана в урочищі налагоджують виробництво зброї, пороху й дьогтю.

1671 – гетьман Петро Дорошенко підтвердив давні вольності та права Мотрониного монастиря. Заборонив рубати ліс довкола святині в Холодному Яру на відстані 800 м.

1730-ті – гайдамаки засновують Холодноярську Січ. По Правобережній Україні здійснюють походи під проводом отаманів Верлана, Гриви та Жили. Протягом наступних десятиліть формуються загони Шелеста, Писаренка, Медвідя, Теслі, Письменного, Швачки, Журби, Бондаренка, Москаля, Середи, Чорного, Бороди, Рудя, Тарана, Невінчаного, Беркута.

1768 – у холодноярських селах Мельники, Медведівка, Жаботин і Буда починається Коліївщина – козацько-селянське повстання. Піднімає його послушник Мотронинського монастиря Максим Залізняк, якого підтримує ігумен Мельхіседек Значко-Яворський. Залучають до 1 тис. селян, невдоволених гнобленням поміщиків. Займають Черкаси і багато містечок навколо. В Умані на бік повстанців переходять козаки на чолі з сотником Іваном Гонтою. Гайдамацькі загони виникають на Київщині, Поділлі, Волині, Поліссі та Галичині.

1830-ті – формуються загони, які підтримують повстання під проводом Устима Кармалюка з Поділля.

1873 – селяни з Холодного Яру беруть участь у повстанні, яке називають Чигиринською змовою. Охоплює понад 50 сіл Чигиринського повіту. Вимагають, щоб поміщики відмовилися від колишніх козацьких земель і Петербург відновив права та вольності українців. На приборкання виступу царські війська витрачають два роки. Арештовують 917 повстанців, 600 із них – жителі сіл Холодного Яру.

1877 – холодноярські селяни разом із представниками терористичної організації "Народна воля" створюють "Таємну дружину". Налічує близько тисячі учасників. Того ж року їх викривають і заарештовують.

1915 – під час Першої світової війни солдат 418-го Олександрівського полку Іван Коваль створює підпільну організацію "Холодний Яр". Займається поширенням інформації про українців. У організацію вступає і штабс-капітан Григорій Яковенко, майбутній отаман і член Холодноярського повстанського комітету.

1917 – жителі села Мельники створюють загін самооборони Мотронинського монастиря із 22 бійців. Святиня стає осередком українського повстанського руху. Крім селян із навколишніх сіл, до загонів долучаються вояки з Кубані, Київщини і Галичини. Очолюють у різні часи отамани брати Василь і Петро Чучупаки, Федір Уваров, Завгородній, Хмара, Ламайярмо, Нагірний, Деркач. Діють під гаслом "Воля України – або смерть".

1941–1944 – формується дивізія Української повстанської армії "Холодний Яр", яка входить у Південний краєвий провід Організації українських націоналістів із центром у нинішньому місті Дніпро. Також в урочищі базуються дев'ять радянських партизанських загонів. Об'єднують понад 4 тис. людей.

2018 – 93-тя окрема механізована бригада Сухопутних військ Збройних сил України отримує почесне найменування "Холодний Яр". Формування базується в селищі Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".

×